БІБЛІОТЕКА ІВАНА ФРАНКА — одна з найбагатших приват. б-к у Львові кін. ХІХ — поч. ХХ ст. Наприкін. життя письменника, вченого і д. чл. НТШ Б. І. Ф. налічувала бл. 12 тис. кн. Нині зберіг. у Від. рукопис. фондів і текстології ІЛ НАН України. „Унікальність книжкової колекції Івана Франка — в „чистоті“ її меморіальності та в максимальній збереженості, вона дійшла до нас майже такою, якою була за життя геніального письменника,— за своїм обсягом і рідкісним складом“ (Я. Мельник).
У Б. І. Ф. міститься лра багатьма мовами: укр., польс., нім., рос., а також англ., білорус., болгар., грец., іспан., італ., лат., румун., серб., словац., словен., угор., франц., хорв., церковнослов’ян., чес., а також араб., івритом тощо. Хронологічно зібрання охоплює чотири століття — від поч. ХVІ до поч. ХХ ст.
У Б. І. Ф. зібрано л-ру з найрізноманітніших галузей знань: природознавства й медицини, лінґвістики й мистецтвознавства, техніки та військ. справи, педагогіки та криміналістики, економіки і статистики, багатотомні енциклопед. вид. Найповніше представлено літературознавство (прибл. 1300 т.), книжки з істор. проблематики — бл. 1200, фольклору та етнографії — бл. 750, багато вид. із соціології та політ. філософії.
Збиранням книжок І. Франко захопився ще в г-зії (у 5-му або 6-му класі). На час закінчення г-зії у Б. І. Ф. було бл. 500 т.: тв. антич. письменства, нім., англ. і франц. авторів (В. Шекспіра, Ф. Шиллера, Ф. Клопштока, Б. Авербаха, Ч. Діккенса, Г. Гайне, Й.-В. Ґете, В.-М. Гюґо, Г. Кляйста), немало польс. (Ю. Дзержковського, Я. Захаріясевича, В. Лозінського), фолькл. збірники Ж. Паулі та В. Залеського, укр. часоп., зокрема перші річники „Правди“, з рос. авторів — томик поезій Хом’якова. (Згодом рос. л-ра була представлена в б-ці письменника досить широко. Це річники багатьох часоп., зокрема „Современника“, „Отечественных записок“, „Вестника Европы“, „Русского слова“, твори В. Бєлінського, М. Чернишевського, М. Добролюбова, О. Пушкіна, М. Некрасова, Д. Писарева, Ю. Лермонтова, О. Грибоєдова, Г. Успенського, А. Чехова, Л. Толстого, немало вид. рос. письменників, чиї імена нині мало відомі загалові.)
Гроші на купівлю книжок аж до 8-го класу г-зії Франко заробляв, займаючись репетиторством. Не раз йому доводилося випрошувати у дарунок усіляке „старе папір’я“ „по селах, по попівствах“. Згодом важливим джерелом поповнення б-ки стали антикваріати, з яких він часто збагачував своє зібрання новими книжками, особливо стародруками. І. Франко також уважно стежив за лрою з цікавих йому галузей знань, що виходила за кордоном. Листуючись із багатьма вченими різних національностей, часто просив сповістити його про літ. новинки, надіслати каталоги антикварних крамниць.
Історію надходжень книжок до особистої б-ки письменника віддзеркалюють док-ти архіву І. Франка, а також збережені печатки та наліпки на багатьох книжках. Так, в архіві І. Франка в ІЛ НАН України зберіг. листи й рахунки численних книгарень м. Базеля, Берліна, Варшави, Відня, Вюртенберґа, Дрездена, Карлсруе, Лейпциґа, Львова, Парижа, Праги, СанктПетербурга, Штутгарта та ін. міст. Серед поперед. власників Франкових книжок, чиї печатки й екслібриси збереглися,— письменники й учені, в т. ч. д. чл. НТШ О. Андрієвський, Г. Величко, М. Драгоманов, І. Левицький, Д. Лукіянович, М. Павлик, журналісти І. Белей, В. Лукич та О. Марков, редакції часоп. „Громадський друг“, „Світ“, „Зоря“, „Kurjer Lwowski“, т-в „Дружний лихвар“, „Побратим“ і „Січ“. І. Франкові дарували свої книжки з присвятами В. Антонович, К. Арабажин, М. Драгоманов, П. Житецький, І. Карпенко-Карий, В. Кміцикевич, Н. Кобринська, О. Колесса, В. Коцовський, М. Коцюбинський, А. Кримський, І. Левицький (Нечуй), І. Огієнко, О. Олесь, М. Славинський, К. Трильовський, Г. Хоткевич та багато ін.
