АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ (АНУ, ВУАН, НАНУ, УАН) І НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО Ім. ШЕВЧЕНКА. АНУ — найвища наук. установа України (1918—21 — Укр. академія наук; 1921—35 — Всеукр. академія наук; 1936—91 — Академія наук УРСР; 1991—93 — Академія наук України; від 1994 — Нац. академія наук України). Діяльність АНУ розглядають у контексті її формування, функціонування, створення контактів і співпраці з НТШ.
У XIX ст. процес заснування наук. академій у Європі, зокрема в пд. і зх. слов’ян. країнах, у Габсбурзькій імперії, породив відповідні прагнення до створення власної академії і в укр. наук. сусп-ві. Такі вчені, як В. Антонович, О. Кониський, О. Барвінський, вважали, що осн. базою укр. академії має стати НТШ. 1897 розповсюджено звернення про збір коштів для заснування Українсько-рус. Академії наук (за підписами М. Грушевського, Д. Савчака, К. Паньківського), однак зібраних коштів виявилося недостатньо, тож і цей захід було відкладено. До академ. рівня Т-во мало наблизити прийняття нового статуту в 1898, який передбачав виборність д. чл. і поділ Т-ва за наук. спеціальностями на комісії і секції. Для цього було опрацьовано структуру НТШ, подібну до зх.європ. структур академ. інституцій та вишів; систему фахових звань і т. ін. М. Грушевський уважав тогочас. НТШ повноцінним відповідником зх.європ. і слов’ян. академій наук, якому бракувало лише офіційного титулу. Неминучість перетворення НТШ на „русинську Академію наук“ постулювали тоді закордонні вчені В. Яґич, О. Брікнер. Не відкидалася і можливість створення укр. АН у Наддніпрянській Україні, де 1907 з ініціативи М. Грушевського на зразок НТШ засновано УНТ, яке, відповідно до свого статуту, мало стати базою для створення вільної АН із філіями по всій Україні.
Проте появі цієї установи на базі НТШ не сприяли ані політ. кон’юнктура в Галичині (опір польс. парламентарів), ані суперечки всередині Т-ва. Внаслідок резиґнування М. Грушевського з головування НТШ у Львові та поч. Першої світ. війни ідея створення АН відійшла на другий план. Вона відновилася щойно 1917. На заг. зборах УНТ 29. 03. 1917 М. Грушевський запропонував комісію у складі 12 ос. для опрацювання статуту АН. Але далі орг. питань тоді не дійшло. Питання про заснування АН знову виникло з приходом до влади гетьмана П. Скоропадського. У трав. 1918 міністр освіти М. Василенко запросив до роботи над створенням АН В. Вернадського і М. Грушевського. Ост. не погодився на співпрацю в умовах гетьман. режиму. Крім того, на думку М. Грушевського, АН мала постати на засадах УНТ і створюватися, наскільки це можливо, укр. силами, а В. Вернадський виступав за „космополітичну академію“. Як наслідок, у черв. 1918 з’явилася Комісія для вироблення законопроекту про створення академії у Києві, яку очолив В. Вернадський. На перших зборах комісії 09. 07. 1918 М. Василенко відзначив велику роль НТШ у створенні АН, а В. Вернадський зауважив, що нова академія має відповідати вимогам часу і бути визнаною на міжнар. рівні. Комісія припинила свою роботу 17. 09. 1918. Опрацьований нею законно. Левицькийпроект ухвалила Рада Міністрів як „Закон Української Держави про заснування Української Академії наук у м. Києві“, і 14. 11. 1918 його затвердив гетьман П. Скоропадський. Головою-президентом АН обрано В. Вернадського (затверджений гетьман. наказом 30. 11. 1918), а неодмінним секретарем — А. Кримського. Після приходу до влади Директорії було скасовано чинність закону про заснування УАН. М. Грушевський намаВ. Липськийгався „перезаснувати“ академію, але цю ініціативу не підтримала влада. Тоді статут УАН, згідно з законом від 03. 01. 1919, зазнав деяких змін (включено питання про обов’язкове знання укр. мови для службовців УАН; про те, що друк наук. праць інозем. мовою не повинен перевищувати чверть тиражу укр. мовою; про присягу на вірність УНР д. чл. під час їх обрання). Через наступ більшовиків Директорія відступила з Києва, але УАН не Д. Заболотнийбуло евакуйовано зі столиці. 12. 10. 1919 А. Кримський повідомив про зустріч із наркомом УСРР В. Затонським, який запевнив у своєму прихильному ставленні до УАН. 11. 02. 1919 Наркомос УСРР оголосив наказ про матеріальне забезпечення АН і створення умов для її розвитку, тому цю дату в рад. історіографії заведено вважати днем заснування АН. У серп.—груд. 1919 у Києві перебував А. Денікін. Нова влада відразу зняла вивіску УАН, позбавила академію держ. забезпечення і вирішила перетворити УАН на філіал РАН. Узимку знову повернулися до влади більшовики. В. Вернадський, не бажаючи маневрувати між різними політ. силами, усунувся від кер. АН. У зв’язку з цим обов’язки кер. АН виконував О. Левицький, який від 19. 12. 1919 був заст. президента УАН. 18. 07. 1921 на спільному зібранні президентом обрано М. Василенка, але рад. уряд його не затвердив. Тоді 27. 03. 1922 АН очолив О. Левицький, а 12. 06. 1922 — В. Липський. 14. 06. 1921 РНК УСРР затвердила новий статут АН, яка стала наз. „Всеукраїнською Академією наук“. Статут встановлював 5 (замість 3) відділів, але цей поділ не був упроваджений.
