Енциклопедія «Наукове товариство імені Шевченка»

ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ (ВКЛ) У ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА.

Велике князівство Литовське, Руське й Жмудське — пізньосередньовічна й ранньомодерна монархія, що існувала в XIII—XVIII ст. і в різний час охоплювала територію сучас. Литви, Білоруси, частково України, Польщі, Росії, Латвії, Естонії. Виникло в першій пол. XIII ст. унаслідок набуття чітких форм лит. державности, прискоренню якої сприяли зовн. чинники (експансія Тевтонського та ін. чернечих лицарських орденів Катол. церкви в Прибалтиці, децентралізація Руси й політ. послаблення рус. князівств). Учені вважають, що ВКЛ засн. кн. Міндовг (Міндаугас), який підкорив усі лит. племена і бл. 1240 став великим князем лит. (1253 коронований із благословення Папи Римського королем Литви), об’єднавши у межах своїх володінь Аукштайтію, Жемайтію (Жмудь), а також територію Чорної Руси, Статут Великого князівства Литовського 1529 (Старий). Перша стоцентр якої — місто Новогрудок — певний час відігравало роль столиці князівства. Піднесення ВКЛ припало на час правління в ньому лит. князів. династії Гедиміновичів, великий кн. Гедимін правив протягом 1316—41. За правління перших князів з цієї династії відбулося стрімке розширення меж держави завдяки приєднання території рус. князівств (білорус. й укр. земель), за володарювання над якими ВКЛ конфліктувало зі Золотою Ордою, Польс. королівством і особливо Моск. державою. Від 1385 ВКЛ перебувало в династичній або особистій унії з Польс. королівством, укладення з яким 1569 ЛюбСтатут Великого князівства Литовського 1566 (Волинський). Першалінської унії призвело до утворення Речі Посполитої. У складі цієї федеративної держави проіснувало до кін. XVIII ст., коли внаслідок поділів припинила існування Річ Посполита, а землі кол. ВКЛ увійшли до складу Рос. імперії.

ВКЛ у різні періоди свого існування межувало на сході й пн. сході з рус. князівствами, Псковською й Новгородською республіками, згодом з Моск. державою; на півночі — з Орденом мечоносців, Лівонським орденом, згодом із Курляндським герцогством і Шведським королівством; на заході — Тевтонським орденом і польс. князівствами, згодом із Прусським герцогством і Польс. королівством; на півдні й пд. сході — з рус. князівствами, Золотою Ордою, згодом Молдавським князівством і Кримським ханством, а пізніше — з Польс. королівством. У момент найбільшого територіального розширення, яке припало на другу пол. XIV — першу пол. XV ст., площа ВКЛ становила понад 600 тис. кв. км. Однак згодом унаслідок воєн із сусідніми державами (найперше з Моск. державою) значні території було втрачено. У XVI ст. реалізовано низку реформ, що призвели до уніфікації й модернізації устрою ВКЛ (до певної міри за прикладом Польс. королівства): кодифіковано право (Лит. статути 1529, 1566 і 1588), запроваджено шляхетські сеймики (1565), здійснено земельно-фіскальну реформу (Устава на волоки 1557), уніфіковано адміністративно-територіальний устрій (1565—66). Замість тодішніх князівств, намісництв і воєв. було запроваджено поділ на 12 воєв.: Берестейське, Брацлавське, Віленське, Вітебське, Волинське, Київське, Мінське, Мстиславське, Новогрудське, Підляське, Полоцьке, Троцьке (у 1613—67 також було Смоленське воєв.); воєвод. статус мала і Жмудська земля. Після входження до складу Речі Посполитої і втрати чотирьох воєв. на користь Корони устрій ВКЛ зберіг. без істотних змін до кін. існування князівства. Населення ВКЛ етнічно було строкатим, більшість становили автохтонні русини (білоруси й українці) та литовці, значну частку — прийшлі поляки, євреї, татари, німці та ін. Відповідним був і релігійно-конфесійний склад населення, серед якого численні групи становили католики, православні та греко-католики, протестанти (лютерани, кальвіністи), мусульмани, юдеї. У публ. вжитку та офіційному діловодстві домінувала рус. (старобілорус. чи староукр.) мова, яка згодом почала поступатися лат. і польс. У соціальному плані у ВКЛ відбулося формування станової сусп. структури (зберіг. до кін. її існування) з властивим тогочасним європ. країнам поділом на три осн. стани — шляхетський, міщанський і селянський. З-поміж них шляхта займала панівне становище, зосередивши у своїх руках привілеї та владу в країні, хоча в межах шляхетського прошарку населення певний час (особливо у перші століття існування ВКЛ) домінували представники князівських (нащадки Рюриковичів і Гедиміновичів) та панських родів.

Правову систему ВКЛ реґламентовано Судебником Казимира ІV 1468 і лит. статутами 1529 та 1566. Осн. док. мат-ли з історії ВКЛ збереглися у складі Литовської метрики. З-поміж тогочас. епічних джерел важливиСтатут Великого князівства Литовського 1588 (Новий). Титульна сми є т. зв. білорусько-лит. літописи.

* * *

Історією ВКЛ часто цікавилися науковці НТШ, особливо наприкін. ХІХ — на поч. ХХ ст., що головно проявилось у дослідженнях М. Грушевського та його учнів і однодумців, які гуртувалися довкола Т-ва. Зацікав. укр. істориків зумовлено входженням і тривалим перебуванням укр. земель у складі ВКЛ. Зважаючи на втрату державности на укр. землях та збереження під владою лит. князів старих рус. прав і моделей соціальних відносин, дослідники розглядали ВКЛ як певну обмежену й рудиментарну форму укр. державности (держава з „руським характером“) і протиставляли становищу укр. земель під владою Польс. королівства, на чому позначилися політ. реалії зламу ХІХ—ХХ ст.