Попри матеріальні нестатки письменника, Б. І. Ф. невпинно поповнювалася. Збільшення її нерозривно пов’язане зі стор. біографії письменника, невіддільне від процесу творчої праці. У юнацькі роки Франко зачитувався пригодницькими романами, фантастикою, леґендами про опришків (в його особистій б-ці в той час з’являються романи Гофмана, істор. романи Шпіндлера) — відтак дослідники відзначають вплив цієї лектури на ранні поет. спроби письменника: романтичні балади і драми, першу повість „Петрії і Довбущуки“.
У г-зії та в ун-ті І. Франко вивчав класич. мови, історію стародавнього світу, збирав книжки з антич. філології. Це захоплення відбилося у творчості письменника — ориґ. та перекладній. В особистій Б. І. Ф. майже 300 книжок грец. та лат. мовами: твори Езопа, Арістофана, Софокла, Евріпіда, Ювеналія, Лівія, Овідія, Плутарха. Є серед них і раритети, напр., „Аттичні ночі“ Авла Гелія (Амстердам, 1651), „Про діяння Александра, царя Македонського“ Курція Руфа (1670) та ін.
Франкова книгозбірня яскраво віддзеркалює його глибинне зацікав. Біблією, поч. якого також сягає гімназійних студій поета, а також постійний інтерес до роз-вою богослов. науки в Європі. Релігієзн. лектуру в книгозбірні репрезентують пр. Й. Вельгаузена, М. Верна, А. Гільгенфельда, А. Еренберга, Е. Рейса, Б. Шмідта, Д. Штрауса, фахова періодика („Archiv f?r wissenschaftliche Erforschung des аlten Testaments“, „Zeitschrift f?r die аlttestamentliche Wissenschaft“, „Zeitschrift f?r die neutestamentliche Wissenschaft“), різномов. й різночас. вид. Святого Письма, зокрема такі рідкісні, як „?ywot Pana i Boga naszego J. Chrystusa“ (Krak?w, 1538) і „Novum testamentum graecum“ (Лейпциґ, 1657).
На 1880-ті рр. припадає поч. студій І. Франка над апокрифами і формування відповідного розділу його книгозбірні. Тут — не тільки тогочас. наук. л-ра, але й чимало справжніх раритетів, зосібна „прекрасна і славна в своїм часі“ зб. апокрифів Й. Фабріціуса: „Codex apocriphus Novi Testamenti“ (Нamburg, 1703—1719) і „Codex pseudepigraphus Veteris Testamen-ti“ (Нamburg, 1732).
Надзвичайно багато представлена у Б. І. Ф. україніка. Серед огрому книжок цієї групи — пр. укр., рос., зх.європ. уче-них про Україну, її минуле, зокрема „Описание Украины“ Г. Боплана (СПб., 1832), „Geschichte Ukraine und der Kosaken“ Й. Енґеля (Halle, 1876), книжки М. Маркевича, Я. Головацького, М. Костомарова, М. Драгоманова, „Руська історична бібліотека“, „Українсько-руський архів“ тощо. Гідне місце на полицях Франкової книгозбірні посідає також укр. худож. лра: тв. І. Вишенського, Г. Сковороди, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Левицького (Нечуя), Панаса Мирного, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, А. Кримського, П. Грабовського, М. Павлика, О. Терлецького, В. Гнатюка, О. Маковея, Леся Мартовича, В. Стефаника, М. Черемшини, У. Кравченко, К. Попович, Лесі Українки.
