БЙОРНСОН Бйорнстерне Мартініус (Б’єрнсон, Bj?rnson Bj?rnstjerne Martinus) (* 08. 12. 1832, с-ще Квікне побл. м. Тронхейма, Норвегія — † 26. 04. 1910, м. Париж, Франція) — норвез. поет, драматург і прозаїк, політ. та громад. діяч, борець за незалежність Норвегії, лауреат Нобелівської премії в галузі лри (1903), автор тексту норвез. нац. гімну.
Закінчив школу та приват. гзію в Христианії (нині — Осло), 1852 вступив до ун-ту, однак не закінчив його, а присвятив себе боротьбі за створення нац. театру. Працював тоді театральним критиком у газ. „Morgenbladet“, а згодом видав журн. „Illustreret Folkebladet“. 1857 очолив театр у Берґені. Писав новели і вірші, один із яких „Так, ми любимо цю землю“ (1859) був покладений на музику і став норвез. нац. гімном. 1860—63 Б. Б. М. жив за кордоном, переважно в Італії, після повернення до Осло знову став дир. місцевого театру. 1873—76 проживав у Римі, а згодом виїхав у США, повернувся в Норвегію лише 1893. Часто виїжджав у Німеччину, Італію та Францію.
Осн. зацікав.— драматургія, поезія та проза; громад. та політ. діяльність. До 1873 Б. Б. М. писав переважно на істор. теми. Його твори мали романтичний характер. У п’єсах Б. Б. М. „Між битвами“ (1856) й, особливо, „Сігурд Хрестоносець“ (1872), музику до якої написав Е. Ґріґ, оспівано героїв сканд. саг та боротьбу проти дат. панування. Оповідання раннього періоду більш реаліст., їх тематика — соціальні елементи селян. життя. Повість „Сюневе Сульбакен“ (1857), перекл. багатьма мовами, спонукала європейців заговорити про нову лру — норвезьку. Ін. відомі прозові тв. письменника: „Арне“ (1958), „Веселий хлопець“ (1860). Б. Б. М. написав такі поет. збірки, як „Вірші і пісні“ та епічний цикл „Арнлют Гелліне“ (обидві — 1870).
Вершиною творчости Б. Б. М. є драм. тв. соціальної проблематики „En fallit“ (1874), „Редактор“ (1874), „Kongen“ (1877), „Det nye System“ (1879), а також „Leonarda“ (1879), „Over Evne“ (1883—85), „En Handske“.
Відомі його романи „Det flager i Byen og paa Havnen“ (1884) і „Paa Guds veje“ (1889) про тогочас. життя Норвегії.
1903 Б. Б. М. отримав Нобелівську премію „за благородну, високу і різнобічну поезію, яка завжди відзначалася свіжістю натхнення і рідкісною чистотою духу“, а також за „епічний і драматичний талант“.
Б. Б. М. був палким захисником політ. та культ. незалежности Норвегії (підтримував ліберально-нац. рух), боровся за мир і міжнар. громадян. права. Часто виступав на захист тих, хто боровся за незалежність своєї батьківщини, зокрема й українців. Публ. статті на цю тему упариз. часоп. „Le Courrier Europeen“, співвидавцем якого був Б. Б. М.
З Україною ознайомився завдяки Р. Сембратовичеві, ред. укр. німецькомов. часоп. „Ruthenische Revue“, що виходив у Відні в 1903—05. В одному з листів до Р. Сембратовича Б. Б. М. писав: „Радістю й здивуванням сповнюють мене ваші змагання. З усіх подвигів сучасного світу ваші змагання видаються мені найбільшими. Аби тридцять мільйонів українців підняти до рівня свідомого, освідченого народу, отрясти з вікового гноблення, треба проробити неймовірну роботу [...] Відколи я довідався про це,— а до появи „Ruthenische Revue“ я нічого не знав про українців,— моє життя стало повнішим, а віра в людство зміцніла“. Б. Б. М. контактував також із М. Лозинським, В. Кушніром, К. Трильовським, Я. Федорчуком.
