АЛМАЗОВ Олександр (* 15. 08. 1859, с. Замартині Лебедянського пов. Тамбовської губ.— † 15. 03. 1920, м. Одеса) — історик церкви і церк. права, джерелознавець, палеограф. 1867—68 навч. у Лебедян. приходському уч-щі. 1874 закінчив Липецьке духовне уч-ще. 1874—80 студіював у Тамбов. духовній семінарії, з 1880 продовжив навчання на церковно-практич. від-ні Казан. духовної академії. Закінчив 1884 зі званням канд. богослов’я та з правом на отримання ступеня маґістра. Ще рік навч. в академії як професорський стипендіат каф. літургіки. 19. 05. 1885 в Казан. духовній академії захистив маґістер. дис. „История чинопосл±дованій Крещенія и миропомазанія“. 1886 за цю роботу отримав премію Макарія (Булгакова), митр. Моск. та Коломенського. З верес. 1885 — викладач літургіки і гомілетики у Симбір. духовній семінарії, з верес. 1886 — інспектор Академії в Казані, а з 1887 — екстраординарний проф. каф. церк. права юрид. ф-ту Новорос. (нині — Одеського) ун-ту. Протягом 1890—92 під час закордонного відрядження А. О. збирав мат-л для праці „Тайная испов±дь в Православной восточной церкви: опыт вн±шней исторіи“ (1894), за яку 1896 отримав ступінь дра богослов’я, а 1897 — премію митр. Макарія і звання ординарного проф. Новорос. ун-ту.
У 1901—02 виконував обов’язки секретаря юрид. ф-ту Новорос. ун-ту, 1902—04 — декан юрид. ф-ту, а 1910—12 — проректор цього ун-ту. Був нагороджений орденами Св. Станіслава І ст., Св. Володимира ІІІ ст., Св. Анни ІІ ст. З 01. 01. 1906 — дійсний статський радник, а 29. 07. 1912 — засл. ординарний проф. А. О. дотримувався правоконсервативних суспільно-політ. поглядів, був одним із провідних представників правої групи професорів в Раді Новорос. ун-ту. Чл. „Русского собрания“ (Одеське від-ня), в якому очолював науково-літ. засідання. Був одним із провідних діячів Історико-філол. т-ва при Новорос. ун-ті, одним із кер. візантійсько-слов’ян. від-ня цього тва. З 11. 01. 1895 — чл. Одеського т-ва історії та старожитностей. 1896 — на поч. 1897 виконував обов’язки бібліотекаря цього т-ва. 1905 від Новорос. ун-ту А. О. брав участь в Археол. з’їзді у Катеринославі.
З 1912 читав заг. курс історії церкви на каф. історії церкви історико-філол. фту Моск. ун-ту. Від 29. 11. 1913 одночасно викладав у Моск. духовній академії. Наприкін. 1917 поселився в Одесі, де прожив до кін. життя. Осн. наук. зацікав. стосувалися історії сх. Правосл. церкви, церк. права, зокрема богослужбових питань і літургіки. Найвагомішою працею А. О. є „Тайная испов±дь в Православной восточной церкви“ у 3-х т. У цьому творі автор на основі вивчених 189 грец., 12 пд.слов’ян., 427 сх.слов’ян. рукоп., а також численних друк. вид. досліджував історію чинопослідування сповіді у Правосл. церкві X—XIX ст. з екскурсами у раніші епохи, майже до апостольської. Важливими особливостями науково-дослідн. методу А. О. слід вважати увагу вченого до „внутрішньої структури сповідних чинів, вичленення функціонально відмінних частин сповідного чину“. Відкриттям дослідника став доказ того, що рос. редакція чинів сповіді, хоча в них широко використані тексти грец. і пд.слов’ян. походження, загалом була наслідком самостійної пастирської діяльности рос. духівників. А. О.— один із видатних публікаторів літургійних текстів, майже кожне його дослідження містить вичерпну публікацію джерел за темою.