Цілісний образ політ. історії ВКЛ у перші століття його існування представлено у працях М. Грушевського, головно в 4-му т. „Історії України-Руси“. Вчений розглядав політ. історію ВКЛ від моменту утворення і до Люблінської унії. Формування Лит. держави було пов’язане з діяльністю Міндовга, у час панування якого поширено вплив на землі рус. князівств (тоді підкорено Чорну Русь і на певний час під владою литовців опинилися Полоцьк та Смоленськ), пізніше політ. події у ВКЛ живо розгорталися після смерти Міндовга, а на час правління Гедиміна (1316—41) припав поч. інтенсивної експансії лит. князів на рус. землі. З іменем Гедиміна, який титулував себе „королем литовським і руським“, пов’язані леґендарний похід на Київ 1321/22 і битва на р. Ірпені, внаслідок якої нібито Київ. князівство було підпорядковане ВКЛ. Водночас один із синів Гедиміна Любарт після смерти ост. галицько-волин. кн. Болеслава-Юрія Тройденовича став правителем Волині, що призвело до тривалого конфлікту лит. князів, які правили в укр. князівствах, з Польс. та Угорським королівствами за галицько-волин. землі.

За панування Ольгерда здійснено масштабне приєднання укр. земель до ВКЛ. На думку М. Грушевського, Ольгерд спершу опанував поділену на удільні князівства Сіверщину, почавши від Брянська 1356, а 1362/63 у битві на Синіх Водах розбив трьох татар. „царків“ і остаточно підпорядкував Київ. князівство, яке віддав своєму синові Володимиру (засн. київ. династії Олельковичів), та Поділля, де ще раніше осіли його племінники Коріятовичі (почасти залежні від татар і Польс. королівства). З огляду на поширення у ВКЛ „руської віри“, мови, перейняття від Руси норм держ. права, М. Грушевський вважав, що „окупація українсько-руських земель Литвою в XIV в. мала характер не завойовання, не чужеземної напасти, а прилучення, збирання земель Руської держави“.

Подальший політ. розвиток ВКЛ М. Грушевський розглядав крізь призму польсько-лит. унійних договорів, міжусобної боротьби між лит. князями, укладення Кревської унії 1385, згідно з положеннями якої Ягайло одружувався з Ядвігою і ставав польс. королем, зобов’язавшись хрестити своїх нехрещених підданих та прилучити свої лит. й рус. землі до Польс. королівства. Інкорпорація ВКЛ і перетворення на васалів Польс. королівства лит. удільних князів викликали спротив останніх, очолений кн. Вітовтом (сином Кейстута). Боротьба між двоюрідни ми братами завершилася підписанням Острівської угоди (унії) 1392, на підставі якої Вітовт став управителем ВКЛ, а з часом і великим князем (1392—1430), приборкавши опір удільних лит. князів із династії Гедиміновичів. Повному унезалежненню ВКЛ від Польс. королівства, до чого прагнув Вітовт, перешкодила його поразка в битві на р. Ворсклі 1399. Це призвело до укладення Віленської унії 1401, за якою Вітовт залишався великим князем під номінальною зверхністю Ягайла, а після смерти Вітовта ВКЛ мало повернутися під владу Ягайла і Корони, що нівелювало положення Кревської унії про повну інкорпорацію лит. земель Польс. королівством. Крім того, М. Грушевський зауважував, що посилення політ. ролі ВКЛ унаслідок спільної перемоги над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 1410 зумовило укладення Городельської унії 1413. На переконання М. Грушевського, ост. унія легітимізувала „фактичну осібність“ ВКЛ, інкорпорацію якого до складу Польс. королівства замінила формальна зверхність польс. короля. Вітовт залишався самостійним правителем до кін. свого життя, спробувавши (щоправда, невдало) отримати корону 1430, що мало означати „повну емансипацію“ ВКЛ від Польщі. Під час його правління відбулися системні зміни в устрої ВКЛ, яке початково було конгломератом самостійних і напівзалежних від великого князя удільних князівств на чолі з правителями з династії Гедиміновичів.

Тут учений опрацював ще один аспект відносин між княжими престолами: після смерти бездітного Вітовта між братами Свидригайлом і Ягайлом відразу виник конфлікт стосовно Поділля та зав’язалася війна між ВКЛ і Польс. королівством, що призвело до кількарічного династичного протистояння у ВКЛ. Осн. причиною конфлікту, на думку М. Грушевського, була „двоїстість“ Лит. держави, де внаслідок уній вступають у конкуренцію та конфліктують два етнокульт. елементи — литовсько-катол. і русько-правосл., що послаблювало держ. організм ВКЛ. Литва підтримала Сиґізмунда, а рус. князі й землі стали на боці Свидригайла, який 01. 09. 1435 зазнав поразки у вирішальній битві під Вількомиром. Сиґізмунд Кейстутович загинув від рук змовників, а після його смерти лит. пани проголосили великим князем сина Ягайла Казимира, що вказувало на розірвання унії. Претензії укр. князів і панів припинилися після відновлення удільних князівств — Волинського (під владою Свидригайла) і Київського (під владою Олельковичів).

Подібні відносини, зберігаючи варіативність, тривали до кін. XV ст. У серед. XVI ст. дійшло знову до укладення тісної унії ВКЛ і Польс. королівства, що зумовили, на думку М. Грушевського, конкуренція лит. магнатерії „з руським елементом“, політ. емансипація рядової шляхти, тяжка війна з Моск. державою і загроза з боку Крим. ханства та зміна ставлення до унії Сиґізмунда-Авґуста (1548—72). Після складних і багаторічних перемовин на сеймі 1569 у Любліні відбулося вилучення Підляшшя, Волині та Брацлавщини, Київщини зі складу ВКЛ і приєднання їх до Корони, що значно ослабило ВКЛ і спонукало лит. делегацію до поступок. Утворено Річ Посполиту, в складі якої ВКЛ як окр. провінція, зберігаючи певну держ. автономію, проіснувало наст. два століття.

