ВЕЛЛАНСЬКИЙ Данило (Кавунник) (* 11. 12. 1773, м. Борзна на Чернігівщині (нині — райцентр Чернігів. обл.) — † 15. 03. 1847, м. Петербург, Росія. Похований на Больше-Охтинському цвинтарі) — медик, педагог, філософ, природознавець, перекладач.
Н. у незаможній родині безземельного козака-ремісника чинбарської справи. Поч. освіту здобув у місцевій школі. 1788—96 студіював у Київ. академії, закінчив курс філософії і вирізнявся серед ровесників, як записано в атестаті, „зразком чесності й вихованості“. Тоді ж, за академ. традицією, змінив батьківське прізв. на „Велланський“. Ще під час навчання отримав дозвіл стати пом. учителя у парафіяльній школі при Притиско-Микільській церкві Києво-Печерської лаври. Акт. чл. філософсько-літ. студент. Вільного пієтичного тва, що його заснував І. Фальковський, який вважав В. Д. найкращим учасником диспутів із логіки й моральної філософії. З-понад 700 майбут. лікарів, які впродовж XVIII ст. навч. у Київ. академії, саме портрет В. Д. (виконаний петерб. худож. М. Теребеневим у 1830) зайняв почес. місце (в одному ряді з М. Ломоносовим) у галереї Диспутного залу серед 184 найздібніших випускників. В. Д.— перший із мед. династій Велланських (лікарський фах здобули також його два молодші брати Матвій і Василь).
Після отримання атестату (16. 03. 1796), за рекомендацією академії, впродовж 7-ми місяців був домашнім учителем дітей харків. поміщика Хрущова. З груд. 1796 зарахований „лікарським учнем“ Петерб. медико-хірургіч. школи (з кін. 1798 реорганізованої в академію). 1801 став пом. кер. каф. патології і терапії проф. І. Сміловського; з серп. того ж року В. Д. офіційно затверджено репетитором на цій каф. 1802 отримав звання мол. лікаря. З серп. 1802 по серп. 1805 разом із С. Гаєвським, М. Крамаревим, І. Германом удосконалював професійну кваліфікацію на закордонному стажуванні в ун-тах Берліна, Відня, Парижа, Вірцбурґа та в ін. провідних мед. закладах Німеччини, Австрії, Франції. 11. 09. 1804 обраний (разом з С. Гаєвським) чл.-кор. паризького гальванічного тва. З жовт. 1804 у Вірцбурзькому ун-ті відвідував лекції із натурфілософії Г. Стеффенса, Л. Окена, особливо часто — Ф. Шеллінга, став послідовником і палким популяризатором його ідей, ориґінально впроваджуючи їх у теорію фізіології та біології. (Ф. Шеллінг вирізнив В. Д. як єдиного, хто з кількох тисяч слухачів „досконало“ зрозумів його вчення.) 08. 11. 1805 призначений на посаду ад’юнкт-проф. каф. фізіології, патології та гігієни Петерб. медико-хірургічної академії. 1806 за сумісництвом викладав нім. мову в академії. 04. 03. 1808 успішно, у формі публ. диспуту, захистив дис. про натурфілос. основи реформування мед. теорії й отримав звання д-ра медицини та хірургії, 30. 06. 1808 затверджений екстраординарним проф. 1808—09 працював на каф. ботаніки і фармакології, згодом на каф. анатомії та фізіології. 19. 03. 1814 став ординарним проф. цієї каф. Впродовж 1817—37 очолював новоствор. понадштатну самостійну каф. фізіології і патології. 1819 В. Д. надано звання акад., а 1833 — д. стат. радника. 1810—22 був чл. конференції (Вченої ради), а 1834 — чл. управи академії, згодом обраний її почес. чл. Окрім названих посад і чинів, постійно вів заняття з ботаніки, фармакології, анатомії, фізіології, патології у різних навч. закладах, виконував низку дод. посадових обов’язків (пом. інспектора академії (1808—19), зав. бки (1818—38), працював лікарем-практиком (до 1830). За самовіддану працю, ефективне подолання епідемій у провінціях отримував подяки держ. і Титульний аркуш першої наукової праці Д. Велланськогомед. кер. країни. Як чл. академ. конференції, готував відгуки на дис. претендентів на доктор. звання, письмові висновки про перекладні наук. мед. твори. Входив до складу комісій у різних вишах, що екзаменували (переважно з філософії) абітурієнтів, а також мол. вчених до і після закордонних стажувань. Був наук. кер. дис. й наук. розвідок. 1838 через різке погіршення зору змушений відійти з академії. Осліп, однак із допомогою дружини-німкені до самої смерти перекладав мед. і філос. твори.