У дослідженнях про „Требник“, зокрема у розвідці „К истории молитв на разные случаи“, А. О. навів класифікацію молитов і проаналізував деякі з них, виділив апокрифічний характер двох молитов друк. „Требника“ і запропонував виключити ці тексти зі складу вид. У праці „Врачевальныя молитвы“ А. О. докладно класифікував тексти, охарактеризувавши їх як молитви про дарування здоров’я загалом та про зцілення конкр. захворювань. У роботі „Чин над б±сноватым“ учений проаналізував дві грец. редакції (XVII і XVIII ст.) чинопослідування та порівняв їх з аналогічним вид. „Требника Петра Могили“, виявивши близькість між грец. чином XVII ст. та чином, опубл. св. Петром. У дослідженні „Апокрифическія молитвы, заклинанія и заговоры“ вчений вивчив і опубл. 75 апокрифічних молитов і послідувань. У праці „Проклятіе преступника псалмами“ А. О. видав і проаналізував три редакції своєрідного грец. чину прокльону злочинця та молитви звільнення його від клятви. У дослідженні „Сведения о храмах и богослужении Русской Церкви по сказаниям западных иностранцев XVI—XVII вв.“ А. О. зібрав свідчення інозем. мандрівників про здійснення таїнств Рос. церкви, таким чином привернувши увагу літургістів до нової групи джерел. Учений зробив значний внесок у вивчення Номоканону, складання якого приписується св. Іванові Постнику. Дослідник проаналізував композицію цього сповідного татуту і його вплив на слов’ян. покаянну дисципліну у своїй докт. дис., згодом присвятив цьому питанню твір „Канонарий монаха Иоанна“.
Не був чл. НТШ, оскільки не сприймав засад НТШ, не поділяв наук. концепцій М. Грушевського та вороже поставився до прийняття його приват-доц. до Новорос. унту. Проте творчість А. О. була належно оцінена у Тві. І. Франко опубл. в „Записках НТШ“ ряд рец. на праці вченого, в яких не лише поінформував про їх зміст, але й критично аналізував їх. Він зауважив, що розвідки А. О. про „Требник“ є першими системат. працями на цю тему. Компетентний, на думку укр. вченого, автор дав навіть більше, ніж планував, адже запропонував „готову і природну рамку для дальших дослідів на тім полі, а надто для докладних дослідів над поодинокими молитвами“ (І. Франко). Наук. цінність досліджень А. О. І. Франко вбачав у тому, що вчений використав не лише всі найважливіші праці з історії „Требника“, але й розшукав грец. та церковнослов’ян. рукоп. При цьому рецензент зазначив, що автор зіґнорував деяку принципово важливу лру питання і приділяв забагато уваги канонам, а не апокрифам. До того ж І. Франко не погоджувався з тим, що тексти пам’ятки відображали реліг. погляди народу у давнину. На його думку, вказані тексти, навпаки, мало вплинули на формування цих поглядів. Твори А. О. використовували такі відомі вчені НТШ, як М. Возняк, Я. Гординський, знають його праці сучасники-НТШівці А. Жуковський, Б. Ґудзяк.
