БІБЛІОТЕКИ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО. В історії б-ки, у приват. книжк. зібранні Михайла Грушевського відбилася вся велич, драма й трагедія життя вченого. За життя М. Грушевський укомплектував кілька власних б-к, жодна з яких у цілісному вигляді не дійшла до наших днів. До того ж на сьогодні не відомо жодного каталогу чи інв. кн. цих колекцій, не відомо і спец. студій про приват. книжк. зібрання М. Грушевського. Збережені принагідні джерела засвідчують, що в історії приват. книгозбірень М. Грушевського можна виділити кілька періодів, кожний із яких має свою особливу історію.
Першу книгозбірню М. Грушевський розпочав формувати під час навчання в Тифліській г-зії (1880—86). Його поч. лектурою були книжки з батьківської бки. Запам’ятав цю б-ку молодий учений тв. М. Карамзіна, і „Хатою“ П. Куліша, і „Енеїдою“ І. Котляревського, і томами М. Гоголя, які „читав і перечитував безконечно“. Після смерти батька част. його бки, переважно вид. з класич. філології, передано до Ун-ту св. Володимира, част.— до нетитулованої укр. академії наук, НТШ. До історії своєї гімназійної книгозбірні М. ГрушевськийМ. Грушевський залишив унікальне джерело — власні „Спомини“. Першими її надбаннями стали відзнаки „першого ступеня“ — книжки, які вручалися разом із похвальним листом найкращим учням за успішне закінчення навч. року. Впродовж 1881—85 зб. гімназиста Грушевського поповнилася поезіями М. Некрасова, О. Пушкіна, Й.-В. Ґете, ілюстр. історією Петра Великого О. Брікнера та енциклопедією „Подвиги человеческого ума“. Задля „маленьких прибутків до своєї бібліотеки“ юнак заощаджував кошти, отримані від батьків, за які придбав окр. книги на власні смаки: тв. Ч. Діккенса, М. Лермонтова і Дж. Байрона. Робота пом. у гімназійній бці дала можливість ознайомитись з поодинокими вид. укр. лри та українознавства, що вплинуло на подальший зміст власної книгозбірні. І вже під час подорожі Україною 1882 М. Грушевський придбав у Києві „Український альманах на 1881 р.“ Єдина част. альманаху п. н. „Луна“, що містила тв. Т. Шевченка, О. Кониського, М. Старицького, І. Нечуя-Левицького, стала першою укр. кн. гімназійної колекції М. Грушевського.
Великий вплив на подальше формування б-ки мала „Киевская старина“, перший річник якої за 1882 подарував Грушевському батько, одночасно передплативши журн. на наст., 1883. Скориставшись каталогом київ. книгарні старогромадівця, етнографа Л. Ільницького, доданим до КС за листоп. 1882, М. Грушевський 1883 вмовив батька замовити за тим списком укр. кн. Отримані кн. значно збагатили поодинокі укр. вид., що були на той час у його б-ці. Серед них „Повісті І. Левицького“ (К., 1874) та окр. вид. тв. І. Нечуя-Левицького: „На Кожумяках“ (К., 1875) та „Дви московкы“ (К., 1882), „Досвітки“ П. Куліша (К., 1876), „Збірник творів“ І. Галки [М. Костомарова] (Одеса, 1875), „Повісті Осипа Федьковича. З переднім словом про галицько-руське письменство М. Драгоманова“ (К., 1876), „Исторические песни малорусского народа“ В. Антоновича та М. Драгоманова (К., 1874, 1875, т. І—ІІ), „Сербські народні думи і пісні“ в перекл. М. Старицького (К., 1876), „Опыт русско-украинского словаря“ М. Левченка (К., 1874). Невдовзі М. Грушевський знову замовив партію укр. вид.: „Рада: Український альманах на 1883 р.“ (К., 1883, ч. І), зб. перекл. й ориґ. поезій М.Старицького „З давнього зшитку“ (К., 1881), „Бурлач ка“ І. Нечуя-Левицького (К., 1881), „Очерки из истории украинской литературы“ М. Петрова (К., 1880). Про своє бібліофільство М. Грушевський спілкувався з метром укр. л-ри, своїм майбутнім патроном І. Нечуєм-Левицьким. Під час літніх вакацій 1885 придбав річник „Основи“ за 1861.
За короткий час М. Грушевський „став гарячим бібліофілом“, а „книжки добрії“ були його „товаришами вірними“. Оцінюючи зміст свого першого бібліот. зібрання, згадував: „[...] в гімназіяльних часах я збирав „клясиків“ загальної белетристики, українські видання, писання про українське питаннє; у мене була колєкційка — яку я міг в тих обставинах зібрати“.
Продовжив формувати свою книгозбірню М. Грушевський уже під час навчання в Ун-ті св. Володимира (1886—94), підбираючи насамперед л-ру з укр. історії за тематикою наук. студій. Част. л-ри М. Грушевський отримував через київ. букіністів, зокрема поповнював колекцію польс. вид. Під час архів. експедиції до Москви у лют.—берез. 1892 придбав зб. істор. док-тів 1361—1659 „Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею“ (СПб., 1863—92). Щоб купити книжки, був змушений заощаджувати. Б. М. Г. студент. часів стала предметом „невинної заздрости“, духовним та інтелектуальним осередком укр. семінарської громади, провідником якої він був у 1892—94. Збережені епістолярні джерела свідчать, що М. Грушевський люб’язно надавав чл. громади в користування рідкісні вид. з власної книгозбірні, зокрема „Летопись Густынского монастыря“, „Синопсис“ І. Гізеля, „Малорусские народные предания и рассказы“ М. Драгоманова, праці О. Соболевського тощо. Виїжджаючи до Львова, М. Грушевський забрав зі собою і бку, спаковувати яку допомогли вдячні семіна-ристи О. Лотоцький та С. Липківський.
