Енциклопедія «Наукове товариство імені Шевченка»

„BULLARIUM POLONIAE“ — багатотомне, науково-довідкове вид. про папські док-ти й акти, яке на противагу класич. працям із цією наз. містить описану у формі реґестрів (розширених анотацій) найбільш повну інформацію про рукоп., створ. у папській канцелярії. У „В. Р.“, крім док-тів, у повному дипломат. розумінні цього слова, включно з буллами, зафіксовані звич. актові мат­ли: відпуски (мінути), різні копійні мат-ли з різних століть, протокольні та реєстраційні записи, листи і т. ін., „власне усі“ відомі манускрипти, які писані від імени рим. понтифіків (або під час їхнього правління) і виходили та були реєстровані папською канцелярією. Вид. розширює, т. ч., класич. значення терміна „булларіум“ („bullarium“).

Вид. „В. Р.“ друк. у Римі та Любліні, не завершене. Вийшло досі 7 т.: т. І, 1982; т. ІІ, 1985; т. ІІІ, 1988; т. ІV, 1992; т. V, 1995; т. VІ, 1998; т. VІІ, 2006.

„В. Р.“ офіційно видає Ін-т історії ПАН і Франц. школа в Римі, та підгот. і координує працю Катол. ун-т у Любліні, Фундація папи Івана-Павла ІІ і Польс. ін­т християнської культури. Упоряд. праці І. Сулковська-Курась і С. Курась (т. І—VІІ).

Структура, характерна для цього типу видань: передм. до кожного тому, текстова част.— реґестові статті, які становлять осн. зміст вид. та дод.: списки архівів і б-к, звідки було взято мат­ли для реґестового опису статей, списків скорочень та іменного й географ. покажчиків.

Хронологія уміщених реґестів у томах така: т. І: 1000—1342; т. ІІ: 1342—78; т. ІІІ: 1378—1417; т. ІV: 1417—31; т. V: 1431—49; т. VІ: 1449—64.

Засади описання рукоп. у вид. полягають у донесенні до читача якнайповнішої інформації про манускрипти „В. Р.“ Кожна реґестова стаття складається з таких елементів, як дата — день, місяць і рік (зберігає для днів і місяців тодішнє традиційне обчислення часу за Календами, а поряд подано переведення на сучас. літочислення; тут також подано дослідн. реконструкції дат), номер статті за порядком у томі (порядок розміщення визначала хронологія) і сам текст змісту реґестової статті. Під текстом власне статті розміщені поклики на: 1) місце зберіг. рукоп. зі зазначенням його дипломат. характеристики: „nоtа“ (тобто спец. форма дипломат. листа, яку застосовували в міжнар. листуванні); ориґінал; копія; supplicat, supplicatio (тобто вказівка, що зберігся ориґ. запис ватиканських нотаріїв тощо; 2) публікацію описуваного рукоп.— повного тексту чи лише реґестової статті, складеної на основі рукоп. При реґестах іноді трапляються помітки про реконструйований текст (т. І, 1047). У межах томів реґести впорядковані за стислою хронологією, у рамках якої статті розміщені за іменами рим. пап: Урбан VI, Григорій ХІІ і т. д., а в серед. цих рубрик — роками правління цих пап: Урбан V, рік правління І; рік правління II; рік правління X і т. д. Така рубрикація дала змогу авторам „В. Р.“ не повторювати при кожній анотації імені експонента-папи.

Під час складання анотації осн. увагу автори звернули на висвітлення характеру дії, правову ситуацію стосовно осіб контрагентів та цифрово-кількісні (рідше) дані манускрипта. Імена осіб подано переважно з повною титулятурою. До анотації досить часто введено обширні цитації і т. ін. Зміст анотації автори іноді передають тими ж словами і зворотами, які уживано в ориґ. рукоп., чим намагаються повністю зберегти особливості мови відповідної епохи. Це стосується й передання географ. назв.

