БІЛЯШІВСЬКИЙ Микола (Б±ляшевский Н. Ф.; крипт., псевд.: М. К., М. Кн., Микола Княжевич) (* 12. 10. 1867, с. Городок (нині — Рівн. р-ну однойм. обл.) — † 21. 04. 1926, х. Княжа Гора, біля Канева) — археолог, етнограф, мистецтвознавець, нумізмат, громад. діяч. Д. чл. НТШ (з 1909).
Н. у священичій родині. 1885 закінчив 2-гу Київ. г-зію. У 1887—91 навч. на юрид. ф-ті Київ., а згодом Новорос. унтів. У 1892—94 був вільним слухачем на природн. ф-ті Моск. ун-ту під кер. проф. Д. Анучина. Працював в Архіві Мінва юстиції секретарем відомого рос. історика права, археолога та архівіста Д. Самоквасова. У 1894—98 Б. М. був зав. Архіву кол. фінансового управління Царства Польс. при Варшав. казенній палаті, впорядковував док. колекції архіву, а також друкував джерела з історії України. 1895 отримав запрошення барона Ф. Штейнгеля організувати музей у с. Городку (нині — Рівн. р-ну). Як наук. кер. музею, з 1895 по 1916 розробляв його структуру, експозиції, напрями діяльности, складав інструкції, анкети, програми для дослідників. Для поповнення ф. музею відвідував чимало нас. п. Волині та Полісся, зокрема Бережницю, Великі і Малі Цепцевичі, Кричильськ, Степань, Більов, Клевань, Деражне та ін. На основі зібраного мат-лу уклав українсько-рос. діал. словники волин. говірок. Особливо багато мат-лів музею отримав з експедицій 1899—1900. У 1902—23 Б. М.— засн. і дир. Київ. міського художньо-пром. і наук. музею. Під час першої рос. революції 1905—07 від Київщини брав участь у виборах до І Держ. Думи. У Думі був чл. Укр. парламент. громади — прибічниці автономії України. Під час Першої світової війни служив у К-ті Пд.-Зх. фронту Всерос. союзу міст на території Буковини. Був уповноваженим емісаром РАН на Буковині та у Пд. Галичині. У 1917 очолював Відділ охорони пам’яток старовини і музейної справи Генерального секретаріату Центр. Ради.
Осн. наук. зацікав. Б. М.— нумізматика, археологія, етнологія, літературознавство (переважно шевченкознавство), мистецтвознавство, музеєзнавство та пам’яткоохоронна діяльність. Наук. доробок налічує бл. 400 пр., 80 із них надрук. у „Киевской старине“, 300 — в „Археологической л±тописи Южной Россіи“.
1900 Б. М. склав та опубл. програму Київ. міського художньо-пром. і наук. музею з наміром організувати відділи антропології, археології, історії, етнографії, худож. і художньо-пром. відділи, а також бку та археол. архів. Програма передбачала, зокрема, експозиційне розміщення мат-лу лише за наук. системою, що давало змогу простежити певні генетичні зв’язки між групами предметів, спільність їх походження тощо. Київ. міський музей завдяки плідній роботі Б. М. та нечисленних працівників перетворився на значний наук. і культ. осередок. Б. М. консультував музеї Москви, Петербурга, Харкова, Херсона, Катеринослава, брав безпосередню участь в організації Полтав. природничо-істор. музею і Чернігів. музею укр. старожитностей ім. В. В. Тарновського тощо.
Одним із осн. завдань вважав справу створення Укр. нац. музею на базі Київ. художньо-пром. і наук. музею, що мав стати власністю держави. Важливе значення у програмі роботи очолюваного Б. М. Відділу охорони пам’яток старовини і музейної справи Генерального секретаріату Центр. Ради надавалося створенню та реорганізації місцевих музеїв. За часів Гетьманату Б. М. очолював секцію музеїв Відділу охорони пам’яток старовини Гол. управління мист-в та нац. культури Укр. держави. Б. М. склав програму роботи очолюваного ним Відділу зі збереження нац. історико-культ. спадщини, яка на тривалий час визначила осн. напрями пам’яткоохоронної діяльности в Україні. Б. М. ставив питання про потребу музейного буд-ва як невід’ємної складової діяльности пам’яткоохоронних структур і обґрунтовував потребу держ. фінансування відповідних заходів та прийняття нац. пам’яткоохоронного законодавства, роз робив проект закону про охорону пам’яток мист-в та старовини, який передбачав, зокрема, держ. власність на всі види пам’яток, наявність єдиного центр. органу охорони історико-культ. спадщини та встановлював санкції проти порушників законодавчих норм. Опікувався проблемою повернення в Україну її нац. цінностей: підгот. приблизний перелік укр. реліквій та вказав на місце їхнього зберіг., а також брав участь у роботі Культ. комісії при Укр. мирній делегації на Брестських переговорах із Росією.
