БРАТСТВА — релігійно-громад. орг-ції при правосл., згодом і при унійних (гр.-катол.) церквах України та Білоруси у XVI—XVIII ст. Ґрунт для появи Б. підготували об’єднання опікунів церк. майна (доглядачів, „патронів“, „провізорів“), які дбали про красу церк. будівель і богослужіння, влаштовували заупокійні відправи, налагоджували взаємодопомогу парафіян. Від серед. XVI ст. в Зх. Україні відомі парафіяльні Б., що діяли за статутами, подібними до цехових. Бл. 1585 правосл. міщани центр. част. Львова вирішили заснувати при Успенській церкві школу та друкарню, прагнучи, як писали самі фундатори, „прислужитися Богові і всім православним християнам“. Нове Б., на відміну від поперед. орг-цій із под. наз., керувалося не інтересами власної парафії чи навіть єпархії, а ставило загальноцерк. й загальнонац. цілі. Також на відміну від давніших парафіяльних Б. проголошува-лася провідна роль у церк. житті мирян-братчиків, які декларували готовність усувати негідних свого звання священиків і навіть не коритися тим єпископам, яких визнали „ворогами істини“, претендували на владу над ін. Б. Це мала бути докорінна реформа церк. життя, под. до тієї, яку свого часу започаткували протестанти у Зх. Європі. Вона не була реалізована через загострення міжконфесійної боротьби, що вимагала консолідації зусиль духовенства та світських осіб. Більшість істориків прийняла на віру твердження міщан-засн., що ініціатором створення Б. з незвичайно широкими повноваженнями був патріарх антиохійський Йоаким. Насправді цей патріарх зовсім не орієнтувався в місцевій ситуації та аж ніяк не міг бути автором приписуваних йому установчої грамоти і статуту Львів. Успен. Б., датованих 11 (01). 01. 1586 — днем приїзду Йоакима до Львова. Після того, як патріарх константинопольський Єремія 23 (13). 11. 1589 надав Онуфріївському монастирю статус ставропігії, що означало підпорядкування не місцевому єпископові, а київ. митрополитові, Львів. Успен. Б. почало називати себе Ставропігійським (Ставропігією, Ставропігіоном), розуміючи під цим незалежність від єпископату. В ХІХ ст. діячі нац. відродження особливо високо цінували освітньо-культ. діяльність Успен. Б. і тих Б., які наслідували його, тому термін „Б.“ став асоціюватися саме з орг-ціями такого типу. Наприкін. XVI ст. засади і статутні вимоги Львів. Б. прийняли парафіяльні об’єднання на передмістях Львова, у м. Галичі, Рогатині, Гологорах (Галичина), Красноставі (Холмщина), Бересті (Полісся), Більську (Підляшшя). Обов’язковість урочистої присяги вступників, санкціонування патріархами участи представників Ставропігійського Б. в соборах єпископату Київ. митрополії також відрізняли новозасн. Б. від давніших об’єднань міщан, у т. ч. і від Б., які керувалися статутами, под. до цехових. 1615 засновано Богоявленське Б. у Києві, бл. 1617 — Хрестовоздвиженське у Луцьку, до якого згодом, окрім міщан, увійшли ченці та шляхтичі. У XVIІ—XVIІІ ст. Б. діяли у більшій част. міських парафій і в багатьох селах Зх. та Центр. України, в окр. містах на Слобожанщині. Деякі Б. і надалі змагалися за впливи з парафіяльним духовенством, натомість боротьба з єпископатом у другій пол. XVIІ—XVIІІ ст. не була актуальною. Нерідко Б. утримували школи й шпиталі — притулки для непрацездатних, але переважно мали вужче поле діяльности: буд-во й ремонт храмів, оздоблення їх іконами, обрядово-побутові справи (похоронні процесії й поминальні богослужіння, бенкети в дні храмових свят, виготовлення свічок). Такі Б. діяли подекуди до 20-х рр. ХХ ст., а в Галичині — до 1939. Хоч у ХХ ст. в Україні, попри численні спроби, не вдалося відродити масового братського руху, пам’ять про діяльність Б. наприкін. XVI — та у XVII ст. залишається істотним елементом укр. національно-культ. спадщини.