Для укладання „В. Р.“ використано велику джерелозн. базу — насамперед Ватиканський архів у Римі. З нього вжито фонди: Ватиканська реєстратура актів (Registra Vaticana), Латеранська реєстратура актів (Registra Lateranensia), Авіньйонська реєстратура актів (Registra Avinionensia), Реєстратура листів і звернень до рим. пап (Registra Supplicationum), Середньовічні рукоп., сховані у спец. шафах (Armariа), Розрізнені акти консисторії (Acta Consistorii Miscellanea), Акти, пов’язані зі Священним судом і карами (Sankta Poenitentiariae).

Ін. великим сховищем актів, які описані в „В. Р.“, є Ватиканська б-ка в Римі. До реєстру входять мат-ли з Лат. ватиканських кодексів (Codices Vatikani Latini), Лат. Оттобоніанського кодексу (Codex Ottobonianus Latinus), Архіву Базиліки св. Петра (Archivum Basilicae s. Реtrі). Окр. рукоп. взято з рим. Б-ки англ. рукоп. і кн. (Bibliоthеca Angelica).

Крім писемних пам’яток, які зберіг. в архівах і б-ках Рима, до „В. Р.“ увійшли рукоп. Архіву в Авіньйоні, зокрема фонд Департамент Вавклюз та Архів колеґії Тринітаріїв (Trinitary College) у Дубліні (Ірландія).

Окр. відомості про зміст „В. Р.“ Підгот. вид. охоплює описи всіх манускриптів, які були доступні авторам і стосуються території Польщі, а також найповнішу відому досі інформацію про склад i обсяг ватиканських (i, як було зазначено, не лише ватиканських) apxiвів i б-к щодо цiєї країни. Свoїм змicтoм i значенням виходить за межі цієї країни, інформує про факти з історії суміжних із Польщею країн i територій багатьох тодішніх держав Європи.

Враховуючи різноманітність змісту опрацьованих у „В. Р.“ рукоп., увесь описаний у праці мат-л можна розділити на дві групи:

а) рукоп., які характеризують церк., суспільно-політично-екон. та культ. життя Польщі. Це осн. і превалюючий зміст реґестів „В. Р.“;

зв’язки та розвиток ін. країн і стосується Німецького ордену, Богемії і Моравії, також Київської Руси, а з кін. XII ст.— Галицько-Волинського князівства. Із цих док-тів побічно дізнаємося про обсяг і характер діяльности адміністрації самого Ватикану.

У першій групі описаних у „В. Р.“ док-тів найширше репрезентовані рукоп., які висвітлюють історію костела в Польщі: його становлення, розвиток, функції і, чи не найперше, різноманітні та тривалі зв’язки з Ватиканом. Поряд простежуються відомості про фундацію єпископств і архиєпископств, творення парафій, буд­во храмів у різних місцевостях, ставлення і присвяти вівтарів. Чимало док-тів пов’язано з перебудовою святинь. Папи разом із певними директивними вказівками затверджували прохання єпископів щодо записів пожертв громадян на костели. На окр. увагу заслуговують мат-ли про участь королівських і князівських дворів Польщі в розбудові церкви. Сюжети реґестів ілюструють втручання Рим. курії у суперечки між духовними особами і світською владою (зокрема в маґдебургіях) за нерухоме майно. Часто папська адміністрація доручала вирішувати ці суперечки єпископам та архиєпископам Польщі. Велика кількість док-тів пов’язана з Гнєзном — столицею польс. архиєпископств у найдавніші часи; з Краковом, пізніше зі Львовом. Поряд певна кількість описаних манускриптів засвідчує політику Ватикану щодо стеження за дисципліною та порядком праці в Катол. церкві Польщі, вироблення засад заміщення духовних посад, надання титулів духовним особам і запобігання всяким зловживанням у цих справах. Реґести багатьох папських булл і листів до вищого духовенства засвідчують також догматичні питання церкви, зокрема пов’язані з єднанням церкви під протекторатом Рима. Папи надавали представникам орденів, легатам і своїм резидентам у країнах привілеї щодо сповіді мирян.

