БОЧКОВСЬКИЙ Ольгерд-Іполит (Boczkowski H., Bo?kovskyj O. I.; крипт., псевд.: B., -b-, І. Б., -h-, H. B., H. B-j, H. Bкий, О. Б., -ov, -cz-, cz, ski, O. Gozdawa) (* 01. 03. 1885, ст. Долинська Херсон. губ. (нині — Кіровоградська обл.) — † 09. 11. 1939, м. Прага (Чехо-Словаччина). Похований на Ольшанському цвинтарі у Празі) — українсько-чес. науковець, один із провідних європ. фахівців із теорії нації та нац. відносин, журналіст, публіцист, громадсько-політ. діяч.
Н. у родині залізничника. Батько Аполлон Бочковський мав польс. корені, мати Ганна Раєцька походила з лит. роду. Сім’я дотримувалася римо-катол. віросповідання. 1903 Б. О.-І. закінчив Єлисаветградське реальне уч-ще, протягом 1904—05 навч. на екон. від-ні Петроград. політехніки та Лісного ін-ту в С.-Петербурзі. Ще студентом захопився ідеями революції та через свої уподобання не зміг закінчити навчання. З 1906 місцем його постійного осідку стали чес. землі, які на той час входили до складу Австро-Угорської імперії. У Празі Б. О.-І. протягом 1906—09 відвідував студії та лекції на філос. ф-ті Карлового ун-ту.
1908 познайомився з чес. ученим і політиком Т. Ґ. Масариком. Саме під його впливом Б. О.-І. обрав націологічні студії як напрям своєї публіцист. діяльности та вирішив займатися наук. роботою.
Осн. зацікав. Б. О.-І.— публіцист. та журналіст. діяльність, теорія нації та нац. відносин, громадсько-політ. діяльність. Предметом наук. досліджень Б. О.І. були нац. рухи та проблематика нац. питання, чес. нац. відродження. Другою країною дослідження стала Фінляндія, що, на думку вченого, була осередком зразкового національно-визвольного руху.
Першою аналіт. ст. Б. О.-І. була „Rusk? politick? strany a skupiny“, опубл. у празькому журн. „Slovansk? P?ehled“. Від 1908 статті Б. О.І. виходили у чес. журн., що торкалися сх.європ. справ, укр. зокрема, а саме: „Slovansk? P?ehled“, „Na?a Doba“, „Akademia“, „?asopis ?eskoho muzea“, „Volna my?lenka“, „Pravo Lidu“, „?as“. З укр. видань того часу був кореспондентом київ. газ. „Рада“ та львів. часоп. „Економіст“, газ. „Діло“; париз. часоп. „Тризуб“; з рос.— співробіт. видань „Вестник Европы“, „Товарищъ“, „Утро Росіи“, журн. „Украинская жизнь“, який редагував С. Петлюра; з польс.— краків. „Krytyka“ та „My?l niepodleg?a“, „Bіuletyn Polsko-Ukraіnskі“. Протягом 1908—09 Б. О.-І. підгот. перекл. чес. мовою тв. М. Коцюбинського. Остаточну версію кн. п. н. „Z hlubin du?e“ видала 1910 чес. спілка „?eska Expedice“ з передм. Б. О.-І. про М. Коцюбинського, аналізом його тв. та ролі у сучас. укр. л-рі.
Дослідження нац. питання Б. О.-І. розпочав 1910 працею про укр. питання „Ukrajinsk? ot?zka“. Вийшли також його кн. „Фінляндія та фінляндське питання“ (1910), „Из истории возрожденія Украинскаго народа“ та „Про слов’янські взаємовідносини“ (1912).
У перші роки життя у Празі перебував переважно у польс. середовищі і до кін. першого десятиліття XX ст. громадсько-політ. активність ученого не мала чітко вираженого нац. спрямування, була переважно антирос., точніше антиімпер. У середовищі студент. молоді Карлового ун-ту приєднався до групи прихильників соціально-дем. руху. Незважаючи на перевагу польс. впливів у вихованні, Б. О.-І. поступово прийшов до українства. Важливу роль у цьому відіграли М. Коцюбинський та Т. Ґ. Масарик. Важливим чинником під час нац. самоусвідомлення майбут. науковця була укр. мова, яку він вивчав в еміґрації. Пізніше у своїх працях із націології вчений відводив саме мові центр. місце в об’єднанні та кристалізації нації в суцільну громад. спільноту.
