АБРАМОВИЧ Дмитро (* 07. 08 (26. 07). 1873, м-ко Гулевичі Луцького пов. Волин. губ. (нині — с. Гулівка Ковельського р-ну Волин. обл.) — † 04. 03. 1955, м. Вільнюс, Литва) — історик л-ри і мови, чл.-кор. РАН з 1921, від 1926 — АН СРСР. Чл. НТШ (1920-ті рр.).
Після закінчення 1897 Петерб. духовної академії філол. освіту поглиблював у Петерб. унті та Археол. ін-ті, де „слухав лекції академіків В. І. Ламанського, О. І. Соболевського, І. М. Жданова, О. М. Веселовського та ін.“ (І. Єрьомін). Викладав на Вищих жін. та Вищих пед. курсах у Петербурзі, в Археол. ін-ті та Петерб. (згодом — Ленінград.) ун-ті. У 1903—09 — кер. каф. рос. та старослов’ян. мов Петерб. духовної академії, звідки був звільнений за „неблагонадійність“. Після відкриття ВУАН брав участь у роботі її історично-філол. відділу. Тривалий час працював на посаді ст. бібліотекаря від. рукоп. Держ. публ. б-ки (нині — Рос. нац. б-ка у С.-Петербурзі), активно співпрацював із від-ням рос. мови та словесности АН. У 1939—41 працював у Смолен. пед. ін-ті, а після війни і до смерти — на посаді професора Вільнюського ун-ту, де викладав рос. лру, історію рос. мови, старослов’ян. мову та палеографію.
Осн. наук. зацікав.— гуманіт. науки: історія рос. та укр. л-р, зокрема давн. періоду, історія сх.слов’ян. і старослов’ян. мов, палеографія, філол. джерелознавство тощо. Перші наук. праці А. Д. датовані 1896 — уклав академ. словник рос. мови, а через рік написав наук. працю про Нестора Літописця. Ґрунтовну рец. на неї написав І. Франко, яку опубл. у „Записках НТШ“. Розпочавши свою статтю зі застереження („Праця д. Абрамовича [...] вбога на нові погляди та здобутки“), рецензент акцентував на скрупульозному ставленні А. Д. до всього, що зробили його попередники, а тому вважав це дослідження „дуже пильним та старанним зводом усього того, що доси було зроблено для виясненя літературної історії та історичної вартости Київо-Печерського Патерика“.
Студія А. Д. про Києво-Печерський патерик отримала своєрідне продовження у першому наук. вид. цієї пам’ятки давньоукр. л-ри (1911). 1931 Києво-Печерський патерик надрук. уже в Україні як 4й т. серії „Пам’ятки мови та письменства давньої України“ (репринт. вид. вийшло 1991, післямова В. Крекотня). За основу цього вид. А. Д. взято т. зв. другу Касьянівську редакцію, але вже рукопис. список 1553—54, власне укр. походження з б-ки Києво-Печерської лаври (нині зберігається в Ін-ті рукоп. НБ України), враховуючи й решту відомих на той час списків Патерика. Вид. складалося з обширної передмови, коментарів, а також переліку творів, безпосередньо пов’язаних із діяльністю Києво-Печерського монастиря.
А. Д. притаманні „велика ерудиція, вміння поєднувати аналіз літературних явищ з ґрунтовним знанням історії мови, точність і ретельність філологічного аналізу, завжди спертого на першоджерела“ (І. Єрьомін). Цінним внеском А. Д. у філол. науку була його маґістер. дис. „Исследование о Киево-Печерском патерике как историко-литературном памятнике“ (1902), яку започаткували рання праця вченого про Нестора Літописця та низка наук. статей. Дослідження А. Д., зокрема ст. „К вопросу об источниках Несторова „Житія преподобнаго Феодосія Печерскаго“, разом із працями О. Шахматова та М. Петрова у „Записках НТШ“ рецензував М. Грушевський. Докладно охарактеризувавши дослідження О. Шахматова, рецензент наприкін. огляду стисло описав статті А. Д., зазначивши, що їх основою було зіставлення текстів „житія Феодосія з грецьким ориґіналом і зі слов’янським перекладом „Житія святого Сави“. У 1905—10 А. Д. опубл. три випуски „Описаний рукописей Санкт-Петербургской духовной академии“. У „Записках НТШ“ І. Свєнціцький опубл. рец. на 3-й випуск, яка не містить жодних критично-аналіт. суджень про цю працю А. Д., а є лише докладною анотацією вид. Рецензент звернув увагу передусім на рукоп., які стосувалися України, а також мат-ли, пов’язані з медициною чи особливостями календаря („коли, що і як робити“), покажчики та ін.