1919 Б. М. очолив музейний відділ Всеукр. к-ту охорони пам’яток мист-ва і старовини. У цей період учений продовжував очолювати Київ. міський музей та опікуватися його справами вже як держ. установи.
Спираючись у музейній роботі на європ. досвід, Б. М. вважав її справою загальнокульт., вбачав у ній осн. і продуктивний спосіб збереження та наук. вивчення здобутків народу з подальшою актуалізацією набутих знань.
Наприкін. ХІХ — на поч. ХХ ст. Б. М. зробив помітний внесок у розвиток наук. українозн. періодики. Був чл. ред. журн. КС. За ред. Б. М. та його коштом упродовж 1899—1905 виходив спеціалізований наук. період. орган — часоп. АЛЮР. Зміст журн. присвячено всім видам старовини з доістор. часів і до ХІХ ст. На стор. часоп. неодноразово розглядалися гострі дискусійні питання. Особливу наук. вартість мали щорічні огляди археол. досліджень та розкопок в Україні, які допомагали реконструювати поступальний розвиток укр. археол. науки. АЛЮР мала постійну рубрику, присвячену охороні історико-культ. спадщини, де висвітлювалися події з охорони старовинних пам’яток, зокрема на пд.-зх. теренах Рос. імперії. Це було нововведенням для укр. вид.
Б. М. брав акт. участь у роботі наук. т-в та у проведенні наук. форумів. Був учасником ІХ—ХІV Археологічних з’їздів, де висвітлював результати своїх досліджень, а також працював в орг. к-тах із підгот. цих з’їздів і розповідав про їхню роботу на стор. наук. вид. Брав участь у роботі ХІ Міжнар. конґресу з доістор. археології, антропології і зоології. Доповідав на поперед. з’їзді музейників у Москві 1912, а також брав участь в організації І Всерос. з’їзду музейних діячів. Як чл. Моск. археол. т-ва та Історичного товариства Нестора-Літописця в Києві, створив комісію з опису та видання пам’яток місцевої старовини для складання реєстру істор. пам’яток України та для організації з цією метою відповідних експедицій для виявлення й опису таких пам’яток. У 1900—01, 1903—04 — учасник експедицій у повіти Київ., Чернігів. та Полтав. губ., співзасн. Київ. т-ва охорони пам’яток старовини і мист-ва (1907—10), УНТ, почес. акад. Укр. академії мист-в (1918). 1919 — д. чл. ВУАН. Очолив каф. археології в історично-філол. відділі та Комісію для складання археол. карти України, був чл. Етнограф. комісії та Всеукр. археол. к-ту.
Пр. Б. М. „Монетные клады Киевской губернии“ (1889) стала певним довідником-збіркою мат-лів про монетні скарби цієї місцевости на кін. ХІХ ст. з посиланнями на писемні джерела та л-ру. Розуміючи вартість для істор. науки монетних знахідок як дод. джерел, Б. М. активно долучився до акції збирання відомостей про монетні скарби, що її провадило Моск. нумізмат. тво. Разом із П. Зибіним підгот. спец. анкетні картки, які б нотували знахідки монетних скарбів. У нумізмат. студіях учений провів паралелі між процесом укр. історії та знахідками монетних скарбів і продемонстрував, що з допомогою такого мат-лу можна з’ясувати значні теор. питання: осередки розселення на певній території, час існування певних народів, їхні торговельно-пром. та культурно-цивілізаційні зв’язки тощо.