Власне, ця університет. часу Б. М. Г., в основі якої була, безперечно, гімназійна „колекційка“, поклала початки особистої книгозбірні вченого львів. періоду (1894—1914).
Спочатку особиста книжк. колекція М. Грушевського мандрувала його львів. адресами (у Львові проживав за адресами: вул. Длугоша, 5; вул. Зиблікевича, 24; вул. Замойського, 1; вул. Домбровського, 6). З 1902 книгозбірня осіла на професорській віллі на вул. Понінського, 6 (нині — вул. Івана Франка, 154). Домашню робітню з б-кою облаштовано на першому поверсі, знаменита фотознімка М. Грушевського на її тлі та репродукція з портрета вченого у кабінеті роботи Ф. Красицького, видані поштівками, облетіли всю Україну.
Нині не можливо детально реконструювати склад цього зібрання без ретельного опрацювання кожного примір. збереженої її част. у ЛННБ України (у складі колекції М. Возняка). Її зміст визначали насамперед широкі наук. інтереси М. Грушевського в царині історії, археології, етнографії, л-ри, фольклористики тощо. Відомості про окр. кн., а власне і славу книгозбірні історика містять листи до нього літературознавця К. Студинського 1890—1910-х рр., у яких той звертався з проханням „пожичити“ окр. вид. зі слов’ян. філології, історії, права: Никольский Н. О литературных трудах митрополита Климента Смолятича, писателя ХІІ века. СПб., 1892; Сухомлинов М. Рукописи графа Уварова. СПб., 1858; Лященко А. О Молении Даниила Заточника. СПб., 1896; Уманець Ф. Гетман Мазепа. СПб., 1897; Яцимирский А. Григорий Цамблак. СПб., 1904; Титов Ф. Русская православная церковь в польско-литовском государстве в ХVІІ—ХVІІІ вв. (1654—1795). Опыт церковно-исторического исследования. К., 1905 та ін. З часом полиці в робітні історика заповнювали укр., рос., польс., нім. часоп. з рец. на його фундам. проект „Історія України-Руси“, ін. монограф. та популяр. вид.
Одним із шляхів реконструкції Б. М. Г. львів. періоду стало вивчення його творчої лабораторії, зокрема підгот. фундам. проекту „Історії української літератури“, над першими томами якого вчений працював в еміґрації. У передньому слові до 1-го т. „Історії української літератури“ (1923) вчений наголошував на неможливості дістати потрібні вид. за кордоном. „В заграничних бібліотеках я не знаходив часто найбільш основних річей з сфери українознавства“. Ця прикра обставина на сьогодні трансформувалась у важливе джерело до вивчення змісту львів. б-ки історика. Не відступаючись від своїх задумів, учений намагався заповнити прогалину книгами з власної зб. А роль „бібліотекаря“ виконував К. Студинський, до якого тепер уже історик не раз звертався з проханням розшукати на віллі необхідні вид. та переправити їх до Відня. Кожного разу ці прохання супроводжувались уточненнями: „сі книги у мене були в бібліотеці“, „буду просити взяти з хати моєї“, „в мене в хаті сей том є напевно“, „всі сі книги є у мене в хаті, якщо будете там, то зможете їх вибрати“. Цим важливим епістоляр. джерелом „каталог“ львів. приват. книгозбірні М. Грушевського значно поповнився.
Серед ін. у книгозбірні на віллі М. Грушевського були такі корпусні вид., як „Полное собрание русских летописей“ (СПб., 1841—63; 1885—1914), зокрема „Новгородская летопись“, „Ипатьевская летопись“ та „Никоновская летопись“; „Памятники древнерусской церковно-учительной литературы“ за ред. О. Пономарьова (СПб., 1894—98, вип. 1—4, з тисненням на корінці „Памятники“); „Памятники полемической литературы в Западной Руси“ (СПб., 1878, 1882, 1903, кн. 1—3) та „Памятники древнерусского канонического права (ХІ—ХV в.)“ (СПб., 1880; 1908, 2-ге вид.) із серії „Русская историческая библиотека“; „Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца“ (К., 1879—1914). Серед ін. фундам. праць М. Грушевський називав, зокрема: Исторические песни малороссийского народа / С объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова. М., 1874; Маркевич А. И. О русских летописях. Одесса, 1885; Шляпкин И. А. „Слово Даниила Заточника“ по всем известным спискам. СПб., 1889 („Памятники древней письменности“, LХХХІ) (ця праця оправлена разом з ін. вид. „Общества любителей древней письменности“ з сигнатурою на корінці „А. Б. В.“); Ястребов В. М. Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском и Александрийском уездах Херсонской губернии: І. Суеверия и обряды. ІІ. Легенды, сказки и рассказы. Одесса, 1894; Писання Трохима Зіньківського / Зредагував та життєпис написав В. Чайченко [Б. Грінченко]. Львів, 1893, 1896, кн. 1, 2 (примір. зберіг. в б-ці ІЛ НАН України); Грінченко Б. Д. Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях. Чернігів, 1895, 1897, 1899, т. 1—3; Франко І. Я. Студії над народними піснями. Львів, 1908; Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. СПб., 1908.