Цей період політ. розвитку ВКЛ загалом не становив для дослідників НТШ спец. зацікав. Такий підхід випливав із запропонованої М. Грушевським періодизації історії України, коли після литовсько-польс. доби (XIV—XVI ст.) наставав період козаччини. Відповідно історики зверталися до політ. історії ВКЛ у контексті присутности там укр. козацтва. Д. чл. НТШ О. Терлецький написав ст. „Козаки на Білій Руси в р. 1654—1656“ (1896), підставою для якої стала його доповідь на істор. семінарі М. Грушевського у Львів. ун-ті. У розвідці автор, спираючись на друк. в „Актах Южной и Западной России“ та в ін. працях мат-ли, розглянув участь козаків у бойових діях на білорус. землях ВКЛ: похід Івана Золотаренка в 1654—55, починаючи від облоги Гомеля; „колізію інтересів“ між Москвою і козаками на білорус. землях; соціальні відносини на їхній території, підконтрольній козакам. О. Терлецький резюмував, що „гетьманщина білоруська (чи литовська, бо землі сі входили в склад в. кн. Литовського)“ опинилась у конфлікті з моск. інтересами як у політ. і держ., так і соціальній площині. 1898 з’явилася чимала розвідка чл. НТШ О. Целевича про участь запорозьких козаків у війні між Річчю Посполитою і Моск. царством 1633—34. У статті автор детально описав дії козацької армії під Смоленськом, який на той час належав до ВКЛ: з 18. 09. 1633 козаки воювали під його стінами, а пізніше діяли під Білою, Дорогобужем і В’язьмою.

Держ. устрій і політ. лад ВКЛ досліджував М. Чубатий (1924, 1926). У праці автор представив становище укр. земель у складі ВКЛ на тлі політ. й правового устрою Лит. держави загалом наприкін. XIV ст.— від Кревської унії 1385 і до Віленської унії 1401. Розглянувши перебіг політ. подій у той період і акцентувавши увагу на тих змінах, які настали у відносинах між великим та удільними князями, М. Чубатий докладно спинився на осн. державно-правових інститутах ВКЛ, де центр. місце серед них посідав великий князь, під чиєю владою початково перебувала федерація більших і менших князівств у різному статусі щодо Вільна. Великий князь мав вирішувати суперечки між удільними князями, захищати їх від ворогів і зберігати чинний лад, призначати правителів в удільних князівствах (за наявности спадкоємців поперед. князя — формально, за відсутности — фактично), забезпечувати обороноздатність прикордонних замків, здійснювати командування збройними силами, вести зовн. політику ВКЛ тощо, спираючись у важливих справах на великокнязівську раду.

Осн. адміністративно-територіальною одиницею у ВКЛ залишалось удільне князівство-земля, яке творили гол. місто й навколишня „земля і люде“. Основу соціуму становили селяни (невільні та вільні), міщани не відігравали особливої ролі в житті удільних князівств, а до повноправних верств належали бояри (нижча) й пани (вища). Найвищий прошарок становили нечисленні групи служебних князів, котрі, не маючи жодної верховної влади, могли здійснювати публ. владу від імени удільного князя, були його підданими, натомість на відміну від панів посідали повне право власности на свої маєтності (удільний князь не міг втручатися в їхні внутр. справи). Своєю чергою удільний князь володів спадковим правом на свою землю, здійснюючи верховну владу у своєму уділі, лише почасти обмежену князів. радою і бояр. з’їздами. Обов’язками удільного князя перед великим князем лит. були вірність і служба, насамперед участь у походах, хоча дослідник не схильний вбачати у цьому засади феодального права.

М. Чубатий у своїй статті (1924) окремо спинився на змісті трьох польсько-лит. унійних договорів (1385, 1392 і 1401) та на змінах, які відбулись унаслідок них у внутр. устрою ВКЛ. На той час припали ліквідація удільного ладу на укр. і білорус. землях, заміна удільних князів великокнязівськими намісниками, які стали основою держ. організації і були лише адмін. урядниками (навіть якщо належали до Гедиміновичів), та зростання ролі великокнязівської ради.

Як окр. жанр серед дослідн. розвідок НТШ, присвячених історії ВКЛ, можна виділити біографії політ. діячів. 1905 д. чл. НТШ Б. Барвінський видав монографію про великого князя лит. Сиґізмунда Кейстутовича (присвячена В. Антоновичу як авторові „Історії Великого князівства Литовського“). У його житті автор виділив три періоди: до 1432 (вступу на великокнязівський трон), коли Сиґізмунд мав непрості відносини з Ягайлом, підтримував свого брата Вітовта, був стародубським князем (з 1422); 1432—35, коли Сиґізмунд, захопивши внаслідок перевороту владу, фактично залишався лише великим князем Литви (у Вільні й Троках), поки подолав свого суперника Свидригайла в битві під Вількомиром та уклав у Бересті мирний договір з Орденом; та 1435—40, коли Сиґізмунд зумів підкорити всю територію ВКЛ, фактично ставши великим князем лит. та рус., і планував утворення антипольс. коаліції, поки не загинув від рук змовників. Значну част. книжки становлять дод. мат-ли: ітінерарій, списки урядників, генеалогічні відомості, унійні акти та фраґменти літописів. Окремо Б. Барвінський опубл. (1913) низку док­тів, пов’язаних із діяльністю Свидригайла й Сиґізмунда Кейстутовича, і свої міркування щодо цих та ін. тогочас. актів з Б-ки Чарторийських у Кракові.

До біограф. розвідок належить стаття М. Тишкевича (1920) про лит. госп. маршалка, підляського й смолен. воєводу В. Тишкевича (1492—1571), засн. „графської“ гілки Тишкевичів і противника Люблінської унії. Розвідка мала радше генеалогічний характер.

Дослідження з історії ВКЛ М. Грушевського (як також ін. істориків, пов’язаних із НТШ) базувались і на відомих, і на неопубл. джерелах. У зв’язку з цим на стор. видань НТШ виходили джерелозн.