На думку І. Єрьоміна, великою заслугою А. Д. як дослідника було також перше наук. вид. усього циклу давньорус. повістей про князів Бориса й Гліба (1916), дослідження „Изборника“ кн. Святослава 1076 та ін. літ. пам’яток давньорус. л-ри. А. Д. багато писав і про укр. лру ХVІ—ХVІІІ ст. Крім вивчення й видання Києво-Печерського патерика, він написав працю про життя і діяльність кам’янець-подільського диякона Ісаї, опубл. низку його невідомих раніше творів, дослідження про літ. діяльність Дмитра Туптала тощо. Свої українозн. розвідки й рец. вчений переважно публ. у журн. „Україна“, наук. зб. Ленінград. т-ва дослідників укр. історії, письменства та мови й ін. Праці А. Д. з історії давньої укр. л-ри високо оцінені в НТШ. У 1920-х рр. його обрано від Філологічної секції НТШ чл. Тва. Праці вченого неодноразово обговорювалися на засіданнях цієї секції.
У журн. „Україна“ А. Д. вмістив докладну рец. на т. CXLVI „Записок НТШ“. Рец. є зразком короткого, але точного викладу змісту вид., у який вкраплено істотні оцінки рецензента. Окремо спиняється на новаторських джерелозн. філол. дослідженнях М. Возняка, його публікаціях низки текстів давнього укр. письменства й фольклору, відомого зб. Кондрацького кін. ХVІІ ст., який містить записи нар. ліричних пісень та дум. Пишучи про виявлений у Варшаві „новий український кодекс Олександрії“, А. Д. зауважив, що М. Возняк „між українськими текстами Олександрії [...] не зазначив рукоп[ису] бібліот[еки] Ніжинськ[ого] і[нституту] н[ародної] о[світи]“. Спинившись на характеристиці ст. Л. Білецького „Мар’яна-черниця“ Т. Шевченка. Історія тексту“, А. Д. зазначив, що ця розвідка цікава з методол. погляду, „але щодо висновків, то все це досить проблематичне: може, так, а, може, й зовсім інакше“.
Пр.: Исследование о Киево-Печерском патерике как историко-литературном памятнике. СПб., 1902, ІV + ХХХ + 213 с.; Описание рукописей Санкт-Петербургской духовной академии. Софийская библиотека. Вып. І. СПб., 1905, Х + 141 (3) + LXXVI с.; Вып. ІІ. Четьи-Минеи. Прологи. Патерики. СПб., 1907, 330 + 1 с.; Вып. ІІІ. Сборники. СПб., 1910, 408 с.; Патерик Киевского Печерского монастыря. СПб., 1911, 4 + ІІ + 275 + 1 с.; К литературной деятельности мниха камянчанина Исаии // Памятники древней письменности и искусства, 1913, т. СLXXXI, Х + 8 с.; Жития святых мучеников Бориса и Глеба и службы им. Пг., 1916, ХХІІІ + 204 + 6 с.; З листування М. І. Костомарова з графинею А. Д. Блудовою // Україна, 1926, кн. 5 (19), с. 80—90; [Рец. на:] М. Грушевський. Історія української літератури, т. V. К.: ДВУ, 1926—1927 // Там само, 1929, січ.—лют., с. 95—99; [Рец. на:] Записки Наукового Товариства імени Шевченка. Львів, 1927, т. СXLVI, 218 с. // Там само, груд., с. 156—58; Києво-Печерський патерик (Вступ. Текст. Примітки). К., 1931, ХХVІ + 235 с.; Києво-Печерський патерик. Репринт. вид. К., 1991, 280 с.
Літ.: Грушевський М. [Рец. на:] Абрамович Д. И. К вопросу об источниках Несторова Житія преподобнаго Феодосія Печерскаго // [Известия ОРЯС АН], 1898, кн. І, с. 243—46; Абрамович Д. И. Н±сколько слов в дополненіе к изсл±дованію А. А. Шахматова „Кіевопечерскій Патерик и Печерская Л±топись“ // [Известия ОРЯС АН], 1898, кн. ІІ, с. 536—40 // Записки НТШ. Львів, 1898, т. ХХV, кн. V, с. 8—12; Франко І. [Рец. на:] Абрамович Д. И. Изсл±дованіе о Кіево-Печерском Патерик± как историко-литературном памятник± // Известия ОРЯС АН, 1901, т. VІ, кн. 3, с. 207—35; т. VІ, кн. 4, с. 37—102; т. VІІ, кн. 1, с. 233—79; т. VІІ, кн. 2, с. 204—31; т. VІІ, кн. 3, с. 34—76; т. VІІ, кн. 4, с. 43—65 й окр. вид. // Там само, 1903, т. LV, кн. V, с. 5—9; Свєнціцкий І. [Рец. на:] Абрамович Д. И. Описаніе рукописей С[анкт]-П[е]т[ер]б[ургской] Духовной Академіи. Софійская библіотека. СПб., 1910, вып. ІІІ: Сборники, 2 + 408 с. // Там само, 1912, т. СХІ, кн. V, с. 200—02; Еремин И. П. Д. И. Абрамович. Некролог // ТОДРЛ. Л., 1955, [т.] ХІ, с. 506—10; Берков П. Н. Хронологический список печатных работ чл.-корр. АН СССР Д. И. Абрамовича (1873—1955) и литературы о нем // Там само, 1956, [т.] ХІІ, с. 613—21; Крекотень В. І. „Золота книга“ українського письменного люду // Абрамович Д. І. Києво-Печерський патерик. Репринт. вид. К., 1991, с. 270—78; Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття. Львів, 2001, с. 70.
Василь Івашків