Належав до плеяди представників Київ. історико-археол. школи В. Антоновича. Ідеї школи Д. Анучина — тісний зв’язок доістор. археології з етнографією та антропологією — внес- ли нові риси в археол. роботу вченого. Досліджуючи доістор. археологію, Б. М. використовував етнол. підхід до мат-лу. Він проводив розкопки пам’яток неоліту, латену, трипільської культури, ранньослов’ян. та княжого часів. Найвидатнішим із них стало системат. дослідження у 1891—93 Княжої гори біля Канева — давньорус. археол. комплексу пам’яток. Учений перший довів існування на цьому місці літопис. м. Родень, згадуваного під 980, та окреслив його розташування і планування. Результатом узагальнень цих матлів була програмна ст. Б. М. „Ближайшие задачи археологии Южной России“, в якій автор висловив цікаві думки про методологію досліджень з археології, про наближення укр. науки до стандартів проґресивних зх.європ. досліджень, а також чітко окреслив осн. завдання археол. обстеження реґіонів України на найближчі роки.
Займаючись „матеріальною етнографією“, збираючи і студіюючи предмети нар. побуту і тв. мист-ва, Б. М. переніс на ці дослідження осн. позиції Анучинської школи вивчення матеріальної культури, намагаючись робити висновки про роль зовн. культури та побуту певного народу і визначаючи рівень його цивілізаційного поступу в загальноістор. процесі. Б. М. розгорнув велику роботу зі збирання пам’яток мист-ва і побуту, особливо зразків укр. нар. миства, та експонування цих колекцій на худож. виставках у Київ. міському музеї. Опрацювання зібраного матлу дало йому можливість зробити деякі теор. узагальнення у галузі мистецтвознавства та показати роль укр. нар. мист-ва у світ. духовній культурі.
Б. М. був знайомий із багатьма чл. НТШ, дехто з них мав неабиякий вплив на становлення особистости вченого, наук. зацікав. та нац. світогляду. В юнацькі роки Б. М. вплив на нього мав гімназійний учитель В. Науменко, який був одним з ініціаторів його призначення дир. Київ. музею у 1902. Зацікав. Б. М. укр. старовиною з’явилось у гімназійні роки, коли він познайомився з дир. Київ. церковно-археол. музею М. Петровим. У 1887 на запрошення В. Антоновича Б. М. взяв участь у розкопках деревлянського могильника, під впливом В. Антоновича став прихильником укр. нац. руху. 1923 свої рукопис. спогади про В. Антоновича Б. М. передав чл. НТШ археологові П. Курінному.
В особистому ф. Б. М. Ін-ту рукоп. НБ України зберіг. листування 1890—1910-х рр. із чл. НТШ В. Антоновичем, М. Василенком, М. Грушевським, В. Данилевичем, Г. Житецьким, К. Михальчуком, В. Науменком, В. Перетцом, М. Петровим, П. Тутківським, І. Франком, О. Шахматовим та Д. Щербаківським. У 1905—18 Б. М. листувався з Д. Яворницьким, про що свідчать 6 листів Б. М. в особистому архіві Д. Яворницького у рукопис. ф. Дніпроп. істор. музею, а також із Ф. Вовком. У листуванні висвітлені питання археології, бібліографії, музеєзнавства, етнографії, дослідження творчости Т. Шевченка. Д. Щербаківський був найближчим соратником Б. М. у Київ. музеї. Як зав. Архіву кол. фінансового управління Королівства Польс. при Варшав. казенній палаті, Б. М. сприяв М. Грушевському у підгот. до друку перших 2-х т. люстраційних описів королівщин фундам. серії „Жерела до історії України-Руси“. До опубл. в „Записках НТШ“ М. Грушевським док-та 1586 про козацький промисел додано подяку Б. М.
Мат-ли розкопок на Княжій горі Б. М. передав до Музею НТШ. 1901 у Відозві про справу музею при НТШ М. Грушевський згадав, що в музеї вже можна оглядати подаровані Б. М. предмети: передістор. кістяні знаряддя, предмети старорус. культури. 1906 історик назвав Б. М. серед нечисленних укр. інтелігентів „з виробленими українськими переконаннями“ та вважав його цінним „своїм історичним приготуванням“ (М. Грушевський).
На сторінках АЛЮР Б. М. друкував статті В. Антоновича, М. Грушевського, В. Данилевича, В. Перетца, В. Щер- баківського та ін. А в „Записках НТШ“ під псевд. Микола Княжевич опубл. 12 заміток: огляди роботи археол. з’їздів та рец. на пр. укр., польс., нім. та рос. авторів, присвячені питанням етнології, археології та народознавству. У „Літературно-науковому вістнику“ за 1909 Б. М. опубл. ст. „Порівнання з сфери народнього мистецтва“. На стор. КС опубл. 4 огляди робіт В. Антоновича, Б. Грінченка, М. Петрова та Л. Нідерле, в яких зробив деякі факт. доповнення. У своїх пр. Б. М. спирався здебільшого на дослідження таких чл. НТШ, як В. Антонович, Ф. Вовк та М. Грушевський.