Шляхи комплектування рідкісної лри були різноманітними. З листування вченого з книгарнею КС та її багатолітнім зав. В. Степаненком відомо, що через нього М. Грушевський замовляв окр. кн. як для Бібліотеки НТШ, так і для особистої колекції. Так, упродовж 1901—05 В. Степаненко переслав М. Грушевському річники та свіжі числа ЖМНП, ЧИОНЛ та КС, окр. томи „Архива ЮЗР“. З відомої київ. книгарні на львів. віллу історика у той час надійшли 1-ша част. 1го т. нового вид. „Истории русской церкви“ Є. Голубинського (М., 1901), дослідження І. Івакіна „Князь Владимир Мономах и его поучения“ (М., 1901, ч. 1), В. Чаговця „Преподобный Феодосий печерский, его жизнь и сочинения“ (К., 1901), П. Владімірова „Древняя русская литература киевского периода ХІ—ХІІІ веков“ (К., 1901). Окр. вид. В. Степаненко іноді замовляв у книгарнях Петербурга, Москви й Варшави. Від упоряд., Богдана та Варвари Ханенків, отримував з Києва „Древности Приднестровья“, від ред. М. Біляшівського — „Археологическую летопись Южной России“. Впродовж 20 р. перебування в Галичині М. Грушевському допомагали львів. антиквари, зокрема Л. Іґль.
Отримував вид. і з Краків. академії, про що пізніше зауважував: „Я до 1914 дістав їх усі“,— і з ін. європ. наук. інституцій.
Унікальність своєї книгозбірні М. Грушевський оцінював сам у листі до рос. славіста О. Шахматова. Перебуваючи на засланні в Симбірську, у берез. 1915 він писав: „Библиотека моя, как обыкновенно бывает, опиралась о библиотеку обычного типа: то, что можно всегда взять из библиотеки, обыкновенно не покупалось для себя“.
Упродовж 1914—41 віллою, звісно, й б-кою, опікувалися В. Дорошенко, К. Студинський, М. Мочульський, Ф. Колесса, М. Деркач, М. Шраг, І. Тисовська (Студинська). Вболіваючи за долю книгозбірні свого вчителя в період Українсько-польс. війни 1918—19, учні вживали заходів щодо збереження б-ки, подаючи думку про перевезення до Музею А. Шептицького. З поверненням ученого з еміґрації львів. приятелі радили перевезти бку до Києва, проте М. Грушевський не наважився на це.
Після смерти М. Грушевського архів ученого передано в НТШ, упоряд. його В. Дорошенко, част. мист. зб.— в депозит Музею НТШ (згодом — Держ. етнограф. музею), б-ка ж залишалася на віллі. Опікун вілли літературознавець М. Мочульський шукав оптимального виходу, вважаючи найбезпечнішим місцем для книгозбірні НТШ.
З приходом у Галичину більшовицької влади постала реальна загроза: помешкання Грушевських зажадали перебрати чиновники, але завдяки Ф. Колессі вдалося вберегти будинок від націоналізації. Бка залишилася під спец. опікою композитора.
Та вже у груд. 1941 на вимогу нім. окупаційної влади все майно з вілли, а з ним і б-ку перевезено до вже ліквідованого на той час НТШ та складено в приміщенні машинного від-ня кол. Друкарні НТШ на вул. Чарнецького, 26 (нині — вул. Винниченка, 26). Перевезенням та впорядкуванням займався учень М. Грушевського В. Дорошенко. Крім б-ки, з вілли перевезено і наклади вид. М. Грушевського, що вийшли у Львові та Києві до 1914, а також вид. під фірмою засн. ним в еміґрації УСІ. Вид. УСІ, залишені вченим у Відні перед поверненням з еміґрації, вдалося переправити до Львова (частково до Києва) донькою, Катериною Грушевською, під час її наук. відрядження 1928. Пізніше, щоб добути кошти для догляду за речами з вілли Грушевських, В. Дорошенко звернувся до Марії Грушевської з пропозицією продати ці наклади: „Правда, гроші можна б добути, продаючи книжки („Нац. рух“, „Всесвітню історію“, „Ілюстровану історію України“, „Історію української літератури“) та вид. Укр. Соціологічного Інституту. Але на це треба Вашого дозволу. Чому Ви не доручите цього тому, кому вірите? Та ж шкода, що книжки 20 літ, а то й більше лежать без руху у великих накладах, і ні Ви з них не маєте матеріяльної користи, ні укр. громадянство духової“ (В. Горинь). Перебуваючи у скруті, М. Грушевська погодилася, кошти від продажу В. Дорошенко різними шляхами передавав до Києва.
Власне, у підвалах кол. НТШівських кам’яниць б-ка зберігалася до 1946. З від’їздом її гол. охоронця В. Дорошенка в еміґрацію, книгами опікувалися М. Деркач, М. Шраг та ін. львів. патріоти. У зв’язку з запланованими ремонтними роботами на Чарнецького, 24 та 26 постала і проблема збереження книжк. колекції М. Грушевського.