Знаковим для АН був 1924, коли повернувся в Україну з еміґрації М. Грушевський, який стимулював розвиток істор. установ ВУАН і контакти з НТШ у Львові — як особисті (про це свідчить листування), так і офіційні (через канцелярії інституцій). Того самого року АН перейшла у відання Укрголовнауки, обрано перших чл.-кор. 1925 АН одержала постійне держ. фінансування, а 12. 02. 1927 прийнято таємну постанову ЦК КП(б)У про зміцнення ідейного кер. ВУАН. Уживалися заходи щодо посилення ролі комуністів у роботі АН, у зв’язку з чим відкидався будь-який вплив старої інтеліґенції. Уряд почав відверто втручатися у справи АН. У берез. 1928 Колегія Наркомосу затвердила 47 д. чл. ВУАН, обраних у різні роки від 1918 (затвердження закордонних чл., у т. ч. чл. НТШ, відкладалося як через їхню політ. та ідеологічну неприйнятність, так і через нібито недостатню наук. кваліфікацію). 03. 05. 1928 відбулися перші в АН вибори з відкритим голосуванням (що мало посилити контроль влади над ВУАН). Президентом обрано Д. Заболотного, віце-президентом — К. Воблого, неодмінним секретарем — А. Кримського. Обрання А. Кримського не затвердили. Замість нього тимчасово призначили О. Корчака-Чепурківського. Водночас офіційні зв’язки з НТШ згорталися.
Із закінченням першого десятиліття функціонування АН розпочалися „чистки“ ВУАН. Фабрикувалися масштабні процеси, базовані на фальшивих і вимушених звинуваченнях. 09. 03.—19. 04. 1930 організовано процес Спілки визволення України. У лип. 1930 спец. урядова комісія здійснила „перевірку“ роботи ВУАН, унаслідок якої під приводом боротьби з „псевдовченими“ звільнено багатьох дослідників. Того ж року призупинено вихід журн. „Україна“ (ост., уже надрук. кн. 44 не вийшла). Невдовзі сфабриковано нову „справу“ — Українського національного центру (1930—31). У Києві, Харкові та ін. містах арештовано бл. 50 ос., зокрема М. Грушевського, Ф. Савченка, „офіційного“ історика України М. Яворського. М. Грушевського невдовзі звільнено. У 1933—34 „невигідних“ науковців позбавлено звання академіків. У серп. 1935 ВУАН перейменовано знову на Укр. академію наук, а вже 21. 02. 1936 набув чинности новий статут АН, відповідно й нова наз.— „Академія наук УРСР“. В АН скорочувалися розробки індивідуальних тем, а наук. праця співробіт. скеровувалася на розв’язання комплексної колект. проблематики. Кожен співробіт. опрацьовував частину заг. наук. проблеми. Будь-які офіційні відносини з НТШ тоді були припинені. З приєднанням зх.укр. земель до СРСР рад. уряд України вдався до нових репресій. Насамперед було ліквідовано НТШ (14. 01. 1940). Офіційно чинив це уряд руками АН. Далі були ліквідовані музеї НТШ, а їх фонди передані в ін. установи, конфісковано будинки Т-ва, друкарню, бку та ін. майно. На основі НТШ та ін. установ, які діяли при Т-ві, організо вуються відділи та від-ня АН. Створ. після 1947 крайові НТШ в Європі, США, Канаді, Австралії, згідно з урядовим офіціозом, були трактовані як „націоналістичні осередки“.
У 1980-х рр. в умовах „перебудови“ розпочався перегляд історії України та АН. Президія АН прийняла постанову „Про актуальні маловивчені питання історії заснування та перших років діяльності АН УРСР“. Змінювалася й оцінка тогочас. стану АН. „Концепція розвитку Академії наук УРСР“ (1990) констатувала потребу змін у діяльності АН. Відповідно до постанови Президії ВР УРСР від 17. 01. 1991 „Про статус Академії наук Української РСР“ проголошувалася самостійність АН у вирішенні питань зв’язків та взаємовідносин з усіма органами, оргціями, т-вами (у т. ч. й інозем.), а також підзвітність АН лише Верховній Раді та Раді Міністрів. 20. 03. 1992 заг. збори АН затвердили новий статут. Відразу після здобуття Україною незалежности створено ряд нових науково-дослідн. ін-тів. Після понад 60-літньої перерви знову активізовано сусп. і гуманіт. дослідження. Від поч. існування, як відзначалося, АН була тісно пов’язана з НТШ. Уже сама ідея створення АН була одним з орієнтирів діяльности НТШ. І навіть попри те, що ініціатива перейшла до київ. наук. кіл, представлених УНТ, а потім і до держ. структур (що й забезпечило реалізацію самої ідеї), все ж вплив НТШ був суттєвим упродовж усього поч. етапу існування АН. Навіть незважаючи на те, що омріяна Т-вом академія постала не у Львові, а в Києві, НТШ віншувало реалізацію задуму про створення укр. найвищої наук. установи. К. Студинський 1929 згадував, що „з великою радістю повитало Наукове Товариство ім. Шевченка основання Всеукраїнської Академії Наук в Києві в р. 1918“. Зрештою, у тій чи ін. формі зв’язки між АН у Києві та НТШ у Львові існували до серед. 1930-х рр. Однак із приходом рад. влади кол. чл. НТШ продовжили наук. роботу в структурах АН УРСР, а деякі навіть отримали звання академіків.