Простежуються сюжети, які вказують, що папська адміністрація реґулювала держ. й особисті (навіть родинні) відносини між королівськими дворами різних країн. За вказівками пап єпископати поряд із польс. світськими урядами ставали посередниками у вирішенні різних міжнар. справ. Особливу увагу Ватикану в серед. XIV ст. привертали Русь, передусім території Володимирії (Лодомерії) і Галичини, також Литва, Молдова. У другій пол. XIV ст. на зх.укр. землях утвердилася низка досі невід. структур Катол. церкви, у чому безпосередню участь брала Рим. курія.

Водночас, як уже згадано, зміст „В. Р.“ частково відображає історію ін. країн, земель та міст Європи, прямі контакти курії з духовною і держ. владою різних країн, зв’язки з адміністрацією монастирів чи окр. особами, власні події, передусім походи хрестоносців. У реґестах „В. Р.“ протягом XI—XIV ст. згадувались такі країни і землі, як Австрія, Алеманія, Баварія, Богемія, Боснія, Вармія, Володимирія (Лодомерія), Гален (Голен), Галичина, Греція, Дакія, Далмація, Данія, Естонія, Каринтія, Кашубія, Кульманія (Команія), Лівонія, Мазовія, Моравія, Полексія, Померанія, Помесанія, Пруссія, Русь, Сицилія, Сілезія, Славонія, Штирія та ін. Найчастіше засвідчені ті країни Європи, де були осередки і центри життя Катол. церкви, де містилися єпископства й архиєпископства, абатства, монастирі тощо. Польща в тих записах може виступати як одна зі сторін, рідше учасник подій (що становило підставу для внесення манускриптів до реґестів).

Серед мат-лів другої групи помітне місце посідають реґести, зміст яких стосується укр. територій і взагалі укр. проблематики. Україні з цього огляду, порівняно з ін. країнами Сх. Європи (виняток може становити хіба що Литва), у „В. Р.“ відведено багато уваги. Це пов’язано з тим фактом, що укр. землі становили рубіж католицизму на Сході до серед. XIV ст., за цим рубежем в Україні вирувало життя ін. конфесії з її відомими давніми і міцними в орг. розумінні реліг. центрами, скупченнями великої кількости духовенства, різних культурно-осв. структур, екон. засобів, що, як відомо, від найдавніших часів перебувало в полі зору Ватикану.

Особливо пізнавальні реґести ґрунтуються на листуванні пап з архиєп., єп. та представниками світ. влади Польщі у справах потреби утвердження Катол. церкви в Україні-Русі. Під цим кутом зору значна кількість реґестів відображає боротьбу Рима за єдність церков, здобуття нових сфер впливу в Україні, роль у цьому орденів, передусім ченців Ордену домініканців. На основі „В. Р.“ зауважено певну етапність у становленні Катол. церкви: з поч. її привнесення чужинцями, а зі серед. ХІV ст. організація для неї прямих реалій на місцевому укр. ґрунті. Це відбувалось у тісному зв’язку та за погодження із держ. владою, адміністраціями міст. Заслуговують на увагу листи курії до єпископатів, князів і королів Польщі, зокрема пап Григорія IV, Олександра IV та Івана XII до галицько-волинських князів. У цьому контексті засвідчені відомості про міста Галич, Кам’янець, Київ, Луцьк, Львів, Перемишль, Сянок та ін. „В. Р.“ інформує про заснування домініканцями в Києві свого монастиря. Є також відомості про апробату чи заперечення з боку папського престолу шлюбних зв’язків між чл. князів. родин Польщі й України.