За невідомих сьогодні причин львів. філія академ. б-ки не придбала тоді цієї колекції, що лише гіпотетично могло б забезпечити її подальшу цілісність. Зберігаючи Б. М. Г. від знищення, 1946 її купив М. Возняк. Б-ка була під загрозою. М. Возняк передчував можливі „перспективи“ б-ки: 14. 10. 1946 відділ преси ЦК КП(б)У видав розпорядження: „Всю националистическую литературу М. Грушевского и В. Винниченко, выявленную при проверке органами цензуры в библиотеках общественного пользования и в книготорговой сети Украины, необходимо изъять“. За даними сучас. досліджень книгозбірні М. Возняка, з придбаної Б. М. Г. до своєї колекції вчений відібрав лише ті вид., яких не мав, прибл. 500 кн. передав б-ці ЛДУ і понад тисячу — до Б-ки АН УРСР у Києві.
Після смерти М. Возняка, всупереч його бажанням передати книгозбірню ЛДУ, на поч. 1955 її передано до ЛНБ АН УРСР, де вона і зберіг. окр. ф. За понад півстоліття зазнала втрат як колекція М. Возняка загалом, так і її складова — книги з Б. М. Г. Проте, завдяки традиції історика позначати книги зі своєї колекції чорнильним штампом „Михайло Грушевський“, науковцям ЛННБ України вдалось однозначно виокремити част. вид. з особистої б-ки професора. Серед них вид. літописів та праці з історії Києва 1850—60, „Описание русских и словенских рукописей Румянцевского музеума“ (СПб., 1842), тв. М. Бантиша-Каменського, В. Барвінського, Ф. Бродовича, Д. Зубрицького, І. Срезневського та ін. раритети. З того, що перевезли до Києва, виокремити набагато складніше.
Після придбання у Києві 1908 садиби на Паньківській, 9 та спорудження тут 1909 прибуткового будинку в укр. стилі М. Грушевський скомплектував паралельну зі львів. київську книгозбірню 1909—18. З листування вченого зі своїми учнями, зокрема з І. Джиджорою, відомо, що М. Грушевський намагався зібрати у Києві повні добірки всіх вид. НТШ. Через брак інформації чи не найдокладнішими джерелами до вивчення змісту цієї б-ки можуть слугувати протоколи обшуків, здійснені Київ. губ. жандарм. управлінням у листоп.—груд. 1914. Під час першого обшуку 28. 11. 1914 у квартирі вченого, що розміщувалася на 6му поверсі родинного будинку, забрано все листування, фотографії, рукоп., щоденники, фінансово-госп. та майнові док-ти, книги. Книг відібрали майже 2 тис., і це, напевно, була не вся б-ка. Окр. вид., зокрема кириличні стародруки, вписали до протоколу „поіменно“, серед них „Псалтыр блаженного пророка и царя Давида“ (без зазначення вид.), „Акафисты“ (без зазначення вид.), „Служебник литургий святого Василия, Иоанна Златоустого и преждесвященных“ (без зазначення вид.). Серед ін. рідкісних вид. жандарм. протоколи зафіксували: „Сказание о святых Борисе и Глебе“ [СПб., 1860], „Монархия Турецкая“ [СПб., 1741], окр. т. „Архива Юго-Западной России“, „Материалы по истории русских одежд и обстановки жизни народной“ [СПб., 1881], „Древняя и Новая Россия“ [1875], „Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще“ О. Рігельмана [М., 1847], „Полное собрание узаконений о губерниях по хронологическому порядку с 1775 по 1817 июнь месяц“ [СПб., 1818], „Новый учебный географический атлас“ О. Ільїна, „Материалы по истории русской картографии“ тощо. З 7 по 29. 12. 1914 жандарм. „бібліофіли“ поверталися на Паньківську, 9 та ретельно вивчали книжки і док-ти, відбираючи свідчення „австрофільства“, „мазепинства“ й „сепаратизму“ М. Грушевського.
Більша част. мат-лів, за висновком жандармів, не мала нічого „преступного“ і була „відпущена на волю“, проте до „речових доказів“ потрапила добірка укр. вид. Першими до списку включили фундам. пр. вченого („Історія України-Руси“, „История украинского козачества“, „Киевская Русь“, „Ілюстрована історія України“, „Очерк истории украинского народа“, „Культурно-національний рух на Україні в ХVІ—ХVІІ віці“), майже всі окр. вид. його суспільно-політ. пр. („Освобождение России и украинский вопрос“, „Вопрос об украинских кафедрах и нужды украинской науки“, „Национальный вопрос и автономия“, „З біжучої хвилі“, „Из польско-украинских отношений в Галиции“, „Украинство в России, его запросы и нужды“, „Українство і питання дня в Росії“, „Два ювілеї“, „Про українську мову і українську школу“, „Про батька козацького Богдана Хмельницького“ та ін.), журн. „Україна“, „Украинский вестник“, „Украинская жизнь“, брошури „Перед загальними зборами Наукового товариства імені Шевченка“ та „В обороні правди“, „Автобіографію“ М. Грушевського тощо. Крім пр. М. Грушевського, до „речових Протокол Київського губернського жандармського управління з одоказів“ потрапила добірка вид. Укр. радикальної партії, що вийшли у Львові 1905 під псевд. Псевд. жандармів на той час цікавили менше, ніж назви, а тому у списку ост. й були зафіксовані: „Платформа Української радикальної партії“, „Дядько Дмитро“ [Д. Антоновича], „Хто народові ворог?“ [М. Грінченко], „Як люде прав собі добувають?“ [С. Єфремова], „Швейцарська спілка“ [М. Драгоманова], „Хто з чого живе?“ [С. Дікштейна], „Чого нам треба?“ [Б. Грінченка], „Як занапащали людей на війні“ [В. Дурдуківського], „Як визволитися з бідности робочим людям?“ [С. Єфремова], „Про вибори послів до народної ради“ [Ф. Матушевського], „Чому у нас досі нема доброго ладу?“ [Б. Грінченка]. До цього ж списку додали також „Сучасне політичне положення нації і наші завдання“ Д. Донцова, „Козака Войнаровського на Сибірі“ Б. Заклинського, „Листа до царя Миколи ІІ Л. Толстого“ та ін. Ці фраґментарні описи київ. бки М. Грушевського 1909—18 дають можливість уявити широкий діапазон зацікав. власника: від стародруків та рідкісних кн. ХVІ—ХІХ ст. до популяр. суспільно-політ. вид. поч. ХХ ст.