Значний міжнар. резонанс мали виступи і публікації Б. Б. М. на шпальтах „Le Courrier Europeen“, „Die Zeit“, „Ukrainische Rundschau“ про становище українців у Великій Україні та Галичині. У листах письменник звертався до австрій. парламенту та міністра внутр. справ Росії Плеве, гнівно засуджуючи нац. політику обох імперій щодо українців. Особливо гостро критикував поведінку поляків у Сх. Галичині: „Досі на півдні, заході та півночі Європи поляки мали викликати велику симпатію до себе, ними часто захоплювалися. Але якщо в усій Європі випадково довідаються, що австрійські поляки, хоч самі борються за свою волю та єдність, пригноблюють слабший нарід, то й захоплення і симпатія минуться. Так на це дивимось ми, ті, хто ознайомлений із фактами, і свій обов’язок вбачаємо в тому, щоб інформацію про ті факти поширити далі“. Подібні думки Б. Б. М. виклав у двох ст. „Русини“ і „Поляки-гнобителі“.
На статті гостро зреагувала польс. преса (краків. „Czas“ і львів. „Przegl?d“), проти автора в „Le Courrier Europeen“, „Die Zeit“ виступили чільні польс. вчені Г. Сенкевич і С. Падеревський. У дискусії брали участь також і укр. представники. Зокрема, 1906 в ст. „Українське питання. Польська преса проти Бйорнстерна Бйорнсона“, опубл. у часоп. „Le Courrier Europeen“, на захист позицій Б. Б. М. виступив чл. НТШ, майбутній заст. держ. секретаря закордонних справ ЗУНР М. Лозинський. І. Франко у віден. щоденнику „Die Zeit“ підсумував цю полеміку у ст. „Три велетні в боротьбі за карлика“, де трьома велетнями він зобразив Б. Б. М., Г. Сенкевича і С. Падеревського, а карликом — Галичину.
1907 Б. Б. М. виступив у пресі на захист ув’язнених укр. студентів Львів. унту, які вимагали створення ун-ту з викладанням рідною мовою. Студенти з в’язниці надіслали йому листівку з подякою.
Б. Б. М. до кін. життя був щирим приятелем і оборонцем укр. народу. Його ім’я вписане до анналів укр. історії серед тих, хто боровся за волю України. У день смерти письменника в часоп. „Діло“, „Буковина“ з’явилися некрологи. В часоп. „Ukrainische Rundschau“ зазначалося: „Помер найбільший друг України. Некоронований король свого народу [...] „Серце Норвегії“, що так живо співчувало всім покривдженим, перестало битися й для українського народу, доля якого була дуже йому близькою“.
1910 листи Б. Б. М. до редакції журн. „Ukrainische Rundschau“ передано на зберіг. у від. рукоп. Бібліотеки НТШ.
Твори письменника укр. мовою перекладали Л. Гринюк, М. Лозинський, Л. Лопатинський, М. Павлик, І. Франко, В. Щурат та М. Яцків. І. Франко надрук. у „Зорі“ (1886, № 8) його казку „Ліс“, чим посприяв популяризації і спонукав до перекладання укр. мовою творів норвез. автора. Із прозовою творчістю Б. Б. М. українці мали можливість ознайомитись у „Літературно-науковому вістнику“, у якому 1900 (т. 12) І. Франко та М. Яцків вмістили перекл. уривків однієї з найвизначніших соціальних драм письменника „Понад наші сили“. Передм. до перекл. також написав І. Франко, де охарактеризував особистість та літ. діяльність Б. Б. М. М. Павлик у 1914 переклав та опубл. оповідання „Арне“, вбачаючи деяку подібність життя селян у Норвегії до життя укр. гуцулів. Поезію Б. Б. М. перекладав В. Щурат.
У груд. 1932 від Виділу (президії) НТШ та Філологічної секції Т-ва надіслано привітання Академії наук в Осло з нагоди 100-ліття Б. Б. М.