розвідки чи публікації окр. док-тів, що стосувалися ВКЛ (найчастіше укр. земель у його складі). Зокрема, М. Грушевський детально проаналізував літописне оповідання „Похвала о великом князе Витовте“ у складі русько-лит. літопису, а також опубл. кілька київ. актів XV—XVI ст. (1896, 1899) та два док­ти до історії внутр. життя ВКЛ у XVI ст. (1896).

Паралельно з дослідженнями на стор. „Записок НТШ“ в 1896—1913 з’являлася низка оглядів та рец. чл. Т-ва на видання, присвячені історії ВКЛ. Їхня поява, поза сумнівами, була зумовлена наук. діяльністю М. Грушевського. З-поміж них виділяються великі рецензійні статті М. Грушевського (1896) з приводу видань М. Владимирського-Буданова, М. Любавського, Ф. Леонтовича і Ю. Вольффа про різні аспекти внутр. устрою і соціально-екон. відносин у ВКЛ, що вийшли друком у 1889—95; Б. Бучинського (1907) — стосовно публікацій укр. і польс. дослідників, які було видано 1903—06 і які стосувалися політ. історії ВКЛ у серед.— другій пол. XV ст., а також розлогий огляд (1910) двотомної монографії А. Прохаски „Kr?l W?adys?aw Jagei??o“, центр. місце в якій посіли литовсько-польс. унії і яку, на думку рецензента М. Шпаковського, написано однобічно й тенденційно, в дусі месіанства і культуртрегерства Польщі. Окр. рецензії й огляди реґулярно друк. на стор. „Записок НТШ“ на монографії й публікації В. Біднова, О. Грушевського, М. Довнара-Запольського, П. Жуковича, Т. Корзона, Я. К. Кохановського, І. Лаппо, Ф. Леонтовича, М. Любавського, В. Ляскоронського, М. Максимейка, І. Малиновського, Ф. Папе, Ф. Пєкосінського, А. Прохаски, С. Пташицького, О. Сержпутовського, Ф. Тарановського, Ф. Титова, Я. Фіялка, В. Чермака, І. Якубовського. Авторами рец. були Б. Барвінський, Б. Бучинський, М. Грушевський, В. Доманицький, С. Іваницький, Ю. Кміт, І. Крип’якевич, А. Крушельницький, О. Назаріїв, П. Рондяк, К. Студинський, Й. Чайків-ський та ін.

Рецензуючи й аналізуючи праці названих авторів, чл. НТШ обговорювали такі питання: історію адмін. поділів ВКЛ і формування князівств ВКЛ; правозн. док­ти — Судебник 1468; лит. статути 1529, 1566 та ін. років, польс. конституції, форми селян. і „панських“ землеволодінь, органи влади, сусп. стани (М. Грушевський), християнізацію Литви і справи Церкви (В. Біднов, І. Крип’якевич, К. Студинський), суди і судочинство, сейми і сеймики, віча, пани — рада ВКЛ (О. Назаріїв), державно-право ве становище укр. земель у ВКЛ (М. Чубатий) і т. д. Рец. на джерельні мат-ли публ. Б. Барвінський, історіограф.— М. Бучинський та ін.

Від другої чверти XX ст.— до 1940 історію ВКЛ чл. НТШ не досліджували. Причини зумовлені почасти втратою зацікав. цим періодом в історії України (загалом добре опрацьованим у працях М. Грушевського та його учнів і наступників), почасти політ. обставинами (доступ до архів. джерел для чл. НТШ став обмеженим, а з припиненням діяльности Т-ва в Україні — неможливим), почасти реґіоналізацією у тематиці досліджень укр. істор. центрів. Ситуація дещо змінилась із відновленням діяльности НТШ в Україні 1989. З поч. 1990-х рр. на стор. „Записок НТШ“ почали з’являтись окр. публікації, присвячені історії ВКЛ (щоправда, знову ж таки в контексті історії укр. земель у його складі), авторства київ. дослідників. У ст. О. Русиної „Київська виправа Ґедиміна (текстологічний аспект проблеми)“ (1996) предметом аналізу стали відомості, вміщені в літописах ВКЛ про похід великого князя Гедиміна на Київ, щодо часу й історичности якої в історіографії точиться дискусія ще від XIX ст. (автор схильна вважати, що ці літописні повідомлення мають „квазіісторичний характер“). Низка статей Ф. Шабульдо присвячена різним аспектам дипломат. відносин між ВКЛ та Ордою і Кримським ханством. Зокрема, в них розглянуто міждерж. акти — договірні ярлики крим. хана Мегмеда Ґірея, які були видані для Сиґізмунда I та слугували дипломат. прикриттям для агресивних планів (2008), а також імовірність існування ярлика ординського еміра Мамая про надання укр. земель великому князеві лит. у контексті традиції литовсько-ординських союзів (2002). Про зацікав. проблематикою ВКЛ свідчать і рец. на вид. з його історії, що з’явилися на стор. „Записок НТШ“: О. Русиної на кн. М. Крома „Меж Русью и Литвой“ (1997); І. Сварника на кн. Я. Федорука „Віленський договір 1656 року: Східноєвропейська криза і Україна у середині ХVII століття“ (2012); Я. Федорука на монографію Л. Заборовського „Великое княжество Литовское и Россия во время польского Потопа“ (1999). У серії „Історичні джерела“ (т. 7) надрук. „Литовську метрику“. Кн. 561. Ревізії українських замків 1545 року (упоряд. В. Кравченко).