Історик мав намір доповнити київ. книгозбірню цінними вид., які вдалося зібрати під час заслання, зокрема у Москві в 1916—17. Повертаючись до Києва на поч. берез. 1917, М. Грушевський втратив цю збірку під час пожежі, що сталася у вагоні потяга. Пізніше з жалем згадував цей епізод і найбільше шкодував за стародруками, в яких у тих роках „дуже кохався“, а особливо за львів. „Апостолом“.
Наприкін. січ. 1918 більшовицьке військо під орудою Муравйова зумисне обстріляло київ. „Дім Грушевських“. У пожежі загинули б-ка, рукоп., мист. зб., які вже ніколи не вдасться відновити. П’ять років життя в еміґрації (1919—24), незважаючи на брак постійного місця проживання (Прага, Женева, Париж, Берлін, Відень, Баден), мешкання в холодних готелях, матеріальну скруту, М. Грушевський не міг не використати чи то для поповнення, чи то для відродження, чи то для формування нової книжк. колекції. Бібліофільські пристрасті, які на той час були вже не просто гімназійним захопленням, а невід’ємною умовою наук. праці, спонукали використати можливість доступу до європ. л-ри, тамтешніх книгарень та антикварів. Тим більше, що саме в ці роки М. Грушевський, як ніколи раніше, змушений був поринути у книготорговельний вир. Він виступав одночасно в іпостасі автора, видавця, менеджера і маркетолога. Склад еміґраційної, „похідної“ б-ки документально з’ясувати сьогодні також не вдалося. Факт її існування засвідчує донька Катерина під час слідства 1938, пояснюючи, що під час повернення в Україну за допомогою місії УСРР вдалось отримати дозвіл на безмитне перевезення з Відня „лично наших книг“. З особливою енергією вчений взявся на еміґрації і до формування б-ки засн. ним УСІ та переймався її долею не менше, ніж власними книжк. еміґраційними надбаннями.
Важливі відомості про зміст б-ки містять і джерела, що відтворюють її долю, а серед них численні скарги і заяви М. Грушевської до Прокуратури, РНК та НКВС УРСР. Після смерти історика дружина і донька зберігали кабінет як „заповідник“, як „найдорожчу пам’ять“ ( С. Білокінь). Та коли в лип. 1938 заарештували доньку Катерину, а в серп. того ж року брата Олександра, кабінет „опечатали“, „перебурили всю бібліотеку, зложили книги, рукописі, [...] призначаючи до вивозу їх на „базу“. Невдовзі б-ку вивезли, а кабінет у вдови Марії відібрали і заселили „чужими“ людьми. З часом книгозбірню повернули.
Ост. б-ку, власне третю з найсолідніших після львів. 1894—1914 та київ. 1909—18, вже акад. ВУАН М. Грушевський збирав від часу повернення до Києва з еміґрації, у берез. 1924, і до вимушеного від’їзду до Москви, у берез. 1931. Основою цієї колекції стала невелика зб., привезена з еміґрації. Обстріляний родинний будинок 1921 підірвано, вчений оселився в уцілілому флігелі на Паньківській, 9. Пізніше у листі до В. Молотова від 04. 09. 1934 писав: „В этом киевском помещении, ценой больших для меня издержек, мне удалось устроить все-таки сравнительно сносную квартирку и собрать кое-какую библиотеку (третью по счету — потому что оставленная в Львове мне недоступна, а собранная в Киеве до революции погибла со всеми коллекциями в упомянутом пожаре дома“ (В. Мельниченко).