Тв.: Рыбачка / Пер. с норвеж. М. Н. Шелгунова. СПб., 1882, 189 с.; Полное собрание сочинений / Пер. с норвеж. М. В. Лучицкой. К.; Х., 1900, т. I—II, (462+862) с.; Понад наші сили / Пер. з норвез. М. Я[цків] і І. Франко, вступ. ст. Ів. Фр[анка] // ЛНВ, 1900, т. 12, с. 80—108, 211—32; Laboremus. Dramat w 3 aktach. Lw?w, 1902, 98 s.; Пауль Ланге и Тора Парсберг, пьеса в трех действиях. СПб., 1902, 96 с.; Auf Gottes Wegen. Berlin, 1903, 338 S.; Gesammelte Werke Volksausgabe in f?nf В?nden. Berlin, 1911; Перчатка. Пьеса / Пер. Т. А. Кузьминской. М., 1915, 64 с.; Samlede Digter-Verker. Oslo, 1927, Bd. I—VIII; Samlede Vёrker. Oslo, 1932, Bd. 1—12; Батько: [Оповідання] / Пер. Г. Тимощук // Діло (Львів), 1933, 7 січ., ч. 6; Вірлине гніздо: [Оповідання] // Дажбог, 1933, ч. 1, с. 7—10; Избранное: пер. с норвеж. / Сост. и вступ. ст. Г. Шаткова. М., 1959, 688 с.; Пьесы / Ред. пер. с норвеж. и вступ. ст. В. Л.-М. Адмони, 1961, 616 с. (Серия: Библиотека драматурга); Сюнневе Сульбаккен: повесть / Пер. с норвеж. К. Телятникова. М., 1961, 103 с.; Небезпечне сватання: Оповідання / З норвез. пер. О. Сенюк. К., 1986, 343 с.; Избранные произведения; Ф. Э. Силланпяя. Усопшая в молодости: Роман. М., 1999, 432 с.
Літ.: Modest P. Bj?rnstjerne Bj?rnson. Praha, [б. р.], 10 s.; Горн Ф. В. История скандинавской литературы от древнейших времен до наших дней / Пер. К. Бальмонта. М., 1894, II + 407 + VI с.; Абрамов Я. В. Ибсен и Бьёрнсон: Литературная характеристика. СПб., 1897, 55 с. (Популярная библиотека); Брандес Г. Собрание сочинений Георга Брандеса: в 12 т. / Пер. с дат. под ред. М. В. Лучицкой. К., 1902, т. 1: Скандинавская литература: норвежские писатели, VI + 260 с.; Collin K. Bj?rnstjerne-Bj?rnson. M?nchen, 1903; Neckel G. Ibsen und Bj?rnson. Leipzig, 1921; Hemmer B. Ibsen og Bjrrnson: Essays og analyser. Oslo, 1978; Myhre R. Bjrrnstjerne Bjrrnson. Oslo, 1978; Неустроев В. П. Литература скандинавских стран (1870—1970). М., 1980, 279 с.; Bull F. Bjrrnstjerne Bjrrnson. Oslo, 1982; Houm Ph. En mann forut for vеr tid: Bjrrnstjerne Bjrrnson og vi. Oslo, 1982; Цвенґрош Ґ. Слово правди: Паризька „Ле курр’є Європеєн“ М. Б. Бйорнсона як інтерпретатор і популяризатор суспільно-політичних і духовних ідеалів українського народу // Культура і життя. К., 1990, 23 груд., с. 4; його ж. Б. Бйорнсон на сторожі української мови та української справи // Літературний Львів, 1998, ч. 69, с. 34; Лунгина Л. З. Общие пути развития: Норвежская литература второй половины XIX в. // История всемирной литературы: В 8 т. М., 1991, т. 7, с. 416—26; Шпиталь А. Г. Нобелівські лауреати: (Б’єрнстьєрне Б’єрнсон) // Зарубіжна література в навчальних закладах, 1996, № 3, с. 42—43; Іваничук Н. Б’єрнстьєрне Б’єрнсон в обороні української справи // Урок української, 2001, № 2, с. 61—62; Б’єрнстьєрне Б’єрнсон (1832—1910) // Під знаком Нобеля: лауреати Нобелівської премії з літератури, 1901—2006: [біограф. словник] / < span class="text308">Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь; ред. П. Я. Ромко. К., 2006, с. 21—24; Храповицкая Г. Н. Бьёнстьерне Бьёрнсон: Творчество и жизнь. Орск, 2008, 488 с.
Олег Піх