Під час заснування АН серед її перших акад., іменованих гетьманом, були д. чл. НТШ А. Кримський, О. Левицький, М. Петров та С. Смаль-Стоцький. 1923 НТШ обрало акад. ВУАН із числа „першої дванадцятки“ Д. Багалія, П. Тутковського і С. Тимошенка (вже по виїзді з країни) д. чл., а 1924 — В. Вернадського. 1919 звання акад. отримали такі д. чл. НТШ: М. Біляшівський, В. Перетц та М. Сумцов. На поч. 1919 акад. став С. Єфремов, який д. чл. НТШ був обраний 10. 10. 1923, у 1922 — О. Новицький (д. чл. НТШ з 1914), а до „нетитулованої академії“ у Львові прийнято Д. Граве (акад. УАН з 1920). 24. 06. 1924 д. чл. НТШ став А. Лобода (акад. ВУАН із 13. 02. 1922). Тоді членство у двох наук. установах мало здебільшого символічний характер, оскільки реальна співпраця буС. Смаль-Стоцькийла надто мізерна. Ті акад. з Наддніпрянської України, яких обрано до НТШ давніше, зокрема ще перед Першою світ. війною, уже майже не підтримували стосунків зі Львовом. Водночас галицьких представників НТШ, за винятком С. Смаль-Стоцького, в АН не було. Акт. зміни розпочалися щойно з обранням акад. М. Грушевського 31. 12. 1923. У той час учений запропонував надати звання акад. ВУАН й ін. галичанам: планувалося прийняти до лав акад. АН д. чл. НТШ М. Возняка, К. Студинського і В. Щурата. В. Гнатюк, який до того підтримував зв’язки з ВУАН (передовсім у справі книжк. обміну), був обраний її позаштатним акад. (07. 04. 1924), так само не без певних проблем став чл. АН тодішній голова НТШ К. Студинський (24. 06. 1924). Після цього зв’язки між обома установами дещо зміцнилися. М. Грушевський був одним з ініціаторів цього обрання і контактів взагалі. Справа обрання потенційних акад., д. чл. НТШ Ф. Колесси, М. Возняка і В. Щурата, затягнулася на кілька років. Спочатку (квіт. 1924) М. Грушевський розглядав можливість переїзду Ф. Колесси і М. Возняка до Києва і висловлював готовність забезпечити їм прожитковий мінімум. Однак у черв. 1924 він повідомив, що шанси на звання акад. є лише у Ф. Колесси, а М. Возняк через молодий вік може розраховувати лише на чл.-кор. Зрештою, згодом і Ф. Колессі запропоновано лише звання чл.-кор. Таке ж звання пропонувалося і Ю. Романчукові. Восени 1926 розглядалася справа співпраці з ВУАН І. Раковського, зокрема можливість його праці в кабінеті антропології ім. Ф. Вовка. Попри певні труднощі, у груд. 1926 І. Раковського запрошено тимчасовим членом к-ту, що опікувався антропол. і етнологічним кабінетом ім. Ф. Вовка. Намагання М. Грушевського залучити до числа акад. ВУАН науковців НТШ наштовхувалися на опір опозиційних до нього кіл, а передовсім А. Кримського, який такі дії історика сприймав як бажання збільшити у ВУАН число своїх прихильників та зміцнити власні позиції. А. Кримський усіляко блокував обрання чл.-кор. ВУАН чес. вченого і д. чл. НТШ Я. Бідла. М. Возняк, Ф. Колесса і В. Щурат усе ж були обрані 29. 06. 1929 акад. ВУАН. Окрім того, М. Возняк був чл. низки комісій ВУАН — Істор. пісенности, Зх. України, Новішої історії України, а Ф. Колесса очолив каф. укр. етнографії ВУАН, входив до складу комісій Істор. пісенности та Зх. України.
Однак процес вступу зх.укр. д. чл. НТШ до лав акад. АН України відбувався не лише з ініціативи М. Грушевського. За визначні наук. здобутки 06. 04. 1925 обраний акад. ВУАН І. Горбачевський. С. Рудницький, який перед тим переїхав із Праги до Харкова, також отримав повідомлення про обрання його штатним акад. ВУАН (20. 03. 1928), хоча диплом акад. одержав пізніше (29. 06. 1929). 1928 обрано акад. ВУАН С. Дністрянського. У 1920-х рр. ВУАН приймала до своїх лав і таких інозем. чл., які водночас були д. чл. НТШ: норвез. лінґвіста О. Брока (24. 06. 1924) та чес. фольклориста і філолога Ї. Полівку (24. 06. 1924). Їх, як і „іноземця“ І. Горбачевського та еміґранта С. Тимошенка, Колегія Наркомосу вирішила не затверджувати у званнях акад. із політ. та ідеологічних міркувань. НТШ своєю чергою продовжувало надавати дійсне членство акад., чл.-кор. та співробіт. ВУАН, зокрема О. Янаті (01. 06. 1923), М. Кравчукові (20. 05. 1925), М. Крилову (24. 03. 1927), В. Щербині (28. 05. 1927), М. Грушевському, Ф. Савченкові (02. 07. 1927), В. Крокосу (13. 06. 1929), М. Шарлеманю (30. 10. 1929). У той час Д. Яворницький (д. чл. НТШ з 04. 03. 1914) отримав 15. 12. 1924 звання чл.-кор. ВУАН, а 29. 06. 1929 акад. М. Кравчук висунув канд. на отримання звання акад. В. Левицького (д. чл. НТШ, 1932—35 — голова НТШ) і т. д. Певний час уряд УСРР та ВУАН робили спроби фінансово підтримати НТШ. 18. 11. 1921 на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У ухвалено з цього питання навіть пропозицію тогочас. повпреда УСРР у Польщі О. Шумського. Але ця допомога існувала на папері — через недбалість та зволікання користи від неї не було. 1925 до РНК УСРР надіслано листа від кер. ВУАН, в якому акцентувалося на доцільності підтримувати на держ. рівні найтісніші взаємини зі Зх. Україною, а насамперед „з Галичиною в особі Українського Наукового т[овариства] ім. Шевченка у Львові“. Важливою сферою взаємин між АН і НТШ стала справа книгообміну. У верес. 1923 секретар НТШ В. Гнатюк пропонував ДержЛист-підтримка Д. Багалія на обрання чл.-кор. АН Ф. Колесси і видавові України налагодити постійний книгообмін і запитував, чи Книжк. палата в Харкові могла б надсилати до НТШ по одному примірнику тих вид., які виходять на території України поза Всевидавом України в Харкові, оскільки НТШ прагнуло мати всю україніку. Важливим кроком у цій сфері стало підписання 12. 11. 1927 умови про книгообмінні операції між Книгарнею НТШ у Львові і ДВУ в Харкові. НТШ отримало виняткове право на продаж видань ДВУ на всіх укр. землях у Польщі. Підписаний док-т мав однобічний характер, оскільки в ньому йшлося лише про поширення книжок ДВУ та ін. вид-в УСРР на теренах Зх. України.