Ост. книгозбірня історика налічувала за різними джерелами від 3 до 4 тис. кн., для яких замовлено спец. стелажі, виготовлені з дощок розібраних вагонів. Опрацювання різноманітних джерел (епістолярій М. Грушевського, заяви, скарги М. Грушевської, фотодок-ти, листування Ольги Грушевської, зб. Історико-меморіального музею М. Грушевського тощо) дає можливість загалом уявити Б. М. Г. 1924—31. Вона містила насамперед збірки істор. док-тів („Архив Юго-Западной России“, „Акты Южной и Западной России“), літописи, пр. М. Костомарова, М. Максимовича, різноманітні дослідження, що стосувались історії України та укр. л-ри, окр. вид., як „Малороссийский гербовник“ В. Лукомського та В. Модзалевського, „Малороссийский родословник“ В. Модзалевського, „Ювілейна книга в 300-літні роковини смерти митрополита Іпатія Потія“, комплекти всіх вид. НТШ та УНТ, „Літературно-науковий вістник“, вид. Істор. секції та Історично-філол. відділу ВУАН, і, звичайно ж, усі праці самого вченого та його учнів. Окр. групу становили кн., подаровані в той час М. Грушевському, автографи яких є незаперечним фактом їхньої меморіальности. У зб. Історико-меморіального музею М. Грушевського зберіг. кн. з автографами 1920х рр. М. Василенка, О. Новицького, Є. Марковського, Ю. Бруцкуса, П. Іванова, О. Броха, К. Квітки, Б. Луговського, В. Перетца, Є. Рихліка, В. Щербини — дарчими М. Грушевському. Всі вони надійшли з приват. збірок, що свідчить не лише про зміст, але і про розпорошеність ост. б-ки вченого. Так само з приват. збірок надійшли до музею кн. з автографами М. Грушевського та його чорнильним штампом, зокрема: Костомаров М. Исторические монографии и исследования: В 20 т., 2-е изд. СПб., 1887, т. 19: Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ и ХVІІ столетиях; Народныя южнорусскія сказки. Издал И. Рудченко. К., 1869—70, вып. 1—2; Чумацкия народныя песни И. Я. Рудченка. К., 1874 (зі штампами М. Грушевського); Політичні пісні українського народу ХVІІІ—ХІХ ст. з увагами М. Драгоманова. Женева, 1883—85 (з автографом М. Грушевського). За фотознімками кабінету встановлено, що у книгозбірні вченого були рос. енциклопедії: Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона, Энциклопедический словарь Т-ва „Бр. А. и И. Гранатъ и К°“ та Большая энциклопедия. Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания. Под ред. С. Южакова (комплекти двох ост. саме з кабінету вченого „повернулися“ на свої полиці в часі створення Історико-меморіального музею М. Грушевського).
Вражає, як за такий короткий час ученому вдалося зібрати таку унікальну колекцію. Набутий досвід формування Бки НТШ через налагоджений книгообмін із зарубіжними наук. інституціями (на 1913 НТШ вело обмін із 236 установами) допоміг у комплектуванні як б-ки Істор. секції ВУАН, так і власної збірки. М. Грушевський намагався відродити ці традиції за посередництва і підтримки тодішнього голови НТШ К. Студинського. Унікальний епістолярний корпус листування М. Грушевського зі К. Студинським дає можливість реконструювати окр. шляхи формування цих книгозбірень, які часом перетікали одна в одну. М. Грушевський отримував чергові томи „Записок НТШ“ та всі вид. Тва, просив про пересилання окр. томів „Історії України-Руси“, комплектів ЛНВ зі своєї львів. колекції. Приятель і колега К. Студинський підбирав та пересилав добірки галицької періодики, пропонував придбати нові та давні вид. Львів. ставропігії. Особливо дбав Грушевський про польс. вид., які були доконечні для продовження його фундам. проекту. У листі до К. Студинського від 18. 09. 1924 наголошував: „З польських книг, про котрі Вас просив, я досі не дістав нічого. Видно, Вашій Книгарні се трудно; як був Дермаль, тоді бувало з усіх усюдів він виписував і одержував дуже скоро, Панк[евичева] не має тої евіденції. Тому прошу мині порадити якусь солідну польську книгарню, в Львові чи де інде, котра б і антикварською дорогою могла б пошукати потрібних книг. Нам тепер се найпильнійша справа — доповнити браки польських книг в попередніх виданнях і те, що вийшло за сі десять літ. Без того не можемо рушитись в історичній роботі“. Намагався відродити свої давні контакти з віден. антикваром А. Ціпером та львів. Л. Іґлем. Так, у листі від 28. 06. 1925 запитував К. Студинського: „Чи живе ще антикварня Іґля-старшого, високого, не знаю як він на імя, чи щось варта, і яка її адреса? Проби мої виписувати антикварні річи з Варшави не вдались: дістаю, але в 3—4 рази дорозче! А Іґль колись був досить спритним доставцею! Чи може є тепер якийсь иньший тямущий, а не дуже дорогий антиквар?“ Грушевський вико ристовував зв’язки з чес. вченими, зокрема проф. Карлового ун-ту у Празі Я. Бідлом, якого просив надіслати вид. томи „Slovensk? staro?itnosti“ Л. Нідерле. Через Книгарню НТШ замовляв книжки з Німеччини.