У „Записках НТШ“ М. Грушевський опубл. огляди 3-х вип. АЛЮР, згадавши й статті Б. М. У ст. „Етнографічні категорії й культурно-археологічні типи в сучасних студіях Східної Європи“ (1904), опубл. у вид. „Статьи по славяноведению“, М. Грушевський покликається на виступ Б. М. „Дюнные стоянки по берегам реки Западного Буга“ на ХІ Археол. з’їзді. Рец. на цю ж статтю Б. М. опубл. Ф. Вовк у „Записках НТШ“ (1904, т. LIX), а В. Дорошенко — рец. на ст. Б. М. „Про український орнамент“ (1910, т. ХСІІІ), В. Щурат — на „Порівнаня з сфери народнього мистецтва“ (1910, т. XСV). У 1926 ВУАН присвятила пам’яті Б. М. спец. вип. „Записок історично-філологічного відділу“, де у статтях Д. Багалія, С. Єфремова, П. Курінного, Д. Щербаківського висвітлено багатогранну діяльність ученого як археолога, нумізмата, мистецтвознавця, музейника і громад. діяча, а також схарактеризовано його осн. наук. праці. Позитивну оцінку Б. М. дав М. Василенко у листі до В. Вернадського у 1926: Б. М. „давно у науковому відношенні був мертвим, але у свій час зробив багато: завдяки його енергії, наполегливості та вмінню організувався величезний музей. Б. М. увійшов до музею, коли він був порожній, а пішов з нього, коли у ньому вже не було місця“. У некролозі в журн. „Україна“ М. Грушевський описав життєвий і наук. шлях Б. М., зосередивши увагу на його роботі у створенні вітчизняного музею та на дослідженнях нар. побуту і культури. У збірці, присвяченій трипільській культурі в Україні, П. Курінний охарактеризував студії Б. М. цього археол. періоду. Про Б. М. писали у подальших роботах П. Курінний, Я. Пастернак, Б. Кравців, зокрема у статтях до ЕУ. В СРСР на деякі публікації Б. М. покликався чл. НТШ М. Брайчевський. Він же у 1990х рр. продовжив справу відновлення пам’яти про Б. М. як про видатного археолога.
За значні наук. заслуги та плідну співпрацю з 12. 05. 1909 Б. М. обрано д. чл. НТШ від Історично-філософічної секції. Він був також чл. Етнографічної комісії Тва.
Пр.: Монетные клады Киевской губернии. К., 1889; Следы первобытного человека на берегах р. Днепра вблизи Киева. К., 1890; Княжа гора. К., 1890, 1891; [Рец. на:] Зар±цкій И. А. Гончарный промысел в Полтавской губерніи. Полтава, 1894 // Записки НТШ. Львів, 1895, т. VI, кн. ІІ, с. 63—66; Археольоґічний з’їзд в Ризі, 1896 р. // Там само, 1897, т. XV, кн. І, с. 1—8; [Рец. на:] Б±линскій П. Терноп?ль и єго околиця, ч. І і ІІ. Тернопіль, 1895—96 // Там само, т. ХХ, кн. VІ, с. 31—32; Проєкт поліпшення торговлі на Україні, 1784 р. // Там само, т. XVIII, кн. IV, с. 1—8; [Рец. на:] Сборник в пользу начальных школ еврейских. Петербург, 1896, 540 с. // Там са мо, с. 43—46; [Рец. на:] W»ast J. Opowiadania historyczne z dziej?w okolicy S?uczy i jej dop?yw?w. Krak?w, 1897 // Там само, т. ХІХ, кн. V, с. 32—33; [Рец. на:] Zeitschrift f?r ?sterreichische Volkskunde // Там само, с. 35—37; [Рец. на:] Б±линьскій П. О уживаню парных купел±в у народoв славяньских. Причинок до исторіи культуры. Тернопіль, 1896 // Там само, 1898, т. XXV, кн. V, с. 7; [Рец. на:] Братская помощь пострадавшим в Турціи армянам. Литературно-научный сборник. М., 1897 // Там само, т. ХХІІ, кн. ІІ, с. 52; [Рец. на:] Труды восьмаго археологическаго съ±зда в Москв± 1890 / Под ред. графини П. С. Уваровой и М. Н. Сперанского. М., 1895, т. ІІ; 1897, т. ІІІ // Там само, с. 1—8; [Рец. на:] Труды девятаго археологическаго съ±зда в Вильн± 1893 / Под ред. графини Уваровой и С. С. Слуцкаго. М., 1897, т. ІІ // Там само, с. 9—13; Археольоґічний з’їзд у Київі // Там само, 1900, т. XXXVII, кн. V, с. 1—11; Порівнання з сфери народнього мистецтва // ЛНВ, 1909, т. 47, с. 503—10.