Ін. важливим напрямом контактів АН та НТШ стали особисті й наук. взаємини київ. учених зі зх.укр., ініційовані М. Грушевським відразу по приїзді до Києва. Уособленням цих планів мала стати спочатку окр. секція Зх. України в межах науково-дослід. каф. історії України, а на перспективу вчений мав намір створити Ін-т Зх. України. Планувалося налагодити закупівлю книжок та періодики з історії, економіки та статистики Зх. України. Замість задуманої секції чи ін-ту у черв. 1925 створ. Комісію Зх. України як одну з комісій порайонного дослідження історії України при ВУАН. Її метою проголошувалося „під керівництвом ВУАН організувати тісний науковий і культурний зв’язок з Західною Україною, утворити планове вивчення і дослідження історії соціального, економічного і політичного розвитку всіх українських земель по інший бік кордону“. Головою обрано М. Грушевсько го, співголовою — К. Студинського, кер.— Ф. Савченка, секретарем — С. Глушка, а чл.— В. Дорошенка, Ю. Сіцинського (обидва — нештатні співробіт.), М. Возняка, В. Гарасимчука, Ф. Колессу, М. Кордубу, І. Крип’якевича, М. Мочульського, В. Костащука, О. Павлика, М. Карачківського (тобто більшість — д. чл. НТШ, за винятком секретаря і трьох ост. чл. комісії). Результатом роботи комісії стали випуски часоп. „Україна“, присвячені ювілеям М. Драгоманова та І. Франка. Активно друк. зх.укр. чл. НТШ, особливо М. Возняк, який публ. листування М. Костомарова з О. Кониським (1925), листи І. Франка до В. Левицького (1927), листи П. Куліша до О. Білобородова (1929), вмістив дослідження про зацікав. Т. Шевченка Галичиною (1930) та ін.— всього 18 статей. Публ. в „Україні“ К. Студинський (статті про І. Франка, М. Драгоманова, О. Терлецького, про зв’язок Наддніпрянської України з Галичиною), І. Кревецький. Зрештою, активність зх.укр. учених НТШ не обмежувалася лише вміщенням статей в „Україні“. 1928 з’явився 1-й т. „Матеріалів для культурної і громадської історії Західної України“ зі зб. листування І. Франка з М. Драгомановим. 1930 вийшли друком „Матеріали до історії української культури в Галичині та її зв’язків з Україною“, підгот. К. Студинським. Одним із нереалізованих проектів у діяльності Комісії Зх. України став зб. „Західна Україна“, який підгот. І. Крип’якевич, Я. Пастернак, І. Раковський, В. Січинський та ін. чл. НТШ. З поч. репресій Комісію Зх. України 04. 01. 1930 передано у відання президії Другого (соціально-екон.) відділу. Згодом комісію визнано джерелом укр. контрреволюції.
Наук. співпраця Істор. секції при ВУАН і НТШ була загалом багатопланова і відбувалася також поза Комісією Зх. України. М. Грушевський прагнув продовжувати істор. дослідження та археограф. роботу, а тому збирав архівні матли поза межами УСРР. Це була одна з причин, чому він активно намагався залучати зх.укр. учених, особливо своїх учнів, до співпраці з ВУАН. Їхню працю М. Грушевський винагороджував фінансово: за надсилання копій матлів отримували кошти В. Гарасимчук, М. Кордуба, О. Тисовський та ін. Крім того, М. Кордуба, І. Крип’якевич та В. Гарасимчук збирали для М. Грушевського акти серед. XVII ст. у Львові, Кракові та Варшаві. В. Гарасимчук став співробіт. науково-дослід. каф. історії України та д. чл. Археограф. комісії. Він підгот. у 1926—29 „Акти до історії Хмельниччини 1657—1665“, які на поч. 1931 загубилися у вид-ві ВУАН. Загалом тоді „гублення“ поданих мат-лів не було рідкіс тю. Така сама доля спіткала працю ін. д. чл. НТШ А. Артимовича. Чималий інтерес М. Грушевський виявляв до співпраці зі своїм учнем І. Крип’якевичем і наполягав на його приїзді до Києва. Однак із фінансових причин ця поїздка відклалася. У січ. 1929 ставилося питання про затвердження І. Крип’якевича д. чл. науково-дослід. каф. історії України. М. Грушевський звертався до Укрнауки з проханням надати моральну та матеріальну допомогу історикові. Нарешті 01. 10. 1929 І. Крип’якевич став ост. д. чл. НТШ згаданої каф. (наст. року вона була закрита). Ще у квіт.—трав. 1929 І. Крип’якевич відвідував УСРР, хоча тоді сприятливі умови для співпраці НТШ з АН припинялися. Тоді історик зголосився до Комісії біограф. словника, якою керував С. Єфремов, і вона затвердила його нештатним співробіт.