Після смерти М. Грушевської одним із перших б-ку М. Грушевського оглянув Ф. Максименко, який на той час переїхав з Києва до Львова. Ознайомившись з її змістом, 04. 12. 1948 він підгот. рапорт на ім’я дир. Наук. б-ки Львів. ун-ту, у якому дав заг. характеристику зб. (за його даними, вона налічувала 3000—4000 кн.) та запропонував придбати з них прибл. 300, переважно з історії Росії та спец. істор. дисциплін, а також літоп., вид. Київ. археограф. комісії тощо. Решта ж б-ки, яка після смерти М. Грушевської остаточно злилася з колекціями Олександра та Катерини, була під опікою О. Грушевської. Як свідчать джерела, О. Грушевська намагалася врятувати б-ку, що зберігалася частково на горищі, в сараї, кімнатах нових мешканців, від розграбування „небайдужими“ київ. бібліофілами. Вела листування з бками, пропонуючи їм окр. тем. добірки, консультувалася з досвідченими книгознавцями та бібліографами. 24. 11. 1952 отримала пораду Ф. Максименка: „Державна публічна історична бібліотека в Москві зараз збирає літературу з історії України. Мені здається, що у Вас же є певна кількість такої літератури із збірок Олександра Сергійовича й Михайла Сергійовича“. А вже 12. 03. 1953 О. Грушевській надійшло повідомлення з Москви: „Государственная публичная историческая библиотека посылает Вам список книг с расценками на вторую партию книг и бланк счета для заполнения и подписи. Сегодня выслали Вам почтовым переводом 180 рубл. за первую партию книг“. Так кн. з історії України з книгозбірень братів Грушевських, а вірогідно, і їхні пр. поповнили істор. б-ку в Москві, де їх ніколи не вилучали й не передавали до „спецфондів“. З „українським буржуазним націоналізмом“ боролися в самій Україні. „Приходится с завистью думать — почему возможное в Москве не-возможно у нас“,— писав 12. 06. 1947 Ф. Максименко до С. Маслова про заборонені в Україні вид. З ін. листа Ф. Максименка до О. Грушевської відомо, що окр. кн. вона передавала і йому (чи то для власної зб., чи для ін. львів. колекціонерів, чи для держ. б-к). Ост. відомою акцією щодо решток Б. М. Г. 1924—31 вважається передача О. Грушевською книжок разом із родинним архівом до ЦДІА України у Києві 1958. За свідченнями працівників архіву, кн. взято „на вагу“. Пізніше вони влилися в Науково-довідкову бку архівів України, а інформація про них „розчинилася“ в заг. каталозі.
Так, сьогодні лише в заг. рисах можливо мовити про Б. М. Г. Повністю відновити книгозбірні не можливо, реконструкція львів. (1894—1914) та київ. (1924—31) збірок — справа, яку вже не один рік ведуть науковці Держ. меморіального музею М. Грушевського у Львові та Історико-меморіального музею М. Грушевського у Києві.
Арх. дж.: Державний архів м. Києва, ф. 16, оп. 437, спр. 19; ІЛ НАН України. Від. рукопис. фондів та текстології, ф. 122, спр. 20; ЛННБ України, від. рукоп., ф. 29 (М. Возняк), спр. 797; НБ України. Ін-т рукоп., ф. 33, № 5857; ф. 357, № 73; ЦДАГО України у Києві, ф. 263, оп. 1, спр. 50407, арк. 78 зв.; ЦДІА України у Києві, ф. 274, оп. 1, спр. 3320, арк. 121—26, 155—64 зв., 202—05; ф. 1235, оп. 1, спр. 265, арк. 1; спр. 303, арк. 62, 70—77, 319—22, 403—04; спр. 771, арк. 1—13; спр. 778, арк. 10—51, 82, 104, 108, 146—47, 179; спр. 874, арк. 17—18; спр. 933, арк. 1—3, 5—9, 12—13, 15—19 зв., 26—27, 44, 59—60, 62; спр. 956, арк. 7—8; спр. 963, арк. 1—6; спр. 968, арк. 17—18; спр. 977, арк. 9; спр. 1400, арк. 1—6; спр. 1413, арк. 14, 33—34, 36—38, 40, 42—43; спр. 1414, арк. 4, 6; ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 5, арк. 16—17 зв.; спр. 17, арк. 2—3 зв.; спр. 36, арк. 51; спр. 228, арк. 122; ф. 379, оп. 1, арк. 1—3; спр. 419, арк. 20; ф. 362, оп. 1, спр. 378, арк. 220 зв.