Осн. наук. зацікав.— натурфілос. основи природознавства й медицини, методологія науки, наук. перекл. Ці питання висвітлював у наук. й філос. працях, навчально-метод. посібниках.
„Керуючись любов’ю до істинного пізнання“, В. Д. закликав охочих знавців до полеміки навколо своїх філос. творів, у яких „рішуче заперечує усю систему звичайного фіз. вчення у теоретичному смислі й показує науку в іншій формі, відповідно до міцніших основ її ідеальної будови“, обіцяючи виплатити грошову премію тому опонентові, який арґументовано „зруйнує теоретичну конструкцію цього предмету і на її місці створить більш обґрунтовану розумну будівлю“.
В. Д. був ініціатором заснування і д. чл. редколегії (разом з І. Орлаєм, Я. Кайдановим, С. Громовим, В. Джунковським) 1-го у Росії спец. наук. мед. „Всеобщего журнала врачебной науки“ (1811—18). Уклав і видав 1-й у Рос. імперії підручник з фізіології „Основное начертание общей и частной физиологии, или физики органического мира“ (1836). Ця та ін. друк. праці В. Д. ще за його життя ставали бібліограф. рідкістю. 1819 підгот. розгорнуту програму для циклу публ. науково-популяр. лекцій з органічної фізики п. заг. н. „Физіологическая программа о вн±шних чувствах, внутренних д±йствиях мозга и наружных очертаниях головы...“, проте читання їх заборонив міністр нар. освіти О. Голіцин. Під тиском цензури у 1810—20 змушений обмежити науково-дослідн. діяльність і „з того часу, як обскурантизм почав правити колісницею російського Феба“, перекладав суто мед. розвідки. 1831 читав просвітницько-популярні лекції з фізіології людини.
Перекладацькі навики сформував ще у Київ. академії. За підтримки земляків (уродженця Ніжинського полку, чл. Держ. мед. колегії С. Андрієвського та випускника Київ. академії, лікаря-перекладача і кер. мед. друкарні Держ. мед. колегії М. Парпури) почав перекладати рос. мовою найновішу нім. фахову л-ру (монографію І. Мацгера (1799), довідковий посібник Х. Селле (1802, перевид. 1806), низку базових академ. підручників (Г. Прохаски, Ф. Гартмана), постійно вдосконалював наук. і літ. редакцію, долучав численні доповнення та розширені коментарі. Зробив значний внесок у створення рос. мед. термінології, увівши в наук. обіг низку мед. термінів.
Тривало листувався з багатьма укр. культурно-громад. діячами та вченими, які поділяли його філософсько-світоглядні переконання, зокрема з М. Білозерським, М. Максимовичем, І. Мартосом та ін.; імовірно, був знайомий із Т. Шевченком.
Сучасники В. Д. (М. Розанов, В. Одоєвський, Т. фон Штірмер, Г. Гайне та ін.) підкреслювали його енциклопед. ерудованість, ораторський талант і лекторські здібності, якими захоплювалися студенти й численні шанувальники науки Москви, Петербурга та Києва. Їхнім коштом на могилі В. Д. збудовано надгробний пам’ятник. Енциклопед. відомості про В. Д., рец. на його публікації та некрологи публ. й у інозем. наук. виданнях.