Широко репрезентована й укр. періодика, зокрема комплекти „Громадського друга“, „Друга“, „Киевской старины“, „Етнографічного збірника“, „Життя і слова“, „Записок Наукового товариства ім. Шевченка“, „Літературно-наукового вістника“, „Світа“, „Товариша“, „Народу“, „Хлібороба“ та ін.
Уважно стежачи за книжк. новинками, які з’являлися за кордоном, І. Франко подекуди забував або й не мав змоги покласти на полицю вид. власних тв. Купуючи книжки, І. Франко теж не завжди залишав їх у себе: нерідко дарував різним б-кам і читальням, а також знайомим. Ба гато книжок передав він читальням у с. Нагуєвичах і Ясениці-Сільній, „не раз цілі міхи книжок висилав“, напр., поетесам У. Кравченко і К. Попович. Дотепер у Від. рідкісної книги ЛННБ України зберіг. кілька книжок із автографами І. Франка — дар письменника б-ці „Академического кружка“. Особливо „збагатилася значнішими дарами“ І. Франка Бібліотека НТШ. 1900 письменник подарував б-ці 34 книжки, 1902 — 40, 1903 — 492, 1904 — 46, 1905 — 24, 1906 — 265, 1908 — 37, 1909 — 10, 1910 — 42, 1911 — 21.
Сучасники І. Франка, описуючи його львів. оселі, зазвичай звертали особливу увагу на б-ку. „Жив Франко в убогій і досить-таки бідненькій обстановці, пам’ятаю його помешкання на Крижовій вулиці [нині — вул. Моршинська]: три невеликі покої (один із них він винаймав) з кухонькою виглядали дуже непокойово. Красу і гордість помешкання становила його добірна й чимала бібліотека в кількох шафах“ (М. Вороний). „Кімнати в поета були влаштовані бідно. Меблі прості, примітивні [...]. Під стінами стояли полиці та невеликі шафи з книгами, і було їх доволі. Книги стояли на полицях, не раз у двох рядах, у найбільшім порядку [...]. Поет, як рідко котрий поет, завжди знав, де шукати бажану книгу“ (М. Мочульський).
У власному будинку на вул. Понінського, 4 (нині — вул. Івана Франка) І. Франко обладнав під б-ку одну з найбільших і найкращих кімнат (згодом — робочий кабінет письменника й вітальня). Коли виявилося, що там було забагато сонячного світла, б-ку перенесено до ін. кімнати, вікнами на північ. Спочатку книжки зберігалися в шафах, пізніше, десь 1906, І. Франко придбав високі стелажі і розмістив у них всі книжки за інв. н.
І. Франко, попри свою значну завантаженість, викроював час і для впорядкування б-ки — постійно дбав про її найкраще збереження, оправляв книжки, проводив інвентаризацію. В ІЛ НАН України зберіг. 3 інв. кн. особистої б-ки письменника, які заповнював він сам (ф. 3, спр. 2277—79). Заведено їх у різні роки.
Найстаріша з них починається із 32-ї стор. 1—31 стор. вирвав, за припущенням Т. Франка, сам І. Франко. 6 перших стор. книги списано не Франковим, каліграфічним почерком. Книга має пропуски; доведено її до 111 стор. Опис складається із 2х част.— предметної та топографічної. В інв. кн. немає жодних вказівок на те, коли її почато й закінчено. Т. Франко припускав, що її укладено наприкін. 1870х рр., бо згадані у ній вид. не сягають далі 1880. Загалом тут зареєстровано 2715 вид., багато з яких пізніше було знищено. Цю інв. кн. разом із великим масивом книжок і рукоп. забрала у Франка під час першого арешту поліція; 1887 Львівський крайовий карний суд повернув її письменникові. 2 ін. інв. кн. укладено в 1880—1908-х рр. і пов’язано між собою. Першу (400 стор.) складено за лат. алфавітом, другу — за інв. н. Нумерація вид. в обох каталогах збігається. Видання описувалися за схемою: автор або вид-во, заголовок, шафа, полиця, ряд. Зазвичай Франко заповнював тільки дві перші графи, зрідка — третю, полиці і ряду не вказував. На форзаці кожної книжки він ставив інв. н. (відповідно до запису в каталозі) і свій підпис „Іван Франко“.