До Києва приїжджав і М. Кордуба. Ще у серп. 1927, маючи певний інтерес як науковець (прагнув дізнатися, хто у Великій Україні збирав топограф. назви, і хотів активізувати такі дослідження), М. Кордуба висловив готовність виступити на святі вшанування пам’яти М. Максимовича (з нагоди 100-річчя виходу його зб. укр. пісень) із доповіддю „Максимович як перший український ономастик“. На урочистості (жовт. 1927), організатором яких був М. Грушевський, прибула львів. делеґація від НТШ, до якої, крім М. Кордуби, входили Ф. Колесса, О. Макарушка та К. Студинський. Ще раз відвідав Київ М. Кордуба як представник НТШ на заходах, присвячених пам’яті В. Антоновича, у берез. 1928. У співпраці між АН та НТШ важливу роль відіграло приятелювання між М. Грушевським, К. Студинським та М. Кордубою. До К. Студинського неґативно ставилося впливове угруповання неприятелів М. Грушевського. Особливі клопоти виникли у К. Студинського з підписанням звернення Р. Смаль-Стоцького до міністра освіти Польщі С. Ґрабського про скликання варшав. наради укр. і польс. професорів. Це звернення було неоднозначно сприйняте укр. громадськістю, а особливо стривожило ВУАН. М. Грушевський був змушений подати витяг із листа К. Студинського, який доводив, що він не солідаризується зі Р. Смаль-Стоцьким. На спільному зібранні це було враховано і вирішено, що участь голови НТШ у згаданій заяві не відповідає дійсності. У жовт. 1926 К. Студинський разом зі І. Свєнціцьким узяв участь у святкуванні ювілею М. Грушевського, а згодом у Всеукраїнській конференції у справі упорядкування українського правопису (Харків, 25. 05.— 04. 06. 1927). Тоді Математично-природописно-лікарська секція НТШ мала тісні зв’язки з Інтом наук. мови — допомагала у складанні термінології. Успішність такої співпраці виявилась уже 1927, було підгот. 11 термінол. словників, більшість із яких чекала на друк. Ін-т наук. мови активно використовував напрацювання з термінології та номенклатури І. Верхратського, В. Дорошенка, С. Рудницького та М. Мельника.
Згодом відбулася Правописна конференція, яка стала знаменною подією всеукр. масштабу (адже йшлося про вироблення спільного для всієї України правопису), а втім, п’ята конференція відіграла важливу роль також у поглибленні відносин між ВУАН та НТШ. Від Т-ва прибули, крім К. Студинського, І. Свєнціцький та В. Сімович. НТШ подало на розгляд конференції розвідку на тему правопису О. Макарушки, підгот. на підставі шести дискусійних засідань Філологічної секції НТШ, також пропозиції С. Смаль-Стоцького, М. Грушевського, А. Кримського та ін. На конференції відбувся важливий диспут із прихильниками латинки (чл. НТШ В. Сімович та Є. Тимченко), а також було ухвалено підручник із нового правопису, який вийшов друком 1929. Того самого року НТШ у Львові прийняло цей „харківський“ правопис і почало користуватися ним у своїх вид. (у т. ч. і в еміґрації). Натомість рад. Україна досить швидко (1930) від нього відреклася. 02. 12. 1928 відзначався ювілей К. Студинського. З Києва до Львова прибули Ф. Савченко та офіційний представник НКО УСРР, голова Укрнауки Ю. Озерський. Майже через рік (у верес. 1929) Львів відвідав М. Скрипник, який ознайомився з діяльністю НТШ і познайомився з новообраними чл. ВУАН М. Возняком, Ф. Колессою, В. Щуратом і дир. Нац. музею І. Свєнціцьким, який, як і К. Студинський, мав славу радянофіла. І. Свєнціцький встановив контакти з наук. установами УСРР ще на поч. 1920-х рр. і неодноразово відвідував рад. Україну (1927 читав лекції в Києві про галицьке малярство XV—XVII ст., брав участь у Правописній конференції у Харкові; 1928 знову їздив в УСРР для обговорення можливости повернення до Львова майна, вивезеного в Росію 1915). Аналогічну славу мав у польс. поліційних колах і М. Возняк. Захоплення АН і симпатії до УСРР деяких чл. НТШ у 1920-х рр. сприймалися зх.укр. громадськістю неоднозначно. Однак із поч. політ. репресій в УСРР ставлення до радянофільства в Галичині змінилося на різко осудливе. Для К. Студинського це обернулося навіть неприємностями (дискусія на шпальтах „Діла“, суперечки з С. Єфремовим, т. зв. поправа В. Юрченка), внаслідок чого 23. 05. 1932 він був змушений відмовитися від головування в НТШ. Унаслідок репресій в АН у берез. 1931 М. Грушевський був виселений до Москви. Тоді ж заарештовано його секретаря Ф. Савченка, фабрикувалися звинувачення щодо діяльности НТШівців, які приїжджали в УСРР. Це мало означати кін. офіційних взаємин між двома „академіями“. Якщо 1929—31 ще існували певні контакти між ВУАН та НТШ, то наст. роками вони припинилися. 22. 09. 1933 Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило навіть рішення про позбавлення звань акад. М. Возняка, Ф. Колесси, К. Студинського, В. Щурата, що затверджено у січ. 1934 на сесії ВУАН. Окрім того, звання акад. позбавлено А. Кримського, Д. Яворницького, а М. Василенка відправлено на пенсію. Навесні 1933 С. Рудницького заарештовано, восени засуджено на 5 років ув’язнення, а 1937 страчено. Таким способом АН утратила багатьох чл. НТШ, а ті чл. Т-ва, що залишились (М. Крилов, М. Шарлемань, В. Крокос, М. Кравчук, Д. Ґраве та ін.), не могли підтримувати контакти з НТШ у Львові.