Реґести „В. Р.“ вказують на зацікав. Рима політ. справами України, її міжусобицями в XIII—ХІV ст. Описані манускрипти засвідчують ініціювання Римом походів, організацію загальноєвроп. опору монголо-татарській навалі. Особливо тісні зв’язки України з Римом почались із вторгненням монголо-татар на Русь. Папа Інокентій IV (1247—48) пропонував кн. Данилові і його братові Васильку, яких він називав королями, допомогу в боротьбі проти завойовників з умовою злуки церков. 1247 папа видав навіть буллу про організацію хрестового походу. Взаємовідносини з Римом викликали невдоволення в монголо-татар, і кн. Данило був змушений розірвати стосунки з Римом. Нова булла 1253 про хрестовий похід не дала результатів, однак того ж року папський легат коронував кн. Данила королівською короною на його землях у Дорогичині. 1256 під тиском руйнування монголо-татарами Галичини і з утратою всіх надій на допомогу князівству з боку Заходу кн. Данило знов офіційно розриває з Римом.

Новий мат-л до історії укр. земель з’явився після захоплення Галичини королем Казимиром 1349.

Поняття „Русь“, „Руська земля“, „князівства Лодомерія (Владимирія, Володомерія) і Галичина“, „руські воєводства“, „руські дієцезії, міста“, „руські кордони, русини“, „руські князі Ізяслав, Святополк, Данило (король), Василько“ та ін. репрезентовані в численних реґестах „В. Р.“

Док-ти і акти папської курії віддавна перебувають у полі зору укр. нац. науки. Їх вивчали ще у ХVІІІ ст. (Л. Шептицький, І. Ґудз, М. Гриневецький) і особливо у ХІХ— ХХ ст. (М. Гарасевич, М. Дашкевич, Ю. Пелеш), пізніше досліджували і використовували у своїх працях чл. НТШ М. Грушевський, С. Томашівський, М. Чубатий, Т. Коструба, А. Великий, І. Хома, а в наш час — Б. Ґудзяк, І. Паславський, Л. Войтович та ін. Ці вчені використовують у своїх дослідженнях не реґести (хоч і такі факти відомі), а повні рукоп. і друк. тексти док-тів та актів, які публіковані у спец. збірниках, починаючи з 1729—39 (упоряд. Т. Репель, т. І—VІІ) і завершуючи укр. видавцями (А. Великий та ін.) в „Analecta OSBM“ та спец. вид. серіях.

Зацікав. док-ми й актами папської курії в укр. вчених з’явилося здебільшого внаслідок того, що в них засвідчено факти, які стосуються історії України давнього періоду, її суспільно-політ., екон. і культ. життя, про які не інформують майже жодні ін. джерела. Це ще раз підкреслює дослід. актуальність поданих джерел. Окрім того, у „В. Р.“ висвітлено події з історії України не самі собою, ізольовано, а як складник загальноєвроп. процесу, що визначалося політ. діяльністю князівських дворів Руси-України, постійними зв’язками з багатьма країнами світу, за посередництва Ватикану (і без нього), чому сприяло територіальне розміщення країни й однакові чи майже однакові суспільно-політ., екон. і культ. тенденції розвитку, що панували на той час в Україні та в Європі. Ці факти, як відомо, не завжди мали однозначну оцінку в історіографії. Врешті, завдяки писемним пам’яткам, уміщеним у ватиканських архівах і б­ках (тут не заперечується значення ін. архівів і б-к світу), а з ХVІІІ ст. і по сьогодні — багаторазовій публікації цих джерел, насамперед через реґести, західний читач уже два століття тому дізнався про старожитні події, які відбувалися в Русі-Україні, про її народ, побут і церкву.

Літ.: Патрило І. І. Джерела і бібліографія історії Української Церкви. Рим, 1975, т. І, 376 с.; 1988, т. ІІ, VІІІ + 330 с.; Купчинський О. [Рец. на:] Bullarium Poloniae / Ed. et cur. Irena Su?kowska-Kura? et Stanis?aw Kura?. Romae, 1982, vol. I (1000—1342); 1985, vol. II (1342—78); 1988, vol. III (1378—1417) // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1993, т. ССХХV, с. 409—22; Вайс Г. Ірена-Ядвіґа Сулковська-Курась (1917—2006) // Архіви України. К., 2006, вип. 1—6 (25­а), с. 465—71.

Олег Купчинський