Літ.: Вовк Хв. [Рец. на:] Б±ляшевскій Н. Ф. Дюнныя стоянки неолитической эпохи на берегах р. Западнаго Буга в среднем его теченіи // Труды ХІ Археологическаго Съ±зда, т. І // Записки НТШ. Львів, 1904, т. LIX, кн. ІІІ, с. 4—6; Хроніка НТШ. Львів, 1909, ч. 39, с. 10; [ б. а. Рец. на:] Біляшевський М. Порівнання з сфери народнього мистецтва // ЛНВ, 1909, кн. ІХ, с. 503—10 // Записки НТШ. Львів, 1910, т. XCV, кн. ІІІ, с. 201; Д[орошенко] В. [Рец. на:] Біляшевський М. Про український орнамент // Записки УНТ, [кн.] ІІІ, c. 40—53 // Там само, т. ХСІІІ, кн. І, с. 174—75; Багалій Д. І. Записка про наукові праці М. Т. Біляшівського // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН, 1926, кн. ІХ, с. 1—10; Грушевський М. Пам’яті Академіка Миколи Біляшівського // Україна, 1926, кн. 2/3, с. 237—39; Єфремов С. Біляшівський М. Ф. на громадській роботі // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН, 1926, кн. ІХ, с. 54—59; Курінний П. Академік Микола Теодотович Біляшівський як археолог // Там само, с. 24—32; Щербаківський Д. М. Т. Біляшівський і українське мистецтво // Там само, с. 38—54; Бахмат К. П. 100 років з дня народження відомого археолога та етнографа М. Ф. Біляшівського // УІЖ, 1967, № 10, с. 112—13; Біляшівський Б. М. Будівничий української культури (М. Ф. Біляшівський) // Репресоване краєзнавство (20—30-і роки). К., 1991, с. 21—24; його ж. Наш добрий і певний товариш // Україна, 1991, № 21, с. 1—4; № 22, с. 13—17; № 23, с. 8—11; Наулко В. Нововідкриті сторінки історії українознавства: Листування Федора Вовка з Миколою Біляшівським // Народна творчість та етнографія, 1997, № 4, с. 62—74; Піскун В. Микола Біляшівський і охорона пам’яток // Слово і час, 1998, № 2, с. 50—51; Горбик В. О., Піскова Е. М. Біляшівський Микола Федорович // Українська біографістика. К., 1999, вип. 2, с. 75—80; Кілієвич С. Академік М. Ф. Біляшівський — перший директор національного музею історії України // КС, 1999, № 4, с. 80—86; Майборода Р. Біляшівський М. Ф. // Українські архівісти: Біобібліографічна довідка. К., 1999, вип. 1: (ХІХ ст.— 1930-ті рр.), с. 52—54; Юркова О. Біляшівський М. Ф. // Українські історики ХХ ст. Біобібліографічний довідник. Вип. 2, ч. 1. К.; Львів, 2003, с. 25—26; Дідух Л. В. Академік М. Ф. Біляшівський у науковому, культурному та громадському житті України (кінець XIX — перша чверть XX ст.) / Автореф. дис. ... канд. істор. наук. К., 2005, 17 с.; Палієнко М. „Кіевская старина“ у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). К., 2005, с. 198—200; Кушнір В. М. Ф. Біляшівський та українські музеї Галичини // Поліссєзнавство: наукові фольклорно-етнографічні та мистецтвознавчі студії. Рівне, 2006, с. 61—69; Ковалевська О. О. Діяльність Миколи Біляшівського у роки Першої Світової війни // УІЖ, 2008, № 2, с. 119—28; Попельницька О. О. М. Ф. Біляшівський — перший директор Національного музею історії України // Там само, с. 100—18.
Юрій Ковалів, Олександр Музичко