Пр.: История чинопосл±дованій Крещенія и миропомазанія. Казань, 1884; Сведения о храмах и богослужении Русской Церкви по сказаниям западных иностранцев ХVІ—ХVІІ вв. // Православный собеседник, 1887, № 2, 4, 6—8; Тайная испов±дь в Православной восточной церкви: Опыт вн±шней исторіи: В 3 т. Одесса, 1894; К истории молитв на разные случаи: (Зам±тки и памятники). Одесса, 1896; Сословно-профессіональныя характеристики в пословицах русскаго народа. Одесса, 1897; Вступленіе в брак (очерк народнаго воззр±нія по пословицам и поговоркам). Одесса, 1898; Профессор Н. Ф. Красносельцев. Одесса, 1898; Краткій курс церковнаго права. Одесса, 1899; Врачевальныя молитвы (К матеріалам и изсл±дованіям по исторіи рукописнаго русскаго Требника). Одесса, 1900; Сообщения западных иностранцев XVI—XVII вв. о совершеніи таинств в Русской Церкви (Церковно-археологический очерк). Казань, 1900; К исторіи византійской отреченной письменности (Апокрифическія молитвы, заклинанія и заговоры). Одесса, 1901; Чин над б±сноватым (Памятник греческой письменности XVII в.). Одесса, 1901; Законоправильник при русском Требник±. СПб., 1902; Каноническіе отв±ты Іоасафа, митрополита Ефесскаго (Малоизв±стный памятник права Греческой Церкви ХV в.). Одесса, 1903; Неизданные каноническіе отв±ты Константинопольского Патриарха Луки Хрисоверга и митрополита Родосскаго Нила. Одесса, 1903; Разр±шение душевно-больного. Одесса, 1903; Испытаніе освященным хл±бом (Вид „Божьяго суда“ для обличенія вора): Греческий устав совершенія его по рукописи XVII в., с кратким исторіческим очерком. Одесса, 1904; Святые — покровители сельскохозяйственных занятий (Из исторіи относящихся к ним греческих посл±дованій). Одесса, 1904; Канонарий монаха Иоанна. Одесса, 1907, 171 с.; К вопросу об изученіи закона Божія в среднеучебных заведеніях (гимназіях). СПб., 1909; Проклятіе преступника псалмами. К исторіи суда Божьяго в греческой церкви. Одесса, 1912; Умершіе под церковным отлученіем (Из исторіи отношенія греческой церкви к народному в±рованію в вурдалаков). Сергіев-Посад, 1915.
Літ.: Соколов И. [Рец. на:] Алмазов А. И. Тайная испов±дь в Православной восточной церкви // Византийский временник, 1897, т. 4; Франко І. [Рец. на:] Алмазов А. И. К исторіи молитв на разные случаи. Зам±тки и памятники // Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском университете, 1897, т. VІ, с. 380—432 // Записки НТШ. Львів, 1897, т. XVIII, кн. IV, с. 38—42; його ж. [Рец. на:] Алмазов А. И. Врачевальныя молитвы. К матеріалам и изсл±дованіям по исторіи рукописнаго русскаго Требника // Летопись Историко-филологического общества при Имп[ераторском] Новороссийском университете. VІІІ. Византийско-славянское отделение V. Одесса, 1900, с. 367—514 // Там само, 1903, т. LI, кн. I, с. 15—17; його ж. [Рец. на:] Алмазов А. И. Чин над б±сноватым (Памятник греческой письменности XVII в.) // Летопись Историко-филологического общества при Имп[ераторском] Новороссийском университете, [1900], т. ІХ, с. 1—96 // Там само, с. 17—18; його ж. [Рец. на:] Алмазов А. И. К исторіи византійской отреченной письменности (Апокрифическія молитвы, заклинанія и заговоры) // Летопись Историко-филологического общества при Имп[ераторском] Новороссийском университете, [1900], т. ІХ, с. 221—340 // Там само, с. 18—19; Заозерский Н. А. [Рец. на:] Алмазов А. И. Тайная исповедь в восточной Православной Церкви // Христианское чтение, 1902, № 2, с. 293—307, 387—420; Бенешевич В. Н. [Рец. на:] Алмазов А. И. Законоправильник при русском Требнике // ЖМНП, 1904, ч. 353, июнь, с. 397—425; Красножен М. Е. Любопытные вопросы древнецерковной практики. По поводу двух учебных работ проф. Императорского Новороссийского ун-та А. И. Алмазова. Юрьев, 1905, 19 с.; його ж. [Рец. на:] Алмазов А. И. Проклятие преступника псалмами (Q"8:@6"JVD"). К истории суда Божьего в Греческой церкви. Одесса, 1912, 85 с. // Византийский временник, 1913, т. 20, с. 105—08; Історія Одеського університету за 100 років (1865—1965). К., 1968, с. 40; Кудінова Л. Ю. Алмазов Олександр Іванович // Професори Одеського (Новоросійського) університету. Одеса, 2005, т. 2, с. 23—25.
Олександр Музичко