ВАСИЛЬЄВСЬКИЙ Василь (* 21. 01. 1838, с. Ільїнське Ярослав. губ., Росія — † 13. 05. 1899, м. Флоренція, Італія — рос. історик, візантиніст.
Н. у родині священика. Закінчив Ярослав. семінарію, 1860 — Гол. пед. ін-т і С.Петерб. ун-т. 1862 перебував у відрядженні у Берліні, де навч. у Т. Моммзена та І. Г. Дройзена. Після повернення з Берліна викладав у г-зії у м. Вільні, одночасно вивчав док-ти в місцевих архівах. Захистив маґістер. дис. „Політична реформа і соціальний рух у Давній Греції в період її занепаду“, після чого його обрано проф. С.-Петерб. ун-ту, в якому працював до кін. життя. Також викладав на Бестужівських вищих жін. курсах. Засн. рос. школи візантиністики. Учнями В. В. були всі візантиністи та медієвісти — випускники С.Петерб. ун-ту 1870—90-х рр., у т. ч. П. Безобразов, Д. Беляєв, А. Васильєв, Х. Лопарев, Б. Панченко, В. Регель та ін. Від 1890 — гол. ред. ЖМНП, засн. та один з-поміж ред. 1-го спец. візантинозн. вид. у Рос. імперії „Византийский временник“.
В. В.— чл.-засн. Істор. та Філос. т-в при С.-Петерб. ун-ті, Правосл. Палестинського т-ва (згодом обраний його почес. чл.), Одес. т-ва історії і старожитностей, почес. д-р рос. історії Моск. ун-ту (1878), чл.-кор. (1876) та ординарний чл. Імператор. С.-Петерб. АН (1890).
Осн. наук. зацікав. В. В.— історія середньовічної Прибалтики, візантиністика, славістика, історіографія („Обозрение трудов по византийской истории“ (1890). Вчений досліджував зв’язки між Візантією і Заходом, історію пд. слов’ян, візант. вплив на Русь і намагався визначити місце Візантії в системі держав Сходу і Заходу. 1872 з’явився цикл ст. В. В. „Византия и печенеги (1048—1094)“. На основі відомих джерел учений показав, що саме кочівники вирішили долю Візантії в 1086—91 напередодні 1-го хрестового походу. У цій же праці В. В. обґрунтовував справжність звернення імператора Олексія I до зх.європ. лицарів із закликом про допомогу в заг. боротьбі із вторгненням невірних, що сприяло зародженню хрестоносного руху. В обговоренні питання про розділення церков В. В. виявляв рідкісну для свого часу неупередженість, висловлюючи жаль, що полеміка між грец. і лат. богословами не пішла вказаним патріархом Антиохійським Петром III шляхом угоди, миру і поступливости. Звертаючись до подій європ. історії, В. В. розглянув утворення союзу Візант. та Римо-Нім. імперій у 1148—55 і розпад цього союзу після візант. походу в Пд. Італію 1156—57 (цикл „Из истории Византии в XII в.“).
1874—78 В. В. опубл. статті про варяго-рус. дружини і великий цикл досліджень „Русско-византийские отрывки“. У цих працях учений зробив низку відкриттів у сфері русько-візант. відносин. Перший похід Київської Руси на Константинополь, як показав учений, відбувався не 865 (як вважали раніше), а до 862 (невдовзі було з’ясовано точну дату — 860). Чи не пізніше 842 народ, який візантійці називали Руссю, напав на Амастриду в Пафлагонії. В. В. видав багато рукопис. пам’яток: „Стратегикон Кекавмена“ XI ст. (1881, 1896), два послання імператора Михайла VII Дуки до кн. Всеволода Ярославича), житія святих Стефана Нового (1877), Івана Готського (1878), Георгія Амастридського (1878), Мелетія Нового (1886), Стефана Сурозького (1889), Ходіння в Св. землю Єпіфанія (1886), Ходіння апостола Андрія в країну мирмидонян (1877). У праці про Симеона Метафраста (1897) дослідник ототожнив знаменитого агіографа з Симеоном маґістром і логофетом, упоряд. всесвіт. хроніки, і визначив час його життя — кін. X ст. Юрид., екон. та соціальні питання історії Візантії В. В. розглянув у пр. „Законодательство иконоборцев“ (1878) і „Материалы для внутренней истории Византийского государства“ (1879—80). Він дав тлумачення багатьом доти невід. термінам, увів у наук. обіг чимало джерел (Слово Івана Антиохійського, листи архиєп. Феофілакта Болгарського). Визначив час видання Еклогі і хліборобського закону, показав особливості селян. громади VIII ст. Вивчив положення залежного селянства, явища екон. життя (пронія, харістикій).