Після включення Зх. України до складу СРСР і рад. України ставлення до НТШ було однозначно неґативним. Уже в жовт. 1939 прибули до Львова Д. Копиця та І. Стебун, які запропонували розпустити НТШ, а його майно передати АН. Мали місце й інші відвідини. На базі секцій та комісій Тва пропонувалося створити філії ін-тів АН УРСР (мови, л-ри, економіки, фольклору, археології та історії). У листоп. у справі НТШ Т-во відвідує група співробіт. АН на чолі з О. Палладіним (тоді для „підсолодження“ відносин відновлюють кол. акад. звання, роздають фінансові допомоги). Б. Патон09. 12. 1939, за результатами відрядження, Президія АН УРСР визнала неможливим перехід НТШ до АН та ухвалила рішення про його розпуск як установи. Почалося з Бібліотеки НТШ, яку 02. 01. 1940 передано Львів. філіалу Бки АН УРСР. 04. 01. 1940 — відповідно друкарню НТШ (все оформлялося постановами). Вершина уваги рад. влади, яка діяла через АН, до НТШ припала на 14. 01. 1940, коли ухвалою заг. зборів проголошено ліквідацію НТШ. У постанові мовиться: „Зважаючи на те, що Наукове товариство ім. Шевченка відіграло свою роль в історії визвольного руху українського народу проти економічного, політичного й культурного гніту панської Польщі, а в зв’язку з злученням українського народу в Союзі Радянських Соціалістичних Республік для західних областей УРСР створені винятково сприятливі умови для всебічного розвитку й розквіту радянської науки і культури — Наукове товариство ім. Шевченка ліквідувати“. Водночас багатьох д. чл. НТШ було репресовано і знищено, частина еміґрувала, а решта залишилася у Львові і намагалася вести наук. роботу в структурі АН. Деякі д. чл. ліквідованого НТШ очолили створ. у січ. 1940 львів. відділи ін-тів АН УРСР (М. Возняк, Ф. Колесса, К. Студинський, І. Свєнціцький, І. Крип’якевич, В. Огоновський, Ю. Полянський). У Львів. відділі Ін-ту історії України АН УРСР, який очолював І. Крип’якевич, працювали О. Терлецький, В. Гарасимчук, І. Карпинець та С. Білецький, у відновленій у Києві АН (Ін-т історії) під час нім. окупації — д. чл. НТШ М. Андрусяк. Частина співробіт. АН, які залишилися в окупованому німцями Києві, відіграла важливу роль у відновленні АН 1941, а еміґрувавши перед наступом рад. військ, пов’язала свою долю з відновленням за кордоном УВАН та НТШ (О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, В. Міяковський та ін.). Після повторно го захоплення Зх. України багато д. чл. НТШ повернулося до роботи у відновлених відділах ін-тів АН УРСР, частина науковців залишилася без роботи або була змушена шукати принагідну роботу (С. Білецький працював художником Музею етнографії і худож. промислу АН УРСР).
У другій пол. 1980-х рр., з посиленням демократизації в СРСР, з’явилися певні передумови для відновлення НТШ в Україні. Було створено відповідну ініціативну групу, до якої входили акад. АН УРСР Р. Кучер, чл.кор. АН УРСР О. Романів та ін., значну допомогу в цих починаннях надавав голова Зх. наук. центру АН УРСР, акад. АН УРСР Я. Підстригач, професори вишів. Перший секретар Львів. обкому КПУ Я. Погребняк після тривалих нарад підтримав ідею відновлення НТШ, але рекомендував зберегти реґіональний характер Тва, щоб не ускладнювати взаємин з АН УРСР. На Установчих зборах Т-ва 21. 10. 1989 головою від новленого НТШ у Львові обрано О. Романіва, наук. секретарем — О. Купчинського. Тоді був прийнятий Статут НТШ, створ. нові структури, наук. підрозділи Т-ва секцій і комісій, опрацьований план наук. праці. Чл. Т-ва стають переважно співробіт. АН та вищих навч. закладів. У поточній роботі осн. увага зосереджувалася на вид. діяльності.
У співпраці між НТШ та АН важливе місце займає робота над спільними наук. вид., підгот. енциклопедій. Спільно з Інтом укр. археографії НАНУ 1995 здійснено перевидання в Україні 3-томника заг. ЕУ-1. Також вирішено, що НТШ за співпраці з К-том із питань науки і культури при НАНУ підготує статті АН для додаткових 3-х т. ЕУ, які будуть присвячені сучас. подіям і матимуть наз. „Енциклопедія сучасної України“, або ЕУ-3. 1998 при НАНУ створ. координаційне бюро ЕСУ, яке згодом перетворене на Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ. Вид. ЕСУ очолили І. Дзюба, А. Жуковський та О. Романів. Так само АН залучена до вид. Енциклопедії української діяспори. Проект розпочався з домовленостей між НТШ А та Фундацією ЕУ 1987, а 1993 його поширено і на сх. діаспору, у зв’язку з чим у Києві створ. редакційне від-ня при Ін-ті соціології НАНУ. Кер. особи з НТШ, Фундації ЕУ та НАНУ творять Гол. ред. раду ЕУД. Нині НТШ за підтримки Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ підготовляє багатотомну Енциклопедію „Наукове товариство ім. Шевченка“ (відповідальний редактор О. Купчинський). Крім того, Міжнар. к-т із питань науки і культури при НАНУ співпрацює з НТШ Є у комп’ютеризації Сарсельської б-ки. Цей кт упродовж лют. 1994 — серп. 1999 реґулярно висилав до Сарселя бібліотечн. спеціаліста з ЦНБ ім. В. І. Вернадського О. Яценка, який запровадив відповідну до потреб НТШ у Сарселі програму і каталогізував 26 383 позиції. 1998 НТШ відсвяткувало 125-літній ювілей. На Міжнар. наук. конґресі „125 років НТШ“ серед співголів був президент НАНУ Б. Патон.
Наприкін. ювілейного року в Києві відкрито виставку видань НТШ (понад 100 кн.), подарованих після завершення святкувань НБ України, а 04. 11. 1999 на засіданні Президії НТШ ухвалили організувати в Інті л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАНУ постійну виставку вид. Т-ва. Крім того, НТШ здійснює постійний книгообмін з установами НАНУ. Щорічно Тво обмінюється вид. з ЛННБ України, Інтом укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ та ін. установами. З НАНУ акт. контакти підтримують також закордонні крайові НТШ (у відзначенні 80-річчя АН (груд. 1998) брали участь О. Біланюк (НТШ А) і Д. Гусар-Струк (НТШ Є). Важливе місце у взаєминах між НТШ Є та НАНУ займає проблема майнової власности крайового НТШ Є у Сарселі. Вреґульованою сферою у відносинах між НАНУ і НТШ є статус істор. приміщень НТШ у Львові, які раніше належали Т-ву (вул. Винниченка, 24).