Літ.: Смирнов М. Ягелло-Яков-Владислав и первое соединение Литвы с Польшею. Одесса, 1868, ч. І; Антонович В. Б. Очерк истории Великого княжества Литовского до половины XV столетия. К., 1878, вып. І; Prochaska A. Ostatnie lata Witolda: Studyum z dziej?w intrygi dyplomatycznej. Warszawa, 1882; його ж. Dzieje Witolda wielkiego ksi?cia Litwy. Wilno, 1914; Барбашев А. Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы (1410). СПб., 1885; його ж. Очерк литовско-русской истории: Витовт — последние двадцать лет княжения (1410—1430). СПб., 1891; Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-Русского государства. К., 1885; Брянцев П. Д. История Литовского государства с древнейших времен. Вильна, 1889; Любавский М. К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого Литовского Статута. М., 1892; його ж. Литовско-русский сейм. М., 1900; його ж. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. М., 1910; Г[рушевський] М. [Рец. на:] Любавскій М. Областное д±леніе и м±стное управленіе Литовско-русскаго государства ко времени изданія перваго литовскаго статута. Историческіе очерки. М., 1893, VIII + 884 + С + VI с. + карта // Записки НТШ. Львів, 1894, т. IV, c. 172; його ж. [Рец. на:] Бершадскій С. А. О насл±дованіи в выморочных имуществах по литовскому праву. СПб., 1893, 94 с. + 5 табл.; Бершадскій С. А. Литовскій статут и польскія конституціи. Историко-юрид. изсл±дованіе. СПб., 1893, 114 с.; Пташицкій С. Л. К вопросу об изданіях и коментаріях Литовскаго статута. СПб., 1893, 78 с.; Пташицкій С. Л. К исторіи Литовскаго права посл± третьяго статута. СПб., 1893, 31 с.; Леонтович Ф. И. Спорные вопросы по исторіи русско-литовскаго права. СПб., 1893, 58 с. // Там само, с. 172—76; його ж. „Похвала В[еликому] кн. Витовту“, кілька уваг про склад найдавнійшої русько-литовської літописи // Там само, 1895, т. VIII, кн. IV, с. 1—16; його ж. Нові розправи про внутрішній устрій в[еликого] кн[язівства] Литовського. [Рец. на:] Владимірскій-Буданов М. Пом±стья литовско-русскаго государства. K., 1889, 52 с.; Владимірскій-Буданов М. Формы крестьянскаго землевлад±нія в Литв±. K., 1892, 30 с.; Владимірскій-Буданов М. Крестьянское землевлад±ніе в Зап[адной] Россіи до пол. XVI в. К., 1893, 83 с.; Любавскій М. Областное д±леніе и местное управленіе Литовско-русскаго государства ко времени изданія перваго Литовскаго Статута. Историческіе очерки. М., 1893, VIII + 884 + С + VI с. + карта; Любавскій М. К вопросу об уд±льных князьях и м±стном управлені± в Литовско-Русском государств±. СПб., 1894, 46 с.; Леонтович Ф. И. Очерки исторіи Литовско-русскаго права. Образованіе территоріи Литовскаго государства. СПб., 1894, вып. I, XI + 393 с.; Леонтович Ф. И. Сословный тип территоріально-административнаго состава Литовскаго государства и его причины // ЖМНП, 1895, [кн.] VI, с. 366—403; [кн.] VII, с. 1—20; Wolff J . Kniaziowie litewsko-ruscy od ko?ca czternastego wieku. Warszawa, 1895, XXV + 698 s. // Там само, 1896, т. ІХ, кн. І, с. 1—32; його ж. [Рец. на:] Prochaska A. О prawdziwo?ci list?w Gedymina. Krak?w, 1895, 34 s. (Відбиток: Rozprawy Akademii Umiej?tno?ci. Wydzia? historyczno-filozoficznyj, т. XXXII); Prochaska A. Stosunki Krzyzak?w z Gedyminem i ?okietkiem // Kwartalnik historyczny, 1896, [zesz.] I, s. 1—66 // Там само, т. Х, кн. ІІ, с. 15—19; його ж. Два документи з внутрішньої істориї вел[икого] кн[язівства] Литовського XVI в. // Там само, т. ХІІІ, кн. V, с. 1—10; його ж. [Рец. на:] Леонтович Ф. И. Панскій двор в Литовско-русском государств± // Варшавские университетские известия, 1895, [№] V, 59 с. // Там само, т. XIV, кн. VI, с. 8—11; його ж. [Рец. на:] Kochanowski J. К. Kazimierz Wielki, zarys ?ywota i panowania (?yciorysy znakomitych ludzi). Warszawa, 1899, 143 s.; Kochanowski J. K. Wito?d wielki ksi??? litewski, studyum historyczne. Lw?w, 1900, 207 s. // Там само, 1902, т. L, кн. VI, с. 13—14; його ж. [Рец. на:] Statut Litewski drugiej redakcyi (1566), Statutum Lituanicum aeterius edіtiones (1566) // Editio Collegii juridici Acade-miae Litterarum Cracoviensis. Collectanea ex Archivo Collegii juridici — Archiwum Komisyi Prawniczej. Krak?w, 1900, t. VII, 70 + 568 s.; Piekosi?ski F. Statut Litewski. Cz??? І // Rozprawy Akademii Umiej?tno?ci. Wydz[ia?] histor[ycz-no]-filoz[oficzny]. Krak?w, 1900, t. XXXIX, s. 61—[1]30 // < span class="text111">Там само, с. 15—20; його ж. [Рец. на:] Максимейко Н. А. Сеймы Литовско-русскаго государства до Люблинской уніи 1569 г. Х., 1902, IV + 164 + 205 с. // Там само, 1903, т. LII, кн. ІІ, с. 12—13; його ж. [Рец. на:] Czermak Wiktor. Sprawa r?wnouprawnienia schizmatyk?w i katolik?w na Litwie (1432—1563 r.) // Rozprawy [Akademii Umiej?tno?ci]. Wydzia? hist[oryczno]-filoz[oficzny], 1903, t. XLIV, s. 