На поч. Першої світової війни 09. 08. 1914 Б. О.-І. як підданого Росії заарештувала австрій. поліція та відправила до військ. гарнізону м. Хеб, де тимчасово утримували політ. еміґрантів. Під час обшуку з помешкання було вилучено книжки, робочі док-ти й особисте листування. Завдяки заступництву чес. громадсько-політ. діяча Т. Ґ. Масарика Б. О.-І. не вислали за межі чес. земель, хоча й інтернували на німецько-чес. кордоні до кін. 1918. Попри те, Б. О.-І. продовжував акт. науково-дослід. та публіцист. діяльність. З 1916 співпрацював із СВУ та очолював чес. бюро вид. „Вістник СВУ“ та „Ukrainische Nachrichten“.
1918 Б. О.-І. видав пр. „Національна справа (уваги на часі у зв’язку з війною)“, в якій виклав свої теор. дослідження нац. питання та національно-визвольної боротьби народів. Тоді ж уперше автор використав термін „націологія“ та розпочав багаторічну наук. роботу над розробкою теорії націології.
З 1919 Б. О.-І. став одним із організаторів роботи Надзвич. дипломат. місії УНР у Празі (під кер. М. Славінського), працював кер. пресового відділу, а згодом — аташе, обов’язки якого виконував до 01. 10. 1922. Один із засн. та ред. українсько-чес. вид-ва „Всесвіт“. Осн. проектом, що реалізовувався протягом двох ро ків, була акція п. н. „Poznejme Ukrajinu“, завданням якої було поширення знань про Україну, ознайомлення з укр. справою та сприяння налагодженню чесько-укр. зв’язків. У межах цього проекту вид. просвітн. мат-ли Б. О.-І. „З історії України та українського відродження“, „Україна та Українці“ і „Uhersk? Ukrajinа“, під псевд. О. Gozdawа.
У 1920-ті рр. продовжував громадсько-політ. діяльність у лавах „Закордонної делегації“ УСДРП, очолював її подебрадський осередок. У своїх політ. поглядах дотримувався ідеї акт. боротьби укр. народу за створення власної держави, наполягав на тому, що лише власними зусиллями та без втручання зовні можна виконати поставлені завдання; незмінною залишалася громад. позиція не сприйняття рад. та нацист. режимів.
1923 як стипендіат Фонду президента д-ра Т. Ґ. Масарика при Українському вільному університеті у Празі був габілітований на доц. соціології. З 1924 — доц. каф. соціології та теорії нації Укр. госп. академії в Подебрадах, де працював до її ліквідації. З 1932 — викладач УТГІ.
Значну част. свого часу Б. О.-І. присвячував громадсько-осв. діяльності. Співпрацював із празьким Укр. республікансько-дем. клубом. Був акт. популяризатором есперанто як мови міждерж. спілкування, брав участь у роботі міжнар. з’їздів есперантистів, входив до „Союзу есперантських журналістів усього світу“, викладав курси есперанто для студентів. Приділяв особливу увагу розвитку укр. еміґрантської журналістики, став одним із фундаторів вид. т-ва „Українська книжка“ у м. Подебрадах, вид-ва „Кооперативний фонд імені Василя Доманицького“. Був чл. більшої част. тогочас. укр. громад. і наук. установ та орг-цій, зокрема Укр. наук. асоціації, Спілки професорів Укр. госп. академії, НТШ.
1933 взяв участь у роботі Громад. кту порятунку України в Празі (з філією у Братиславі, Словаччина), започаткував і був ред. часоп. „Hlad na Ukrajin?“. Автор „Одвертого листа“ до голови франц. сенату Едуарда Ерріо від 05. 09. 1933. Вчений визначив голод як „плановий і послідовний метод боротьби більшовиків з українським населенням“, „спосіб винищення селянства“.
Від 1934 Б. О.-І. очолював Т-во прихильників Укр. госп. академії. 1935 у Братиславі виступав у т-ві „Просвіта“ з доповіддю „Світ прямує до націократії“. Протягом літа—осени 1936 відвідав амер. континент на запрошення канад. орг-ції Союз укр. самостійників як з просвітн. метою, так і для збору коштів на користь Укр. госп. академії і для побудови Укр. дому для Музею визвольної боротьби України у Празі. За період перебування в Канаді та США науковець виголосив 105 промов для представників укр. еміґрації.