Від часу відновлення НТШ в Україні його д. чл. обрані акад. і чл.-кор. НАНУ: М. Боголюбов, М. Голубець, І. Дзюба, М. Долішній, М. Жулинський, Я. Ісає-вич, Р. Кучер, З. Назарчук, В. Панасюк, І. Юхновський, Я. Яцків. Із-поміж д. чл. Тва — чл.кор. НАНУ: О. Андрейків, Я. Бурак, М. Ільницький, Г. Кіт, Р. Кушнір, Г. Максимович, Ю. Митропольський, В. Похмурський, О. Романів, П. Сохань, І. Стасюк та Р. Стойка. Тим часом, інозем. чл. НАНУ обрано д. чл. НТШ — О. Біланюка, Д. Бовуа, Ю. Даревича, А. Жуковського, М. Мушинку, М. Неврлого, О. Пріцака, Л. Рудницького, Ю. Шевельова.
Арх. дж.: ЦДІА України у Львові, ф. 203, оп. 1, спр. 16 (Листування з академ. установами в Ленінграді, Києві та Москві у справах обміну наук. вид. 1933—38); спр. 160 (Листування з АН УСРР про обмін наук. вид., рукоп. та підгот. до вид. словника. 1924—34); ф. 309, оп. 1, спр. 31 (Протоколи засідань НТШ), арк. 93—96.
Літ.: Дорошенко В. Украинская Академія Наук // Украинская жизнь, 1912, кн. X, с. 23—38; Студинський К. З побуту на Радянській Україні. На маргінесі правописної конференції. Львів, 1927; його ж. Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові (1873—1928) // Записки НТШ. Львів, 1929, т. CL, с. IX—XVIII; Терлецький В. Академія наук Української РСР. 1919—1969: Короткий історичний нарис. К., 1969; Комаренко Н. Установи історичної науки в Українській РСР (1917—1937 рр.). К., 1973; Академія наук Української РСР: Персональний склад. Дійсні члени (академіки АН УРСР). Члени-кореспонденти. 1919—1979. К., 1979; История Академии наук Украинской ССР. К., 1979; Тонкаль В., Пелих В., Стогній Б. Академія наук Української РСР. К., 1979; їх же. Академія наук Української РСР. К., 1986; Санцевич А., Комаренко Н. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской ССР. К., 1986; Добров Г., Онопрієнко В., Храмов Ю., Матвєєва Л., Кістерська Л. Новий погляд на історію заснування Академії наук України // Вісник АН УРСР, 1989, № 4, с. 58—74; Матвеева Л., Кистерская Л. Президент Украинской Академии наук Н. П. Василенко (1866—1935) // Очерки истории естествознания и техники. К., 1989, вып. 37. К., 1989, с. 101—07; Сарбей В., Москвич Л. О. І. Левицький — президент Української академії наук (Білі плями в історії Академії наук 1918—1922) // УІЖ (К.), 1989, № 5, с. 97—102; Воронько В., Кістерська Л., Матвєєва Л., Усенко І. Другий президент: Історико-біографічний нарис про М. П. Василенка // Вісник АН УРСР, 1990, № 2, с. 55—72; Онопрієнко В., Щербань Т. Українське наукове товариство. Вклад у національну культуру // Там само, № 11, с. 59—66; Шпак А., Цемко В., Новиков В. Академия наук Украинской ССР: История и современность. К., 1990; Янковський О. К. Організація фізичних досліджень в АН УРСР: Роки становлення // Вісник АН УРСР, 1990, № 1, с. 82—88; Депенчук Л. Мiсцевi науковi товариства при ВУАН // Там само, 1991, № 8, с. 59—66; Из эпистолярного наследия В. И. Вернадского: Письма украинским академикам Н. П. Василенко и А. А. Богомольцу / Сост. С. Киржаев, В. Толстов. К., 1991; Кистерская Л., Кощий Л., Матвеева Л. В. А. Косинский — академик первого состава Украинской Академии наук // Очерки истории естествознания и техники. К., 1991, вып. 39, с. 123—28; Врублевський В. 1920 рік — „біла пляма“ в житті УАН // Вісник АН України, 1992, № 2, с. 60—71; Касьянов Г. „Диктатура пролетаріату“ і наукова інтелігенція: Україна, 1920-ті роки // Там само, № 6, с. 90—97; Кучмаренко В., Шмельов В. Українська Академія наук. 1918—1927 рр. // Архіви України, 1992, № 1, с. 38—50; його ж. Доля академіка // КС, 1992, № 2, с. 38—50; Мушинка М. Станіслав Дністрянський — засновник нової української науки права (1870—1935) // Академік Станіслав Дністрянський (1870—1935): біобібліографія. К., 1992, с. 5—50; Історія Академії наук України. 1918—1923: Документи і матеріали. К., 1993; Пиріг Р. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924—1934). К., 1993; Полонська-Василенко Н. Українська академія наук (Нарис історії). К., 1993; Сохань П., Ульяновський В., Кіржаєв С. Михайло Грушевський і Academia: Ідеї, змагання, дійсність. К., 1993; У півстолітніх змаганнях. Вибрані листи до Кирила Студинського (1891—1941). К., 1993; Хроніка НТШ. Львів, 1993, ч. 82, с. 29; Рубльов О., Черченко Ю. Сталінщина і доля західноукраїнської інтелігенції. К., 1994; Матвеева Л., Цыганкова Э. Всеукраинская Академия наук. Год 1929-й // In memoriam: Исторический сборник памяти Ф. Ф. Перченка. М., 1995, с. 112—40; Єфремов С. Щоденники. 1923—1929. К., 1997; Історія Національної академії наук України. 1924—1928: Документи і матеріали. К., 1998; Історія Національної академії наук України. 1929—1933: Документи і матеріали. К., 1998; Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894—1932) / Упоряд. Г. Сварник. Львів; Н.-Й., 1998; Юркова О. Створення академіком М. С. Грушевським Науково-дослідної кафедри історії України у Києві (березень—грудень 1924 р.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. К., 1998, № 4, с. 294—313; її ж. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924—1930 рр.). К., 1999; її ж. Історично-археографічний інститут ВУАН: десять місяців діяльності // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. К., 2000, № 5, c. 268—306; її ж. До питання про створення Інституту історії України АН УРСР в липні 1936 року // Там само, 2002, № 6, с. 144—50; її ж. До питання про завдання школи у так званий „реконструктивний період“ // Там само, 2003, № 8, с. 297—303; її ж. „Україна“ на історичному фронті: від наукового часопису українознавства до журналу циклу історичних наук // Там само, 2007, № 16, с. 327—55; Романів О. Наукове товариство ім. Шевченка — перша Українська академія наук // КС, 1999, № 2, с. 49—71; Кульчицький С., Павленко Ю., Руда С., Храмов Ю. Історія Національної Академії Наук України в суспільно-політичному контексті: 1918—1998. К., 2000; Кучмаренко В., Старовойт С. З історії формування бібліотек академічних установ України і розвитку видавничої справи УАН (1918—1928) // Рукописна та книжкова спадщина України. К., 2000, вип. 5, с. 82—91; їх же. А. Ю. Кримський і видавнича справа в Українській академії наук // Там само, вип. 6, с. 174—82; їх же. З історії організації видавничої діяльності Національної академії наук України (1918—1923) // Архівознавство. Джерелознавство. Археографія. К., 2000, вип. 2, с. 192—203; їх же. Становлення видавничої діяльності НАН України в перші роки її існування // Бібліотечний вісник, 2000, № 5, с. 48—52; їх же. Епістолярна спадщина як джерело до вивчення історії організації видавничої діяльності ВУАН // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. К., 2001, вип. 7, с. 210—15; їх же. Термінологічні словники Інституту української наукової мови ВУАН: історія створення // Студії з архівної справи та документознавства, 2002, т. 8, с. 114—18; Привітання президента Національної Академії наук України Бориса Патона // 125 років Наукового Товариства ім. Шевченка. Львів, 2001, с. 23; Рубльов О. Іван Петрович. До історії співпраці Івана Крип’якевича з установами ВУАН // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. К., 2001, вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві, с. 748—64; його ж. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних, політичних та культурних процесах (1914—1939). К., 2004; Стеблій Ф. Збірник „Західна Україна“ — нездійснений проект М. Грушевського й І. Крип’якевича // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. К., 2001, вип. 8, с. 765—78; Статут Національної академії наук України. К., 2002; Історія Національної академії наук України. 1934—1937: Документи і матеріали. К., 2003; Ємець Т. Наука в системі самоідентифікаційних складових українського суспільства // Український соціум / Ред. В. Крисаченко. К., 2005, с. 490—526; Кліш А. Кирило Студинський і ВУАН // Сторінки історії. Зб. наук. праць / Відп. ред. Н. Гнатюк. К., 2005, вип. 21, с. 90—98; його ж. Співпраця Кирила Студинського та Михайла Грушевського // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Серія „Історія“. К., 2007, вип. 91—93, с. 27—30; Савчук В. Академія наук України і наукові товариства (1917—1930 рр.) // Вісник ДНУ. Серія „Історія і філософія науки і техніки“. К., 2005, вип. 12, с. 54—58; Матвєєва Л. М. П. Василенко та його роль у створенні Української Академії наук // Вісник НАН України, 2006, № 6, с. 34—38; її ж. Становлення Української академії наук (1918—1928 рр.) // УІЖ, 2008, № 6, с. 4—26; Рубльов О., Юркова О. Інститут історії України НАН України: віхи історії (1936—2006 pp.) // Там само, 2006, № 6, с. 4—35; Історія Національної академії наук України. 1941—1945, ч. 1: Документи і матеріали. К., 2007; ч. 2: Додатки. К., 2007; Олег Антонович (Купчинський О.). НТШ і Матиця Хорватська // Львівська газета, 2007, 18 лип., № 122 (192); його ж. 20 років відновлення і розбудови Наукового товариства ім. Шевченка в Україні // Вісник НТШ. Львів, 2009, ч. 42, с. 1—9; Ставицька Н. Ліквідація науково-дослідних установ ВУАН з дослідження національних меншин України (II пол. 1920—1930-х рр.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Зб. статей. К., 2007, вип. 34, с. 34—43; Верба І. Діяльність українських націоналістів у перші місяці окупації Києва // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. Івано-Франківськ, 2008, № 14; Вербиленко Г. Комісії порайонного дослідження історії України при ВУАН: створення, функції, архів // УІЖ, 2008, № 6, с. 46—57; Історія Національної академії наук України. 1946—1950: ч. 1: Документи і матеріали. К., 2008; ч. 2: Додатки. К., 2008; Набок С. Українська Академія наук як чинник формування національного наукового простору // УІЖ, 2008, № 6, с. 38—46; Назарчук З. Національній академії наук України — 90 років // Регіональна економіка. Науково-практичний журнал, 2008, № 4, с. 7—14; Нафтулин И., Алексеева Л. О научно-организационной деятельности В. И. Вернадского (К 90-летию Украинской Академии наук) // Філософія людини: Духовність. Культура. Раціональність. Матли Регіональної студентської науково-філос. конференції 23 травня 2008 року. Донецьк, 2008, с. 116—19; Онищенко О., Попович М., Богданов В. та ін. Національна академія наук України 1918—2008 (До 90-річчя від дня заснування) / Гол. ред. Б. Є. Патон. К., 2008; Ульяновський В. Гетьман Павло Скоропадський і справа заснування Української академії наук // УІЖ, 2008, № 6, с. 26—38; Локтєв В., Пономаренко Л. Фундамент Природознавства. Сторінки історії Відділення фізики і астрономії НАН України // Вісник НАН України, 2009, № 2, с. 24—29; Онищенко О. Віхи історичного шляху // Там само, № 1, с. 3—15; Онопрієнко М. Етапи і напрямки розвитку прикладних і технічних галузей НАН України // Там само, с. 16—22; Чебан М. Микола Андрусяк як історик і організатор науки // Український історичний збірник. К., 2009, вип. 12, с. 381—94.
Орест Заяць