Наук. спадщину В. Д. високо оцінювали чл. НТШ. Д. Чижевський згадував його серед „менш видатних сучасників Сковороди“, які „прокладали шляхи на Україну для західної філософії“, насамперед течії нім. ідеалізму, й „хоч викладам його бракувало ясности і наглядности, але філософічний дух, яким вони були пересякнені, притягав до нього молодь“. П. Грабовський називав В. Д. „першим фільозофом в Росиї в століттю XIX“, який „стояв свого часу на чолі інтелігентних гуртів громади [...] як найперший і найталановитіший шеллінґіст“ та для своїх сучасників й нащадків сповняв роль „російського Колюмба“, оскільки „привчив тогочасне поколіннє систематично та фільозофічно мислити про природу“. Дослідник також підкреслював, що „совісність та чистота його душі були на вдивовижу“, наголошував — на рівні з інтелектуальною працьовитістю — на морально-етичних чеснотах „нашого земляка-Українця“, якому через новаторський світогляд „подяки і прокляття сипалися на голову“. І. Огієнко, підкреслюючи заслуги Київ. академії у вихованні наук. й культ. еліти, також відносив В. Д. як „руського Шелінга“ до „видатних філософів“ укр. походження, які „одірвались од рідного ґрунту і перейшли на ґрунт московський“, однак і „там вони виявили талановитість нашу, вславили себе і свою Україну“. О. Пучківський писав про В. Д. у ювілейній згадці як про одного з лікарів-українців, які „особливо багацько зробили“ для заснування мед. школи у Росії, зокрема звертаючи увагу на піонерські науково-методологічні заслуги вченого, оскільки він як „перший з професорів в Росії почав вчити лікарів, а почасти й природників, бути не тільки емпіриком, як було досі, але добре розуміти, як і для чого вони вживають той або інший метод, і що з того може вийти“, а також вирізняючи (як і інші, зокрема нім. колеги) його пед. таланти, захоплення „з щирою упертістю“ натурфілософією й настільки натхненну працю над поширенням цього вчення, що „навіть за непохитну відданість своїм, иноді неправдивим ідеям, його треба поважати і дивитись на нього як на зразок“.
Пр.: Пролюзия к медицине как основательной науке. СПб., 1805, 79 с.; Dissertatio phisico-medica de reformatione theoriae medicae et phisicae, auspitio Philosophiae naturalis ineunte. Petropoli, 1807; Биологическое изследование природы в творящем и творимом её качестве, содержащее основныя начертанія всеобщей физиологии. СПб., 1812, 454 с.; Краткое начертание системы мира // Санкт-Петербургский карманный месяцеслов. СПб., 1812, с. 35—206; 1813, с. 25—134; 1814, с. 1—128; 1815, с. 1—100; 1817, с. 25—200; 1818, с. 1—190; 1819, с. 1—114; О солнце, свете и теплоте // Вестник Европы, 1814, ч. 75, № 9, с. 16—29; Теория животного магнетизма // Клуге К. Животный магнетизм. СПб., 1818, ч. 3, с. 291—404; Физиологическая программа о внешних чувствах, внутренних действиях мозга и наружных очертаниях головы для руководства в приватных лекціях из органической физики. СПб., 1819, 10 с.; Конспект главных содержаний общей физики. СПб., 1830, 16 с.; Опытная, наблюдательная и умозрительная физика. СПб., 1831, 900 с.; Солнце, отрывок из нового сочинения Д. М. Велланского // Московский телеграф, 1831, ч. 40, № 15, с. 321—34; Теоретическое показание света и цветов // Телескоп, 1831, № 12; Вызов, сделанный академиком Д. М. Велланским // Московский телеграф, 1832, ч. 44, № 6, с. 303—05; Краткое извлечение из физики академика Велланского // Сын Отечества и Северный Архив, 1832, т. 28, XXIV, с. 212—43; ХХV, c. 268—95; XXVI, c. 349—58; Разбор физики г. Велланского и других новейших авторов. СПб., 1834, ч. 1, 127 с.; Основное начертание общей и частной физиологии, или физики органического мира. СПб., 1836, 502 с.; Отделение одиннадцатое книги Д. Кизера „Животный магнетизм, или Теллюризм“ (рукоп.), 1840; Философическое определение природы и человека // Сакулин П. Н. Из истории русского идеализма. Князь В. Ф. Одоевский. М., 1913, т. 1, ч. 1; Біологічне дослідження природи як твірного і твореного // Хроніка 2000: Укр. культуролог. альманах. К., 2000, вип. 37—38, с. 386—90; Пролюзія до медицини як ґрунтовної науки // Там само, с. 381—85.
Перекл. тв.: Мецгер И. Начальные основания всеобщих частей врачебной науки. СПб., 1799; Селле Х. Практическая медицина, или книга о познании и лечении болезней человеческих. СПб., 1802; Окен Л. Обозрение главных содержаний философического естествознания. СПб., 1815; його ж. О свете и теплоте как известных состояниях всемирного элемента. СПб., 1816; Гуфеланд Х. Описание главных целительных вод в Германии, основанное на собственных опытах. СПб., 1816; Клуге К. Животный магнетизм. СПб., 1818, ч. 1, 2; Прохаска Г. Физиология, или наука о естестве человеческом. СПб., 1822; Гартман Ф. К. Общая патология. СПб., 1825; Голуховский И. Философия, относящаяся к жизни целых народов и каждого человека. СПб., 1834; Кизер Д. Животный магнетизм, или Теллюризм, 1840 (рукоп.); Кленке Г. Анатомическое строение и физиологическое действие кожи, исследованной посредством микроскопа, и лечение хронических болезней одною водою по способу Присница // Военно-медицинский журнал, 1843, ч. 41.
Арх. дж.: КОДА, ф. 13, оп. 1, спр. 78, арк. 92; спр. 143, арк. 41; НБ України. Ін-т рукоп., ф. ДА, П 221, т. 3, арк. 613—24, 654—64; спр. 669, арк. 1—4; ф. ІІІ, спр. 3986—95, 4995; спр. 3986, арк. 1—2; спр. 3994, арк. 1; спр. 5272, арк. 1; РГАДА. Москва, ф. 344, оп. 1, л. 172—83; кн. 262, д. 14, л. 105; кн. 468, д. 20, л. 186; кн. 498-А, л. 170, 183; кн. 613, д. 49, л. 375—79; кн. 618, д. 157, л. 241, 262; кн. 625, д. 48, л. 279; кн. 627, д. 165, л. 386, 389, 392; кн. 651, д. 19, л. 100—05; кн. 656, д. 53, л. 410; д. 98, л. 285; кн. 685, д. 98, л. 285; д. 103, л. 318—19; кн. 697-А, л. 1—20; кн. 681, д. 69, л. 144—58; кн. 722, д. 141, л. 11—41; кн. 735, д. 29, л. 149—50; оп. 2, кн. 25, д. 13, л. 718; кн. 38, л. 9; оп. 3, кн. 7, л. 299—358; оп. 4, кн. 547, л. 54; кн. 548, л. 45—49; РГВИА, ф. 316, оп. 69, д. 168, л. 13—15, 106—07; д. 169, л. 352; д. 176, л. 178; д. 179, л. 174—75, 238; кн. 155, л. 107—08, 275—75 об., 289 об.; кн. 156-А, л. 282 об.; кн. 156-Б, л. 90, 180, 355; кн. 157, л. 233; кн. 157-А, л. 16, 47 об., 75, 176—77; кн. 159, л. 153 об., 194, 260; кн. 161, л. 111 об., 159 об., 300—02; кн. 176, л. 212; РНБ, отд. рукоп., ф. 391, д. 232; ф. 539, оп. 2, д. 112, 314—15, 939; ЦГИА СПб., ф. 1294, оп. 2, кн. 127, л. 319—29; кн. 134, д. 441, л. 201—15, д. 438, л. 166—71; кн. 138, д. 673, л. 337—46; оп. 3, д. 60, л. 1—3; ф. 1295, оп. 55, кн. 83, д. 251, л. 4—6, 18; ф. 1297, оп. 55, кн. 13, д. 175, л. 42—60; кн. 47, д. 295, л. 3—25, 15—40; кн. 51, д. 368, л. 86—87; кн. 67, л. 69; кн. 80, д. 178-А, л. 1—8; кн. 83, д. 251, л. 1—40, 36—39; оп. 296, кн. 239, л. 132—33; ф. 1349, оп. 4, 1813 г., д. 64, л. 48—49; 1814 г., д. 26; 1820 г., д. 67; 1824 г., д. 65; 1826 г., д. 55; 1833 г., д. 41; 1834 г., д. 253; 1835 г., д. 2; 1836 г., д. 280; ЦДІА України у Києві, ф. 57, оп. 1, кн. 42, арк. 390; ф. 193, оп. 2, спр. 732, арк. 448; ф. 1336, оп. 4, спр. 5077, арк. 1—4; ф. 1569, оп. 2, спр. 32, арк. 1—27.