Діючи на кошти громадськости і гуртуючи навколо себе найосвіченіших культурних діячів своєї доби, засновуючи школи та вид. осередки, Б. стали далекими попередниками новочас. осв. т-в. Поч. фахових студій братського руху пов’язаний із переломною для львів. і укр. гуманітаристики подією — одночасним посіданням М. Грушевським університет. каф. у Львові та обранням його головою й кер. Історико-філософічної секції НТШ. В „Історії України-Руси“ М. Грушевський прийняв погляд попередніх дослідників про можливість виникнення Б. у часи Київської Руси, про своєрідний синтез у їхній діяльності місцевої традиції та впливів європ. цехового життя (т. VI, 1907; 1995). Також у розд. „Перші виступи міщанства“ в „Історії української літератури“ (т. 5, кн. 1, 1927; 1995) автор бачить церк. Б. у тих випадках, коли солідарно виступали „русини“, „опікуни“, „провізори“ або „патрони“. Про заснування Київ. Б. і братської школи йдеться в т. VII „Історії України-Руси“ (розд. „Козаччина в службі національних українських змагань. Київський освітній рух і відновлення православної ієрархії“). Докладніше братська тема висвітлюється у вид. 1995 (з машинопису 1930) т. 6 „Історії української літератури“, розд. „Київське братство і братство Луцьке, їх засоби, завдання і методи“, „Братське шкільництво взагалі і київське зокрема“. В одному з перших редагованих М. Грушевським томів „Записок НТШ“ (1895, т. VII) опубл. ґрунтовне дослідження К. Студинського, д. чл. НТШ (1899) і пізнішого голови Тва, про надрук. Львів. Б. церковнослов’янсько-грец. граматику „Адельфотес“ (грец. мовою „братство“). Багаторічний голова Філологічної секції НТШ І. Франко підкреслив значення Б. у своєму нарисі „Історії української літератури“, опубл. у „Записках НТШ“ док-т про міське Б. у Болехові, а в монографії про Івана Вишенського висвітлив суперечливий характер його взаємин із братським рухом. І. Крип’якевич, який був у 1909—16 пом. бібліотекаря НТШ, з 1911 — д. чл., з 1920 — секретарем, у 1934—39 — головою Історико-філос. секції, 1904 вмістив у „Записках НТШ“ ґрунтовану на мат-лах міського архіву пр. „Львівська Русь“. У ній він висловив думку про заснування Львів. Б. вже наприкін. XV ст., називаючи Б. те об’єднання львів. міщан, яке домоглося затвердження Макарія Тучапського львів. єпископом. У 1920—30-х рр. історик оприлюднив низку науково-популярних статей про Б., розповів про пов’язані зі Ставропігією місця у кн. „Історичні проходи по Львові“. Найбільше до популяризації інформації про братський рух причинилися численні підручники І. Крип’якевича, які вид. з 1917, пізніше перевид. у Пн. Америці, а в наш час і в Україні. Найґрунтовнішою стала синтеза для широких кіл інтелігенції „Історія України“, написана 1941—43 у Львові і надрук. НТШ Є під псевд. Іван Холмський (1949). Автор більше, ніж ін. історики, приділив увагу суперечливим наслідкам активности Б.: те, що в них взяли провід світські люди, порушувало традиційний церк. порядок і дисципліну, водночас загалом Б. забезпечили „сильніше з’єднання українського громадянства“, внесли в сусп-во „життєдайний фермент“. Масовими тиражами книжку видавало в Україні, починаючи з 1990, львів. вид-во „Світ“, яке додрук. пізніше ще кілька накладів із незміненою датою і без вказівки на роль НТШ у підгот. та першій публікації. Д. чл. НТШ М. Возняк у т. 2 „Історії української літератури“ (1921), яка поєднала риси змістовного підручника та висновки на підставі самостійних досліджень, дав заг. характеристику діяльности Б., їхнього місця у літ. процесі. Окр. статті він присвятив Л. Зизанію та Й. Борецькому, анонімному авторові полеміч-ного тв. „Пересторога“. З учнів М. Грушевського провідною темою історія Львів. Успен. Б. стала лише для чл. НТШ Ф. Срібного. Його рец. на першу (і дотепер єдину) спец. кн. про Ставропігію — пр. Амвросія Криловського „Львовское Ставропигильное братство“ — спростувала дилетант. твердження цього тв., цінного публікацією джерел, хоч не завжди точною. Пізніше Срібний на підставі доктів, виявлених у львів. архівах, переконливо довів, що фундаторами Львів. Успен. Б., всупереч загальноприйнятому тоді поглядові, стали середньозаможні укр. ремісники і крамарі та що апогей впливів найзаможніших грец. купців настав пізніше. У міжвоєнний час в „Історії українського друкарства“, вид. накладом НТШ, чл. Т-ва І. Огієнко показав, що Львів. Б. започаткувало постійне книговид. в Україні. Після ліквідації рад. владою 1940 НТШ у Львові вивчення історії Б. в Україні не було можливим і відродилося лише в умовах „відлиги“ 1960-х рр. Натомість за кордоном узагальненням і важливим чинником популяризації здобутків укр. науки стали всі серії Енциклопедії українознавства, вид. НТШ Є за ред. д. чл. НТШ В. Кубійовича. В україномов. системат. ЕУ (1949, т. 1, ч. 2) короткі відомості про Б. подано в розд. Н. Полонської-Василенко „Національна опозиція проти Польщі“ і в розд. „Церква“, авторами якого названі чл. НТШ Н. ПолонськаВасиленко і М. Чубатий. В англомов. вид. ЕУ (Ukraine. A Concise Encyclopedia, 1970, т. 1) подано той самий мат-л, але без вказівки на співавтор. Чубатого. Для словникової част. ЕУ (т. 2, ч. 1) про Б. написав д. чл. НТШ А. Великий, а про братські школи — П. Поліщук. Завдяки перевид. ЕУ, здійсненому НТШ у Львові, інформація про Б. та їхніх діячів стала доступною широкому колу читачів у незалежній Україні. Стаття д. чл. НТШ А. Жуковського у докорінно переробленій алф. ЕУ, підгот. НТШ і вид. англ. мовою у Торонто (Encyclopedia of Ukraine, 1984, vol. 1), стала на той час найзмістовнішим англомов. вид. про Б. XVI—XVIII ст. і про пізніші орг-ції, які взяли таку наз. У незалежній Україні студії з історії Б. розгорнули насамперед учені, які згуртувалися навколо відродженого НТШ. Заст. голови Т-ва з гуманіт. секцій (1989—96) Я. Ісаєвич підгот. англомов. перероблене вид. написаної ще 1966 монографії про Б. У новій версії він висвітлив генезу Б. у катол. Європі та на християн. Сході, звернув увагу на потребу диференціації традицій тих укр. Б., що діяли в контексті реформаційних, а пізніше і постреформаційних рухів. Важливі розвідки М. Капраля про поч. етап історії Б. України і про визначних кер. Львів. Б. Юрія Рогатинця та Івана Красовського. Б. Ґудзяк у монографії про генезу Берестейської унії в контексті спроб реформування українсько-білорус. церкви слушно підкреслив природне для тогочас. людей глибинне прагнення втілювати в життя засади християн. віровчення: тільки з урахуванням цієї осн. вищої мети можна зрозуміти мотивацію культурно-осв. ініціативи братчиків і їхню позицію в конфліктах, пов’язаних із церк. унією. Чл. НТШ В. Александрович дослідив діяльність пов’язаних із Б. малярів, архітекторів та будівельників, висвітлив роль Б. у розвитку укр. сакрального мист-ва. Голова Музикознавчої комісії НТШ Ю. Ясіновський усебічно розглянув роль учителів братських шкіл і духовенства у створенні рукопис. нотних ірмологіонів укр. типу. Істотне значення для історії братського руху в правосл. країнах має розвідка А. Ясіновcького про Б. у складі грец. громади у Венеції. Кер. Дрогоб. відділу НТШ Л. Тимошенко студіює позицію Б. у конфлікті прибічників і супротивників Берестейської унії, а також діяльність Б. у Дрогобичі. Чл. НТШ І. Скочиляс зібрав джерельні згадки про Б. XVІІІ ст. у публікаціях візитацій XVІІІ ст. та ін.
Літ.: Студиньский К. „Адельфотес“, граматика видана у Львові в р. 1591. Студия літературно-язикова // Записки НТШ. Львів, 1895, т. VII, кн. ІІІ, с. 1—42; Франко І. До істориї церковних братств у Галицькій Руси // Там само, 1898, т. ХХІ, кн. І, с. 1—5; його ж. Нарис історії українсько-руської літератури. Львів, 1910, 444 с.; Грушевський М. Історія України-Руси. К.; Львів, 1905, т. 5, 688 с.; 1907, т. 6, 670 с.; 1909, т. 7, 628 с.; його ж. Перші виступи міщанства // Історія української літератури, 1927, т. 5, кн. 1, с. 170—80; його ж. Історія української літератури, 1995, т. 6, 712 с.; його ж. History of Ukraine Rus’. Toronto; Edmonton, 1999, vol. 7, 548 p.; Срібний Ф. Студії над орґанізацією львівської Ставропіґії від кінця XVI до полов[ини] XVII ст. // Записки НТШ. Львів, 1911, т. CVI, кн. VI, с. 25—40; 1912, т. CVIІІ, кн. ІІ, с. 5—38; т. СХІ, кн. V, с. 5—24; СХІІ, кн. VI, с. 59—73; 1913, т. СXIV, кн. ІІ, с. 25—56; т. СXV, кн. ІІІ, с. 29—76; Барвінський А. Ставропиґійська церква Успенія Пр. Богородиці у Львові і заходи коло її обнови і прикраси // Зб. Львівської Ставропігії / Ред. К. Студинський. Львів, 1921, с. 1—54; Ісаєвич Я. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI—XVII ст. К., 1966, 251 с.; Капраль М. Брати Рогатинці — старійшини Львівського Успенського братства // Україна в минулому. К.; Львів, 1992, вип. 2, с. 50—60; його ж. Актові матеріали до біографії Івана Красовського за 1574—1619 рр. // Там само, 1993, вип. 4, с. 90—131; Александрович В. Малярі — члени Успенського братства. Кінець XVI — перша половина XVIІ ст. // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні. Львів, 1996, с. 31—35; його ж. Привілей перемиського єпископа Антонія Радиловського для дрогобицького Хрестовоздвиженського братства з 1556 р. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич, 2000, вип. 4, с. 332—36; Gudziak B. А. Crisis and reform the Kievan Metropolitanate, the Patriarchate of Constantinople and the genesis of the Union of Brest Cambridge (MА), 1998, ХV + 489 р.; його ж. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 2000, СХVІ + 426 с.
Ярослав Ісаєвич