Б. О.-І. залишив велику творчу спадщину, що відображає світ. націологічні процеси, зокрема рецепції розвитку укр. нації, та різноманітні сторони політ., громад. і наук. життя протягом 1905—39. Написав понад 500 наук. пр., газетних і журнальних кореспонденцій, публіцист. статей та ін. публікацій. Перекладав тв. інозем. авторів (Т. Ґ. Масарика, А.В. Крауса та ін.).
Протягом 1920-х рр. працював над розробкою наук. теорії нації, започаткував новий напрям наук. досліджень — націологію, завданням якої вважав усебічне з’ясування сутности нації наук. методом. Стосовно України, на думку Б. О.-І., метою укр. народу має бути здобуття націократії, тобто політ. самовизначення в окр. державі. Багато уваги науковець приділяв також розробці національно-державницької концепції самовизначення укр. народу.
Праці Б. О.-І. рецензували А. Черни, В. Харват, В. Дорошенко, В. Садовський та ін. У „Записках НТШ“ надрук. рец. на ст. Б. О.-І. „Ukrajinsk? ot?zka“ (1912, т. СХІ). Збереглося листування із чл. НТШ.
З 1990-х рр. в Україні виходять друком статті та дослідження про окр. періоди життя і діяльности Б. О.-І. К. Шудрі, Л. Хосяїнової, Г. Касьянова, В. Потульницького, Г. Дичковської та ін. Важливі мат-ли представлені у працях укр. історика Б. Зілинського та словац. дослідника І. Гватя.
03. 09. 2010 у м. Долинській Кіровоградської обл. урочисто відкрито меморіальну таблицю-барельєф на будівлі Музею історії Долинського р-ну з нагоди 125-річчя Б. О.-І.
Пр.: Українське питання, [б. м.], 1910; Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономне прямування, [б. м.], 1916; Національна справа: статті про національне питання в зв’язку з сучасною війною, [б. м.], 1918; Націологія і націографія. Відень, 1923; Т. Ґ. Масарик: Національна проблема та українське питання (спроба характеристики та інтерпретації). Подєбради, 1931; Боротьба народів за національне визволення. Подєбради, 1932; Вступ до націології, 1934; Основи журналізму: нариc теорії журналістики, 1937; Народження нації. Наука про націю та її життя. Львів, 1939; Вступ до націології. К., 1998, 144 с.; Із спогадів про Т. Г. Масарика // Кур’єр Кривбасу, 2009, № 236—37, лип.—серп., с. 290—331.
Літ.: [Б. а. Рец. на:] Boczkowski H. Ukrajinsk? ot?zka // Slovansk? P?ehled, 1910, [t.] ХІІ, s. 77—84, 212—22, 437—44; 1911, [t.] ХІІІ, s. 18—22, 56—59, 197—208 // Записки НТШ. Львів, 1912, т. СХІ, кн. V, с. 225; Потульницький В. А. Теорія української політології. К., 1993, 192 с.; Zilynskyj B. Ukrajinci v ?ech?ch a na Morav? (1894) 1917—1945 (1994). Praha, 1995, 129 s.; Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. К., 1999, 352 с.; Беднаржова Т., Янчик Ф. До українських могил в Чехії. Прага, 2002, 50 с.; Дичковська Г. Філософсько-політичні основи українського національно-визвольного руху 20—50-х рр. XX століття. Івано-Франківськ, 2003, 164 с.; Хосяінова Л. Ольгерд Іполит Бочковський в Єлисаветграді // Боковенька 2002: Літературно-художній альманах. Кіровоград, 2003, с. 13—14; Наріжний С. Українська еміґрація. Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Част. 1, 2-ге вид. Львів; Кент; Острог, 2008, с. 11, 14, 16, 23, 118, 159, 162, 166, 237, 239, 251, 267, 316, 332; Гвать І. Прозріння Ольгерда Бочковського. Український політолог — візіонер утворення об’єднаної Європи // День, 2009, 18 груд.; Каневська І. Ольгерд Іполит Бочковський (1885—1939) — чесько-український науковець, публіцист, громадсько-політичний діяч // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. К., 2010, т. 21, с. 391—412.
Ірина Каневська