348—405 // Там само, т. LIIІ, кн. ІІІ, с. 18—20; його ж. [Рец. на:] Якубовскій И. В. Земскіе привилеи великаго княжества Литовскаго. Ч. I // ЖМНП, 1903, [кн.] IV, с. 239—79 // Там само, т. LIV, кн. IV, с. 13; його ж. [Рец. на:] Довнар-Запольскій М. Государственное хозяйство В[еликого] кн[яжества] Литовскаго при Ягеллонах. К., 1901, т. I, IV + 807 + СХІІ + 2 с. // Там само, 1904, т. LXI, кн. V, с. 18—19; його ж. Історія України-Руси. К., 1905—07, т. IV—VI; його ж. [Рец. на:] Якубовскій И. В. Земскіе привилеи великаго княжества Литовскаго // ЖМНП, 1903, Ч. II: Критическій разбор текстов областных привелеев, [кн.] VI, с. 245—303 // Записки НТШ. Львів, 1905, т. LXIII, кн. І, с. 14—15; його ж. [Рец. на:] Лаппо И. П. Великое княжество Литовское за время от заключенія Люблинской уніи до смерти Стефана Баторія (1569—1586). Опыт изсл±дованія политическаго и общественнаго строя. СПб., 1901, т. I, XVI + 781 с. ([Відбиток]: Записки ист[орико]-фил[ософического] фак[ультета] С.-П[етер]б[ургского] ун[иверситета], т. LXI) // Там само, т. LXIV, кн. ІІ, с. 27; його ж. [Рец. на:] Гильтебрандт П. А. Старинныя описи Литовской Метрики. Вып. I // Летопись занятий археографической комиссии, 1903, т. XI, 194 + II с. // Там само, т. LXV, кн. ІІІ, с. 29; його ж. [Рец. на:] Довнар-Запольскій М. В. Крестьянская реформа в Литовско-русском государств± в половин± XVI века // ЖМНП, 1905, [кн.] III, с. 135—87; [кн.] IV, с. 221—77 // Там само, с. 30; його ж. [Рец. на:] Малиновскій I. Рада великаго княжества Литовскаго в связи с боярской думой древней Россіи. Томск, 1903, часть I: Боярская дума древней Россіи, IV + 200 с.; 1904, часть II: Рада великаго княжества Литовскаго, IV + 132 с. // Там само, 1906, т. LXIX, с. 193—94; його ж. [Рец. на:] Pap?e F. Polska i Litwa na prze?omie wiek?w ?rednich. Krak?w, 1903, t. I: Ostatnie dwunastolecie Kazimierza Jagiello?czyka, 423 s. + mapa // Там само, 1907, т. LXXIX, кн. V, с. 218—20; його ж. [Рец. на:] Ляскоронскій В. Г. Русскіе походы в степи в уд±льнов±чевое время и поход кн. Витовта на татар в 1399 р. // ЖМНП, 1907, [кн.] III, с. 1—37; [кн.] IV, с. 273—312; [кн.] V, с. 1—45 // Там само, т. LXXX, кн. с. 210—12; його ж. [Рец. на:] Сержпутовскій А. К. Очерки Б±лоруссіи, І—IV // Живая старина, 1907, кн. 63, с. 149—52; кн. 64, с. 207—14 // Там само, 1908, т. LXXXIV, кн. IV, с. 229; його ж. [Рец. на:] Ляскоронскій В. Г. К вопросу о битв± кн. Витовта с Татарами // ЖМНП, 1908, [кн.] VII, с. 70—77 + карта // Там само, т. LXXXV, кн. V, с. 199—200; Леонтович Ф. И. Очерки истории литовско-русского права: Образование территории Литовского государства. СПб., 1894; Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства. К., 1894; його ж. Материалы для истории судоустройства и судопроизводства в Литовско-Русском государстве. Акты о копных и панских судах. К., 1897, т. 1: 1501—1588; Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od ko?ca czternastego wieku. Warszawa, 1895; Лотоцький О. Соборні крилоси на Україні та Білій Руси в XV—XVI в.в. // Записки НТШ. Львів, 1896, т. ІХ, кн. І, с. 1—34; М. Д. До істориї німецького права на Руси Литовській // Там само, с. 5—7; М. Д.-З. [Рец. на:] Стукалич В. К. Б±лоруссія и Литва. Очерки из исторіи городов в Б±лоруссіи. Витебск, 1894, 23 + 62 с. // Там само, т. Х, кн. ІІ, с. 25; Терлецкий О. Козаки на Білій Руси в р. 1654—1656 // Там само, т. ХIV, кн. VI, с. 1—30; К[міт] Ю. [Рец. на:] Тарановскій Ф. В. Обзор памятников магдебурскаго права западно-русских городов литовской епохи. Варшава, 1897, II + 201 с. (Відбиток: Варшавские университетские известия) // Там само, 1899, т. XXIV, кн. І, с. 24—26; К[рушельницький] А. [Рец. на:] Леонтович Ф. И. Сельскіе промышленники в литовско-русском государств± // Варшавские университетские известия, 1897, [№] IV—VII, с. 1—130 // Там само, т. XXVІІІ, кн. ІІ, с. 15—18; Целевич О. Участь козаків в Смоленській війні 1633—1634 рр. // Там само, с. 1—72; Черкаський I. [Рец. на:] Леонтович Ф. И. Крестьянскій двор в Литовско-русском государстве // ЖМНП, 1896, [кн.] II—IV, X, XII; 1897, [кн.] IV—V // Там само, с. 6—14; його ж. [Рец. на:] Довнар-Запольскій М. Западно-русская сельская община в XVI в±к±, 56 с. (Відбиток: ЖМНП, 1897, [кн.] VII) // Там само, т. ХХІХ, с. 10—12; його ж. [Рец. на:] Лаппо І. Земскій суд в великом княжеств± Литовском в конци XVI в±ка // ЖМНП, 1897, [кн.] VI, с. 263—301 // Там само, с. 12—15; К. [Рец. на:] Кипріанович Г. Я. Историческій очерк православія, католичества и уні± в Б±лоруссіи и Литв± с древн±йшаго до настоящаго времени. Издание первое. Вильно, 1895, XVI + 235 с.; Издание второе. Вильно, 1899 // Там само, 1900, т. ХХХІІІ, кн. І, с. 8—10; Довнар-Запольский М. В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. К., 