Чл. НТШ високо оцінювали доробок В. В., широко використовуючи зроблене вченим у дослідженнях з історії середньовічної України, українсько-візант. відносин. Це відбито у працях Г. Величка, М. Грушевського, І. Крип’якевича, Н. Полонської-Василенко, М. Брайчевського, нині — Л. Войтовича. У „Записках НТШ“ М. Грушевський опубл. некролог, в якому назвав В. В. найвидатнішим візантиністом, засн. школи рос. візантиністів. М. Грушевський підкреслив значення вченого і для україністики, оскільки його праці торкалися взаємин Київської Руси та Візантії. Історик наголосив на великій ерудиції В. В., самостійності думки, сміливості поглядів і висновків, часом досить гіпотетичних, але здебільшого правильних. М. Грушевський висловив побажання С.-Петерб. АН видати праці В. В. окремо і згодом привітав це вид. рец. у „Записках НТШ“ (1908). Дружні стосунки з В. В. підтримував одеський чл. НТШ, історик О. Маркевич. На засіданнях Одеського історико-філол. тва при Новорос. ун-ті й Одеського т-ва історії та старожитностей він виступив з доповідями про В. В., в яких змалював його високі моральні якості, готовність до дискусій та сприяння ін. дослідникам.
Пр.: Разбор сочинения Ф. К. Бруна: Черноморье, сборник исследований по исторической географии южной России. СПб., 1879, часть 1; Древняя торговля Киева с Регенсбургом. СПб., 1888; Обозрение трудов по византийской истории. СПб., 1890; Синодальный кодекс Метафраста. СПб., 1899; Труды. СПб., Л., 1908—30, т. 1—4; Избранные труды по истории Византии: В 2 кн., 4 т. / Ред.-сост. М. В. Грацианский, П. В. Кузенков. М., 2010.
Літ.: Куник А. А. Записка академика А. А. Куника об ученых трудах члена-корреспондента Академии наук, Василия Григорьевича Васильевского. СПб., 1890; Маркевич А. [Рец. на:] Васильевский В. Г. Русско-византийские исследования. СПб., 1893, в[ып.] 2 // Летопись Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете, 1894, т. 4, с. 104—17; Величко Г. Політичні і торгівельні взаємини Руси і Византиї в Х і ХІ столітю // Записки НТШ. Львів, 1895, т. VI, с. 1—36; Грушевський М. [Рец. на:] Васильевскій В. Авары, а не Русскіе, Феодор, а не Георгій. Зам±чанія на статью Х. М. Лопарева // Византийский временник, 1896, [вып.] I, с. 83—95 // Там само, 1897, т. XVI, кн. II, с. 2—3; його ж. В. Васілєвский. Некрольоґ // Там само, 1899, т. XXIX, кн. III, с. 4—5; його ж. [Рец. на:] Труды В. Г. Васильевскаго / Изданіе Имп[ераторской] Академіи Наук. СПб., 1908, т. I, VIII + 401 c.; 1909, т. II, 295 c. // Там само, 1910, т. XCVI, кн. IV, с. 162—63; Безобразов П. В. Г. Васильевский // Византийский временник, 1899, т. 6, с. 636—58 (со списком трудов); Бузескул В. Памяти В. Г. Васильевского // Харьковские губернские ведомости, 1899, № 132; Гревс И. М. В. Г. Васильевский как учитель науки // ЖМНП, 1899, ч. 324, с. 27—74; Майков Л. Памяти В. Г. Васильевского // Русская старина, 1899, № 6, с. 581—85; Маркевич А. В. Г. Васильевский как человек // Протоколы заседаний Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете, 1899, № 122, с. 5—6; його ж. В. Г. Васильевский // Записки ООИД, 1900, т. 22, с. 58—64; Успенский Ф. И. Академик Василий Григорьевич Васильевский. Обзор главнейших трудов его по изучению Византии // ЖМНП, 1899, ч. CCCXXV, с. 291—342; Лавров П. А. Труды В. Г. Васильевского по истории славян // Научно-лит. сб. галицко-рус. матицы. Львов, 1901, т. 1, вып. 1, с. 1—16; Модестов В. И. В. Г. Васильевский: Время высш. образования и приготовления к кафедре // ЖМНП, 1902, ч. 339, с. 134—68; Греков Б. Д. История древних славян и Руси в работах В. Г. Васильевского // Вестник древней истории, 1939, № 1 (6), с. 338—52; Жебелев С. А. В. Г. Васильевский и изучение византийских древностей // Там само, с. 215—23; Курбатов Г. Л. Из истории научных связей русской византинистики: В. Г. Васильевский в Германии // Византийский временник, 1971, т. 31, с. 79—83; Брайчевский М. Ю. Утверджение християнства на Руси. К., 1989, с. 273; Крип’якевич І. П. Історія України. Львів, 1992, с. 432; Литаврин Г. Г. Василий Григорьевич Васильевский — основатель санкт-петербургского центра византиноведения (1838—1899) // Византийский временник. М., 1994, т. 55, ч. 1, с. 5—21; Заливалова Л. Н. В. Г. Васильевский: ученый в свете материалов архивных собраний Москвы и Петербурга // Архивы русских византинистов. СПб., 1995, с. 36—44; її ж. В. Г. Васильевский: Материалы к биографии. Кострома, 1998; Полонська-Василенко Н. Історія України. К., 1995, т. 1, с. 79, 81—82, 91, 93, 113, 141, 222, 230, 292; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. К., 1996, с. 159; Герд Л. А. В. Г. Васильевский: портрет ученого в свете его неизданной переписки // Рукописное наследие русских византинистов. СПб., 1999, с. 52—67; Войтович Л. В. Галицько-волинські етюди. Біла Церква, 2011, с. 104, 111, 159, 192, 225.
Олександр Музичко