Письменник вніс до каталогу 1892 т. З 1908 хворіючи, він уже не міг писати — каталогізувати книжки продовжували сини Андрій і Тарас, особисті секретарі, а також знайомі (Ася Шехович та ін.). Закінчено каталог № 6035 — франц. енциклопедією (21-й т.— до літери L). На ост. стор. інвентарю є помітка зав. Від. рукоп. Львівської філії АН УРСР (кол. Б-ки НТШ) М. Деркач: „23. VІІІ. 1944, томів 7. 920, стародруків — 410“. Невідповідність у підрахунках пояснюється тим, що І. Франко незрідка оправляв в одному томі по кілька книжок. Усього, як уже згадувалося, у б-ці бл. 12 тис. книжок. І сам Франко не знав точної кількости книжок своєї б-ки. У чернетці заповіту „Моя остатня воля“, продиктованого 05. 03. 1916 К. Бандрівському, він зауважив, що „числа томів бібліотеки не може назвати, бо каталоги, ведені від многих літ ним та його синами, обіймають лиш 5000 т.“
Порівняно із записами в інв. кн., за підрахунками Т. Франка, в Б. І. Ф. бракує бл. 300 вид. Серед них — „Зерцало богословії“ Кирила Транквіліона Ставровецького (Почаїв, 1790), „Чигиринський Кобзар“ Т. Шевченка (СПб., 1867). Деякі книжки пропали ще за життя І. Франка, ін.— перегодом. До книжок І. Франко ставився дуже дбайливо, не надто любив робити якісь підкреслення чи написи. Помітки письменника на книжках мають різний характер. Напр., наприкін. конволютів І. Франко для зручности занотовував їх склад, у деяких томах енциклопедії — „список важніших статей“. У книгарських каталогах, описах бібліот. зібрань позначав мат-ли, які його особливо зацікавили. Серед ін. вид. Б. І. Ф. з його написами на полях фіґурує 1-й т. поезій В. Масляка ( Краків, 1886). Особливу част. ф. Б. І. Ф. становлять вид., де виявлено автографи тв. письменника. Так, під № 710 у Франковій книгозбірні зберіг. 4-та част. „Стихотворений Н. Некрасова“ (СПб., 1869). На 174 стор., поряд із поезією „Песни“, на вільному місці Франко записав свій перекл. поезії Некрасова „У людей по хатах — чистота, красота“. У цій же книжці, на 223 стор., ін. автограф поета — перекл. „Не горить уже ліс“.
На палітурках Мойсеєвого П’ятикнижжя (Hebrew Pentateuch. Wien, 1882) (№ 2522 книгозбірні письменника) Франко восени 1889 у камері львів. в’язниці записав олівцем цикл „Тюремних сонетів“ (за винятком ІІ, VІІІ, ХІХ, ХХVІІ). На форзаці цієї ж книжки олівцем занотовано продовження поеми „Сурка“.
На стор. „Исторических монографий и исследований“ М. Костомарова (СПб., 1872, т. 12) І. Франко записав низку фолькл. мат-лів, 6 епіграм, сатиру „Сморгонська академія“, а також крит. замітки з приводу вид. у Львові книжки Г. Ясенського „N?dza na Rusi“. Ці тексти вперше опубл. М. Возняк 1931 (Нові шляхи, ч. 1, 2), 1946 (Вітчизна, № 5). Він також уперше надрук. ще 12 поезій І. Франка, тематично дуже близьких до строф зі зб. „Мій Ізмарагд“, і притчу „Цар на ловах заблудився“. Джерелом публікації послугували поетові записи в уже згаданому вид. „Hebrew Pentateuch“.
1963 стали відомі автографи письменника, які виявила в „Отечественных записках“ (1877, т. ІV) і „Вестнике Европы“ (т. V, кн. 10) О. Мельниченко: 3 поеми, ліричні поезії, коломийки, лінґвістичні мат-ли з Крехівщини. Записав їх І. Франко на вузеньких полях, іноді доходячи впритул до зрізу книжки, хоча поряд були майже повністю вільні стор. Повний текст згаданих поем, а також незакінчену поему, що починається рядком „Посеред дворян и маґнатів...“, оприлюднила 2005 Л. Чернишенко.