1901, т. 1; Ч[айківський] Й. [Рец. на:] Акты Литовско-Русскаго государства изданные М. Довнар-Запольским, 1899, вып. I: 1390—1529 г., ХІІ + 258 с. (Відбиток: ЧОИДР, 1899, [кн.] IV) // Записки НТШ. Львів, 1901, т. XLI, кн. ІІІ, с. 5—6; його ж. [Рец. на:] Леонтович Ф. И. Сельскіе ремесленники в литовско-русском государств± // Варшавские университетские известия, 1898, № II, с. 1—40; № III, с. 41—68 // Там само, т. XLIV, с. 6—7; Максимейко Н. А. Сеймы Литовско-Русского государства до Люблинской унии 1569 г. Х., 1902; його ж. Русская правда и литовско-русское право. К., 1904; Д[оманицький] В. [Рец. на:] Грушевскій А. С. Очерк исторіи Турово-Пинскаго княжества в состав± Литовско-Русскаго государства XIV—XVI в. // Университетские известия [киевские], [1902], кн. 7, 10—11, с. 1—192 // Записки НТШ. Львів, 1903, т. LІІІ, кн. ІІІ, с. 17—18; С. Г. [Іваницький С. Рец. на:] Жукович П. Московская смута начала XVII в. и ея отраженіе в Литовско-Польском государств± // Христианское чтение, 1902, кн. XI, с. 629—64; кн. XII, с. 820—45 // Там само, 1904, т. LX, кн. IV, с. 17—18; Барвінський Б. Жиґимонт Кейстутович, великий князь литовсько-руський (1432—1440). Історична монографія. Жовква, 1905; його ж. Кілька документів і заміток до часів вел[иких] князів Свитригайла і Жиґимонта Кейстутовича // Записки НТШ. Львів, 1913, т. СXV, кн. ІІІ, с. 5—22; його ж. [Рец. на:] Любавскій М. К. Очерк исторіи Литовско-Русскаго государства до Люблинской уніи включительно. С приложеніем текста хартій, выданных великому княжеству Литовскому и его областям. М., 1910, 2 ненум. + 376 + II + 2 ненум. с. // Там само, с. 182—87; М[ороз] П. [Рец. на:] Ясинскій H. М. Очерки по исторіи судоустройства в Литовско-Русском Государств±. Главный Литовскій Трибунал. Происхожденіе. К., 1901, V + 253 с. // Там само, 1905, т. LXV, кн. ІІІ, с. 30—37; Студинський К. [Рец. на:] Титов Ф. И. Русская православная церковь в польско-литовском государств± в XVII—XVIII вв. (1654—1795). Опыт церковно-историческаго изсл±дованія. K., 1905, т. I: Западная Русь в борьб± за в±ру и народность в XVII—XVIII вв. Первая половина тома (1654—1725 г.), III—X + 394 с. // Там само, 1906, т. LXXII, кн. V, с. 220—22; Бучинський Б. Новійші праці по історії вел[икого князівства] Литовського в XV віці: [Рец. на:] Барвіньский Б. Жиґимонт Кейстутович, великий князь литовско-руский (1432—1440). Історична моноґрафія. Жовква, 1905, 114 + 65 с.; Kopystia?ski A. Ksi??? Micha? Zygmuntowicz // Kwartalnik Historyczny, 1906, s. 74—165; і Відбиток: Prochaska A. O rzekomej unii 1446 r. // Kwartalnik Historyczny, 1904, s. 24—31; Рар?е F. Polska і Litwa na prze?omie wiek?w ?rednich. I. Ostatnie dwunastolecie Kazimierza Jagiello?czyka. Krak?w, 1903, 422 s. + mapa // Там само, 1907, т. LXXV, кн. І, с. 131—66; Беднов В. А. Православная церковь в Польше и Литве (По Volumina legum). Екатеринослав, 1908; Н[азаріїв] О. [Рец. на:] Лаппо И. И. Гродскій суд в великом княжеств± Литовском в XVI стол±тіи // ЖМНП, 1908, [кн.] I, с. 51—113 // Записки НТШ. Львів, 1908, т. LXXXV, кн. V, с. 201—03; його ж. [Рец. на:] Леонтович Ф. И. В±ча, сеймы и сеймики в Великом Княжеств± Литовском // ЖМНП, 1910, февраль, с. 233—74 // Там само, 1910, т. XCIV, кн. ІІ, с. 213—18; його ж. [Рец. на:] Любавскій М. К вопросу об ограниченіи политических прав православных князей, панов и шляхты в великом княжеств± Литовском до Люблинской уніи // Сборник статей посвященных Василию Осиповичу Ключевскому. М., 1909, с. 1—17 // Там само, 1911, т. СІІІ, с. 226—29; його ж. [Рец. на:] Леонтович Ф. И. Суд господарей и их сов±тниковь в Великом княжеств± Литовском до и посл± Люблинской уніи // Журнал Министерства юстиции, 1909, [кн.] VI, с. 116—66; [кн.] XI, с. 159—208; Леонтович Ф. И. Центральныя судебныя учрежденія в Великом княжестве Литовском до и после Люблинской уніи // Там само, 1910, [кн.] II, с. 186—226 // Там само, т. СVI, кн. VI, т. 209—11; Крипякевич І. [Рец. на:] Б±днов В. А. Православная церковь в Польщ± и Литв± (по Volumina legum). Екатеринослав, 1908, XVIII + 512 с. // Там само, 1909, т. XC, кн. IV, с. 224—25; його ж. [Рец. на:] Korzon T. Organicja wojskowa Litwy w okresie jagiello?skim // Rocznik Towarzystwa przуjaci?? nauk w Wilnie, 1908, s. 1—16 // Там само, 1910, т. XCІІІ, кн. І, с. 179; Шпаковський М. Польська праця про Ягайла. [Рец. на:] Prochaska A. Kr?l W?adys?aw Jagie??o. Krak?w, 1907, t. I, VII + 413 s.; t. II, 407 s. // Там само, т. XCІІІ, кн. І, с. 158—69; Лаппо И. И. Великое княжество Литовское во второй половине XVI столетия. Литовско-русский повет и его сейми. Юрьев, 1911; Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России. Томск, 1912, ч. 2: Рада Великого княжества Литовского; Тишкевич М. Василь Тишкевич, воєвода підляшський, маршалок господарський і гетьман дворний В[еликого] Кн[язівства] Литовсько-руського (1523—1571). Історично-генеальоґічна розвідка // Записки НТШ. Львів, 1920, т. СХХІХ, с. 1—32; Пичета В. И. История Литовского государства до Люблинской унии. Вильно, 1921; його ж. Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. М., 1958; його ж. Белоруссия и Литва в XV—XVI вв. М., 1961; Чубатий М. Державно-правне становище українських земель литовської держави під кінець XIV в. // Записки НТШ. Львів, 1924, т. СХХХIV—СХХХV, с. 19—65; 1926, т. СХLIV—СХLV, с. 1—108; Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Ksi?stwa Litewskiego za Jagie??on?w. Warszawa, 1930; ?owmia?ski H. Witold wielki ksi?ze litewski. Wilno, 1930; його ж. Studia nad pocz?tkami spo?ecze?stwa i pa?stwa litewskiego. Wilno, 1931—32, t. I—II; Пашуто В. Т. Образование Литовского государства. М., 1959; Studia z dziej?w Wielkiego Ksi?stwa Litewskiego XIV—XVIII w. Pozna?, 1971; Крикун Н. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в XV—XVIII вв. К., 1992; Дворниченко А. Ю. Русские земли Великого княжества Литовского (до начала XVI века): Очерки истории общины, сословий, государственности. СПб., 1993; Сагановіч Г. Невядомая вайна 1654—1667. Мінск, 1995; Бычкова М. Е. Русское государство и Великое княжество Литовское с конца XV в. до 1569 г.: Опыт сравнительно-исторического изучения политического строя. М., 1996; Русина О. Київська виправа Ґедиміна (Текстологічний аспект проблеми) // Записки НТШ. Праці Комісії спец. (допоміжних) істор. дисциплін. Львів, 1996, т. ССХХХІ, с. 147—57; її ж. [Рец. на:] Кром М. М. Меж Русью и Литвой: Западнорусские земли в системе русско-литовских отношений конца XV — первой трети XVI в. М.: Археографический центр, 1995, 304 с. // Там само. Праці Історично-філос. секції, 1997, т. ССХХХІІІ, с. 569—75; її ж. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. К., 1998; її ж. Україна під татарами і Литвою. К., 1998; Краўцэвіч А. К. Стварэнне Вялікага Княства Літоўскага, Мінск, 1998; T“gowski J. Pierwsze pokolenia Gedyminowicz?w. Pozna?; Wroc?aw, 1999; Федорук Я. [Рец. на:] Заборовский Л. В. Великое княжество Литовское и Россия во время польского Потопа. М.: Наука, 1994, 192 с. // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1999, т. ССХХХVIII, с. 587—90; Шабульдо Ф. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К., 1987, 183 с.; його ж. Чи був ярлик Мамая на українські землі? (До постановки проблеми) // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 2002, т. ССXLIII, с. 301—17; його ж. Договірні ярлики кримського хана Мегмед Ґірея для польського короля і великого князя литовського Сиґізмунда Старого // Там само, 2008, т. ССLVI, с. 76—101; Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Мінск, 2005, т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя; т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч; 2010, т. 3: Дадатак А — Я; Кириченко К. Історія Великого князівства Литовського в українській історіографії 1991—2003/4: основні тенденції // Ruthenica. К., 2005, № 4, с. 215—29; Василенко В. О. Політична історія Великого князівства Литовського (до 1569 р.) в східнослов’янських історіографіях ХІХ — першої третини ХХ ст. Дніпропетровськ, 2006; Ковальова С. Г. Судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського. Миколаїв, 2008; B»achowska K. Wiele historii jednego pa?stwa. Obraz dziej?w Wielkiego Ksi?stwa Litewskiego do 1569 roku w uj?ciu historyk?w polskich, rosyjskich, ukrai?skich, litewskich i bia?oruskich w XIX wieku. Warszawa, 2009; Черкас Б. В. Політико-адміністративний устрій Великого князівства Литовського й українських васальних князівств // Історія державної служби в Україні. К., 2009, т. 1, с. 73—94; Бардах Ю. Штудыі з гісторыі Вялікага Княства Літоўскага / Пер. з польс. і франц. М. Раманоўскага і А. Істоміна; уклад. Г. Сагановіч. Мінск, 2010, 456 с.; Косман М. З гісторыі і культуры Вялікага Княства Літоўскага / Уклад. Г. Сагановіча; пер. з польс. мовы С. Ішчанкі і ін. Мінск, 2010, 448 с.; Кромм М. М. Меж Русью и Литвой. Пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XIV — первой трети XVI в. М., 2010, 320 с.; Україна і Литва в XIV—XVI століттях. Політико-правові та соціально-економічні аспекти / Відп. ред. В. А. Смолій. Луцьк, 2011, 256 с.; Сварник І. [Рец. на:] Я. Федорук. Віленський договір 1656 року: Східноєвропейська криза і Україна у середині ХVII століття. К.: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія“, 2011, 624 с. + 80 с. іл. // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 2012, т. CCLXIV, с. 513—16; Nikodem J. Witold. Wielki ksi??? litewski (1354 lub 1355 — 27 pa?dziernika 1430). Krak?w, 2013, 513 с.

Олексій Вінниченко