БОБРИНСЬКИЙ Георгій (* 11. 07. (08?) 1863, м. Санкт-Петербург, Росія — † 07. 03. 1928, м. Париж, Франція) — рос. військ., держ. діяч.
Син генеалога О. Бобринського, брат чл. Держ. Думи В. Бобринського, відомого втручаннями у справи Галичини.
Генерал-ад’ютант лейб-гвардії Гусарського полку, ад’ютант воєнного міністра (1887—1904), генерал-лейтенант (1910), ад’ютант головнокомандувача арміями у Маньчжурії.
10. 08. 1914 скерований до Києва в розпорядження начальника постачання армій Пд.-Зх. фронту генерала від інфантерії А. Забєліна для призначення „завідувачем цивільною частиною за кордоном“. Разом вони розробили положення про керування ворожими областями Австро-Угорщини та штати майбут. генерал-губернаторства. 19. 08. 1914 вища військ. влада затвердила ці штати й самого Б. Г. як генерал-губернатора.
25. 08. 1914 Б. Г. прибув до м. Бродів, а 28. 08. 1914 взявся за виконання покладених на нього обов’язків тимчасового військ. генерал-губернатора захопленої част. Галичини. Б. Г. почав формувати нову систему управління. У серед. жовт. 1914 організував мережу бригадних районів — Чернівецького, Львівського, Тернопільського, Золочівського, Сокальського гарнізонів.
30. 08. 1914 Б. Г. видав наказ № 5: „Штаб вверенного мне временного военного генерал-губернаторства сформирован 29 августа сего года. Закон: ст. 641 полож[ения] о полев[ом] управл[ении] войск в военное время и временное положение об управл[ении] областями Австро-Венгрии, занятыми по праву войны, утвержденн[ого] Верховным Главнокомандующим 19 августа 1914 года“. Т. ч., з правової позиції, Галичина опинилася на військ. становищі.
Б. Г. намагався максимально наблизити внутр. лад Галичини до умов Рос. імперії, для чого передбачав ліквідувати всю систему самостійно орієнтованих укр. установ. В офіційному звіті за 01. 09. 1914 — 01. 07. 1915 він писав, що його діяльність у Галичині відповідала потребі „подготовить ко времени мирных переговоров слияние края с Империей в политическом и национальном отношениях“.
Склад рос. окупаційної адміністрації відрізнявся від австрій., де всі старости мали вищу освіту.
В управлінні новонабутими територіями свою роль відіграли особливі донські козацькі сотні.
Як відзначав наступник Б. Г. на посаді, його діяльність позначилася „спеціяльними репресіями проти всіх проявів національного українського життя“ (Д. Дорошенко). Його циркуляр від 27. 09. 1914 припинив діяльність укр. оргцій, навч. закладів, намагався русифікувати освіту.
За свідченням укр. історика Д. Дорошенка, були закриті всі без винятку період. укр. вид., всі культурно-просвітн. т-ва, клуби, книгарні, заборонено продавати та тримати в книгозбірнях книжки на „малорусском наречии“, вживати це „наречие“ у всіх т-вах, орг-ціях, у суді, адміністрації. Оскільки Б. Г. очолював управління Галичиною, то на нього лягла відповідальність і за те, що було розпочато арешти й висилки до Росії представників національно свідомої інтелігенції, духівництва, селянства. Серед заарештованих були чл. і д. чл. НТШ митр. Андрей Шептицький, серед заложників — Кость Паньківський, Степан Федак, Іларіон Свєнціцький, а також сотні ін. галичан.
Серед заборонених укр. т-в опинилось і НТШ. 22. 09. 1914 було замкнено Книгарню Т-ва, а 1915 заарештовано її управителя й вивезено до Росії. Бка не функціонувала, солдати знищили част. рукопис. фондів, зокрема збірку газет. В Академічному домі було влаштовано військ. казарму, тож приміщення й умеблювання, док-ти канцелярії та етнограф. мат-ли, які там містилися, також було понищено. Загалом завдано збитків на 9 168 кор. золотом.
Простудіювавши таємний архів Б. Г., Д. Дорошенко під впливом витриманих у певних моральних межах текстів назвав його „особисто порядною людиною, зовсім не лютим кровопивцем і тираном, як можна було думати, судячи по наслідках його діяльности“. Але, не виробляючи механізмів, що встановили б належний порядок на зайнятих теренах, т. ч., властиво генерал-губернатор очолював побут. терор у Галичині.
У донесеннях цареві Б. Г. писав про цілковиту непридатність особ. складу серед. й нижчої адміністрації, сформованої здебільшого з найгірших елементів рос. поліції, засуджував церк. політику митр. Антонія (Храповицького) та архиєп. Євлогія (Георгієвського). Цілком лояльно ставилася до режиму Б. Г. польс. інтелігенція. Архиєп. Євлогій характеризував Б. Г. так: „Это был великосветский генерал, состоявший при военном министре, из тех „паркетных“ генералов, которые официально представляли свое ведомство, когда это требовал церемониал празднества или приема [...] Ни административным опытом, ни административными способностями граф Георгий Бобринский не отличался“.
З трибуни Держ. Думи П. Мілюков засудив рос. політику в Галичині як „європейський скандал“, оскільки вона мала фатальні наслідки для рос. інтересів, налаштувавши укр. населення проти Росії. В укр. громад. думці Б. Г. поставав як „відомий лицар чорної реакційної сотні“, „україножер“ (П. Христюк).
Унаслідок поразки рос. армії в трав.—черв. 1915 Б. Г. переніс свою канцелярію до Києва, де очолив комісію з підгот. нового положення про управління окупованими територіями. Перебував на посаді генерал-губернатора до 05. 04. (23. 03) 1916. У верес. 1917 подав у відставку. 1919 проживав в Одесі, згодом еміґрував у Францію.
Літ.: Студенкин Гавриил Ильич. Родословие графов Бобринских // Русская старина, 1890, т. 66, № 4, с. 221—27; Приказы войскам временного военного генерал-губернаторства Галиции. 28 августа — 31 декабря 1914. 207 №№; 31 марта 1915. 253 №№. Не подлежит оглашению; Петрович Іван [Крип’якевич І.] Галичина під час російської окупації. Відень, 1915; Дорошенко Д. Галицька руїна, 1914—1917 рр.: Спогади й вражіння // Наше минуле, 1918, листоп.—груд., ч. 3, с. 17—36; Нова рада, 1919, 12 січня, № 8, с. 3, шп. 2; Возрождение. Париж, 1928, 8 марта, № 1010; 9 марта, № 1011; 19 марта, № 1021; 21 апреля, № 1054; 6 сентября, № 1192; 1929, 6 марта, № 1373; його ж. Мої спомини про недавнє-минуле (1914—1920). 2-ге вид. Мюнхен, 1969, с. 24—28, 44, 53; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917—1920 рр. Відень, 1921, т. І, с. 3; т. ІІІ, с. 40; Петрова М. В. Из прошлого рода графов Бобринских // Вопросы истории, 1993, № 5; Евлогий (Георгиевский), митр. Путь моей жизни. М., 1994, с. 233—34, 238—39; Чуваков В. Незабытые могилы: Российское зарубежье: Некрологи 1917—1997. М., 1999, т. 1: А—В, с. 336; Бахтурина А. Ю. Политика Российской Империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. М., 2000.
Сергій Білокінь