І. Франко розумів цінність власної книгозбірні. Свій архів і б-ку, в яких він бачив „від многих десятиліть не приватну власність, а частину нашого національного скарбу“, що по його смерті „вповні повинен прийти на користь духовним інтересам української нації“, заповів на „невідкличну власність“ НТШ у Львові (І. Франко).
Бажання продати свою б-ку НТШ І. Франко висловив ще 1906. У листі до М. Грушевського від 27. 10. 1906, скаржачись на те, що не бачить „можності держати далі дім і оплачувати з нього податки та банкові рати“, І. Франко писав: „Ліквідуючи інтерес з домом, я мушу рівночасно зліквідувати свою бібліотеку. Я збирав її в тяжких часах мого життя і тішився надією подарувати її в цілості Науковому товариству ім. Шевченка. Тепер бачу, що жебраки не можуть робити таких подарунків, і звертаюся до Вас як до голови Товариства з запитанням: чи не вважали б Ви можливим, аби виділ Товариства закупив у мене сю бібліотеку? Щодо ціни я не ставлю ніякої суми, нехай виділ виделегує кого знає, і нехай оцінять, як знають. Що ж до виплати, то я подав би такий modus: з огляду, що сей фонд я вважаю одиноким засобом для того, аби своїх хлопців довести хоч до університету, я згодився б, щоб мені за бібліотеку сплачувано по 100 гульденів місячно, доки стане умовленої суми“. 17. 06. 1908 на одному із засідань Виділ (президія) НТШ ухвалив „в принципі закупити б-ку д-ра І. Франка, коли він згодиться“. Коли ж В. Гнатюк нагадав письменникові його кол. намiр, той вiд нього вiдмовився: „Я пiшов до д-ра Франка порозумiтися з ним, але вiн сказав, що вiн iще не вмирає, тому не видить потреби продавати бiблiотеки, тим бiльше, що тепер хоче працювати i буде потрiбувати книжок“.
1911 Б. І. Ф. зацікавився Національний музей у Львові. У листі Музею від 11. 07. 1911 до Франкового опікуна К. Бандрівського читаємо: „У відповідь на усне предложення В[исоко] п[оважаного] п. М. Павлика до ексцеленції Митрополитови Андрею гр. Шептицькому — набути на власність Національного музею у Львові бібліотеку і архів В[исоко] п[оважаного] п. д-ра Івана Франка, маю честь донести, що Управа Національного музею за ексцеленцією митрополитом повитала дуже радо сю гадку набути сеї бібліотеки на власність Національного музею, про що вже майже говорив зовсім приватно підписаний з п. М. Павликом“. У листі висловлено також прохання подати музейній управі „спис сеї бібліотеки“. Переговори ці, проте, успіхом не увінчалися.
25. 07. 1917, після смерти І. Франка, К. Бандрівський передав Б. І. Ф. та його архів НТШ. В інформації про нові надходження до Б-ки Т-ва зазначено: „Та найцінніший дар — се, безперечно, бібліотека дійсного члена, д-ра Ів. Франка, яку він записав тестаментарно Товариству та яку знавці оцінили на 15000 корон. Є в ній також рукописи, що тепер збагатять значно сей бібліотечний відділ“. 1929 при Б-ці НТШ було уладжено „спеціяльний кутик Ів. Франка, де поміщено бібліотеку, архів та інші пам’ятки (меблі й ін.) по покійному Письменнику“.
Першим Б. І. Ф. після її передачі НТШ упоряд. куратор відділу „Uсrainica“ В. Дорошенко, згодом М. Тершаковець, що „узяв на себе укладанє списаних давніше катальогових карток бібліотеки пок[ійного] І. Франка в поазбучнім порядку“. Дуже багато для впоряд. і збереження б-ки й архіву І. Франка зробила М. Деркач. 1940, коли приміщення, де зберіг. б-ка й архів, залило водою, вона впродовж року все пересушувала, а потім упоряд. знову. Під час війни М. Деркач перешкодила намірам окупаційної влади вивезти у Німеччину найцінніші рукопис. та книжк. збірки НТШ, зокрема Франкову спадщину. 1950 архів і Б. І. Ф., за розпорядженням ЦК КП(б)У, передано Від. рукоп. Інту укр. лри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (нині — ІЛ НАН України) і перевезено до Києва. У 1972—80 вони перебували на тимчас. зберіг. у Від. стародруків та рідкісної книги ЦНБ АН УРСР (нині — НБ України), а 1980 їх повернено в ІЛ НАН України.