Літ.: Лотоцький О. Сторінки минулого. Варшава, 1932, ч. І, с. 182, 184; Грушевський М. Спомини / Публікація і коментарі С. Білоконя // Київ, 1988, № 9, с. 127; 1989, № 8, с. 127—28; № 11, с. 127; № 12, с. 116, 118—20, 123—25; 1992, № 2, с. 118, 121—22; його ж. Щоденник (1883—1884 рр.) / Публікація та коментарі Л. Зашкільняка // КС, 1993, № 5, с. 19; його ж. Щоденник (1888—1894 рр.) / Підгот. вид., упоряд., переднє слово і післяслово, коментарі Л. Зашкільняка. К., 1997, с. 52, 132, 157; його ж. На порозі Нової України // Грушевський М. Твори: У 50 т. К., 2007, т. 4, кн. 1, с. 226—27; Гирич І. Документи академіка М. С. Грушевського у фонді 1235 ЦДІА УРСР у м. Києві // Архіви України, 1989, № 4, с. 53—63; Пиріг Р. Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття (1924—1934). К., 1993, с. 165; Сохань П., Ульяновський В., Кіржаєв С. М. С. Грушевський і Academia. Ідея, змагання, діяльність. К., 1993, с. 215—16; Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали. К., 1995, т. 1 (1939—53), с. 343, 347—48; У півстолітніх змаганнях. Вибрані листи до Кирила Студинського (1891—1941) / Упоряд. О. Гайова, У. Єдлінська, Г. Сварник. К., 1995, с. 605—66; Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка: Книги і люди. Матеріали круглого столу. Львів, 1996; Гісцова Л. З. До історії фонду Грушевських // Архіви України, 1996, № 1—3, с. 16—18; Макаров В. І. Листування М. С. Грушевського й О. О. Шахматова // УІЖ, 1996, № 6, с. 32—33; Листування Михайла Грушевського / Упоряд. Г. Бурлака, ред. Л. Винар. К.; Н.-Й.; Париж; Львів; Торонто, 1997, с. 28; Матяш І. Катерина Грушевська: життєпис, бібліографія, архіви. К., 1997, с. 206; Купчинський О. Дещо про форми та напрями наукової і науково-видавничої діяльности Наукового товариства ім. Шевченка. 1892—1940 роки (Міжнародний аспект) // З історії Наукового товариства імені Шевченка: Збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові. Львів, 1998, с. 22—23; Лист Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894—1932 рр.) / Упоряд. Г. Сварник, автор передм. Я. Дашкевич. Львів; Н.Й., 1998, с. 71, 77, 80—81, 85, 88, 90—91, 117, 206, 208; Горинь В. Вілла Михайла Грушевського у Львові. Львів, 1999, с. 52—56; його ж. Навкруг вілли М. С. Грушевського у Львові // Вальо М. Марія Деркач (1896—1972). Бібліографічний покажчик, спогади, розвідки, листи. Львів, 1999, с. 113—15; Крячок М. М. Деркач у листуванні з Ю. Меженком // Там само, с. 122—24; Листування Михайла Грушевського / Упоряд. Р. Майборода, В. Наулко, Г. Бурлака, І. Гирич, ред. Л. Винар. К.; Н.-Й.; Париж; Львів; Торонто, 2001, с. 227; Листи Юрія Меженка до львів’ян (1923—1969) / Упоряд., передм., приміт. М. Вальо. Львів, 2002, с. 192; Магунь М. Фрагмент споминів Михайла Грушевського 1934 р. // Укр. історик. Н.Й.; К.; Львів; Торонто; Париж, 2002, ч. 1—4 (152—55), с. 138, 152; Тельвак В. Наукова спадщина Михайла Грушевського в російській історіографії кінця ХІХ — першої половини ХХ століття // Схід—Захід: Історико-культорологічний збірник. Х., 2002, вип. V, с. 64—78; Вальо М. Листи Марії Грушевської до Володимира Дорошенка (1942—1943 рр.) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Львів, 2004, вип. 12, с. 464—94; Кучеренко М. До історії Львівського періоду життя Михайла Грушевського (за родинним листуванням) // Архіви України, 2004, № 4—6, с. 162; Мельниченко В. Михайло Грушевський: „Я оснувався в Москві, Арбат 55“. М., 2005, с. 420; Білокінь С. Садиба Грушевських — серце латинського кварталу // Київ і кияни: матеріали щорічної науково-практичної конференції. К., 2006, вип. 6, с. 115—19; його ж. Повсякденні турботи повоєнних книгознавців (за листуванням Федора Максименка) // Збірник пам’яті українського бібліографа Федора Максименка. Львів, 2008, с. 89, 130; Дядюк М. Листи Михайла Грушевського до Михайла Возняка: 1909—1932 рр. // Укр. історик, 2006, ч. 4 (172); 2007, ч. 1—2 (173—74), с. 113—15, 138; Тельвак В. Постать Михайла Грушевського в польській історіографії (кінець ХІХ—ХХ ст.) // УІЖ, 2006, № 5, с. 67—82; його ж. Михайло Грушевський contra Володимир Мількович (до проблеми формування дискусійного поля української історіографії початку ХХ ст.) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. К., 2007, вип. 9, с. 255—69; його ж. Перший том „Історії України-Руси“ Михайла Грушевського в оцінках сучасників // Історіографічні дослідження в Україні. К., 2007, вип. 17, с. 16—38; його ж. Рецензія Ніколає Йорґи на „Geschichte des ukrainischen (ruthenischen) Volkes“ Михайла Грушевського // Український археографічний щорічник. Нова серія. К., 2007, вип. 12, с. 840—44; Листування Михайла Грушевського. К.; Н.-Й.; Париж; Львів; Торонто, 2008, т. 4: Листування Михайла Грушевського та Івана Джиджори / Упоряд. С. Панькова, В. Пришляк, ред. Л. Винар, П. Сохань, І. Гирич, с. 240; Бродик З. Книжкова колекція Михайла Возняка у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника // Науково-практична конференція „Сучасні проблеми діяльності бібліотеки в умовах інформаційного суспільства“. Львів, 2009. с. 99—107; Проценко Л. Спогади про науковий архів Михайла Грушевського / Публікація О. Плаксіної // Київ і кияни: матеріали щорічної науково-практичної конференції. К., 2011, вип. 11, с. 386—89; Листування Михайла Грушевського. К.; Н.-Й.; Париж; Львів; Торонто, 2012, т. 6: Листування Михайла Грушевського та Юрія Тищенка / Упоряд. О. Мельник; ред. Л. Винар, І. Гирич, с. 30, 379—86; Панькова С. Приватні книгозбірні Михайла Грушевського: їх історії та долі // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 2013, т. ССLХV, с. 451—76.
Світлана Панькова