Літ.: Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем академиею. К., 1856, ч. II, c. 406—07; Розанов Н. И. Воспоминания о Д. М. Велланском // Вестник Европы, 1867, т. 72, № 11, с. 99—137; Змеев Л. Ф. Русскіе врачи, писатели. СПб., 1886, с. 44—45; Егоров Н. Велланскій Д. М. // Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Энциклопедическій словарь. СПб., 1891, т. V, c. 851—52; Записки Николая Фед. Здекауера // Русская старина, 1891, № 4, с. 119—21, 127; В. К. Велланскій Д. М. // Венгеров С. А. Критико-биографический словар русских писателей и учёных (от начала русской образованности до наших дней). СПб., 1897, т. V, c. 215—21; Граб П. [Грабовський П.] Д. М. Кавунник-Велланський, з поводу пятьдесятлітних роковин його смерти (1774—1847) // Записки НТШ. Львів, 1897, т. XV, кн. І, c. 1—6; Бобров Е. Заметки о Д. М. Велланском // Философия в России. Материалы, исследования и заметки. Казань, 1899, вып. ІІ, с. 61—87; його ж. Прибавления. Письма Д. М. Велланского // Там само, с. 220—34; с. 244, 247—48, 254—55; його ж. Труды Д. М. Велланского по животному магнетизму // Там само, 1900, вып. III, с. 1—54; його ж. Приложения // Там само, 1901, вып. V, с. 190—94; його ж. „Физические“ теории Д. М. Велланского // Там само, с. 74—156; його ж. Литература и просвещение в России XIX в.: материалы, изследования, заметки. Казань, 1902, т. 2; Веселовский К. Русский философ Д. М. Велланский // Русская старина, 1901, № 1, с. 5—19; Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. К., 1918, с. 55—56, 121; Пучківський О. Три фундатори російської медицини // Україна, 1924, кн. 4, с. 27, 31—34; Титарик П. Й. Велланський Д. М. // Український медичний архів, 1931, т. 7, зош. 1, с. 134—35; Лункевич В. В. От Гераклита до Дарвина. Очерки по истории биологии. М., 1960, т. 2, с. 228—31; Бородій М. К. Участь вихованців Київської академії в розвитку вітчизняної медицини XVIII ст. // УІЖ, 1980, № 3 (228), с. 100—01; його ж. Нововиявлені документи про Д. М. Велланського // Архіви України, 1988, № 5 (211), с. 68—70; його ж. Данило Михайлович Велланський. К., 1992, 128 с.; Каменский З. А. Московский кружок любомудров. М., 1980, с. 4, 7—9, 13—14, 16 та ін.; його ж. Русская философия начала ХІХ века и Шеллинг. М., 1980, с. 28—157; Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен, 1983, 2-е вид., с. 66, 74—76, 79; його ж. Українська філософія // Українська культура: Лекції за ред. Д. Антоновича. К., 1993, с. 178; Введенский А. И., Лосев А. Ф., Радлов Э. Л., Шпет Г. Г. Очерки истории русской философии. Свердловск, 1991, с. 38—39, 47, 64, 157—59, 205 та ін.; Алексеев П. В. Философы России ХІХ—ХХ столетий. Биографии, идеи, труды. 3-е изд., перераб. и доп. М., 1999, с. 156—57; Зеньковский В. В. История русской философии: В 2-х т. Ростов-на-Дону, 1999, т. 1, ч. II, с. 142—46; його ж. Русские мыслители и Европа: Критика европейской культуры у русских мыслителей. Париж, [б. р.]; Титов Ф. Императорская Киевская Духовная Академия в её трехвековой жизни и деятельности (1615 — 1915 гг.): Историческая записка. К., 2003; Стеблина О. М. Вплив наукової діяльності Д. Велланського на формування вітчизняного романтичного світогляду // Гілея: Зб. наук. пр. К., 2004, с. 224—30; її ж. Натурфілософський романтизм Д. Велланського / Автореф. дис. ... канд. філос. наук. К., 2010, 20 с.; Мащенко С. Академік Данило Велланський як філософ // Сіверянський літопис, 2006, № 2, с. 107—16; Панченко В. Неубієнна література. К., 2007, с. 29, 32; Шпет Г. Очерк развития русской философии. М., 2008, т. 1, с. 127, 132, 154—62, 165, 172 та ін.; Маринжа Л. Данило Велланский, врач, учёный, философ // Здоров’я України (К.), 2009, № 3, с. 66.
Ореста Лосик