2010 в ІЛ НАН України вийшов 1-й т. (із запланованого 4-томника) наук. оп. Б. І. Ф. Здійснюючи наук. оп. Б. І. Ф., колектив укладачів зробив вагомий внесок у те, щоб особиста б-ка письменника стала част. „нашого національного скарбу“, який „вповні повинен прийти на користь духовним інтересам української нації“.
Арх. дж.: ІЛ НАН України, від. рукопис. фондів і текстології, ф. 3, спр. 2277—79, № 2428 (Франко І. Моя остатня воля), № 2486 (Гнатюк В. Лист до К. Бандрiвського вiд 02. 09. 1908), № 2505.
Літ.: Хроніка НТШ. Львів, 1900, ч. 1, с. 25; ч. 3, с. 24; 1901, ч. 7, с. 13; 1902, ч. 9, с. 37; 1903, ч. 13, с. 49; 1904, ч. 17, с. 41; 1905, ч. 23, с. 13; ч. 24, с. 27; 1909, ч. 37, с. 47—51; 1913, ч. 56, с. 28; 1918, ч. 60—62, с. 8; 1930, ч. 69—70, с. 21; Кревецький І. Бібліотека „Наукового Товариства ім. Шевченка“ у Львові // ЛНВ, 1905, т. ХХХІ, кн. 8, с. 154; Дорошенко В. Стан бібліотеки в рр. 1914—1920 // Хроніка НТШ. Львів, 1920, ч. 63—64, с. 70—79; Франко Т. Бібліотека Івана Франка // Вісник АН УРСР, 1951, № 5, с. 18; його ж. Мої спогади про батька // Спогади про Івана Франка. Львів, 1997, с. 460—65; Гольберг М. Я. Південні слов’яни в особистій бібліотеці Івана Франка // Радянське літературознавство, 1960, № 2, с. 120—26; його ж. Заметки И. Франко на полях книги Маркевича // Советское славяноведение, 1966, № 5, с. 43—50; Мельниченко О. Г. Невідомі автографи Івана Франка. К., 1966, 79 с.; Петренко М. Балада про натруджені руки. Львів, 1980; Вальо М. Марія Деркач — літературознавець, архівіст і бібліотекар // Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка: Книги і люди. Мат-ли „круглого столу“. Львів, 1996, с. 111—12; її ж. Марія Деркач — дослідниця архіву Івана Франка // Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин. Львів, 1998, с. 617—32; Вороний М. Перші зустрічі з Іваном Франком // Спогади про Івана Франка. Львів, 1997, с. 284—88; Мочульський М. З останніх десятиліть Івана Франка (1896—1916) // Там само, с. 364—93; Кияшко І. „Я був колись директором Музею Івана Франка“ // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів, 2003, вип. 3, с. 149—72; Чернишенко Л. Про незакінчені поеми Івана Франка, знайдені на сторінках книжок його бібліотеки // Записки НТШ. Праці Філол. секції. Львів, 2005, т. ССL, с. 732—48; Бібліотека Івана Франка: науковий опис. К., 2010, с. 31; Кисельов Р. Кириличні стародруки в бібліотеці Івана Франка // Іван Франко: Дух, наука, думка, воля. Мат-ли Міжнар. наук. конґресу, присвяченого 150-річчю від дня народження Івана Франка (Львів, 27 вересня — 1 жовтня 2006 р.). Львів, 2010, т. 2, с. 1061—68; Маслянчук Т. Бібліотека Івана Франка — національне надбання України // Там само, с. 1017—24; Мельник Я. Бібліотека Івана Франка // Бібліотека Івана Франка: науковий опис. К., 2010, т. 1, с. 9—29.
Ярослава Мельник