БІЛОКІНЬ Сергій (* 01. 07. 1948, м. Київ) — історик, джерелознавець. Чл. НТШ.
Н. у родині вчених-ботаніків, по материній лінії — родич М. Грушевського та Л. Старицької-Черняхівської. Навч. у Київ. школі № 45. Зі студент. років займався маргінальними для безпосереднього начальства темами, що давало йому певну свободу. Закінчив істор. фт Київ. держ. ун-ту ім. Т. Шевченка (1971). За найкращу наук. роботу (присвячену графікові Г. Нарбуту) отримав медаль на всесоюзному конкурсі (1968), після чого керував Наук. студент. т-вом істор. ф-ту (1968—70). Працював у відділі охорони пам’яток Києво-Печерського держ. історико-культ. заповідника (1971—72), у Держ. музеї книги й друкар-ства УРСР (1972—74). У 70-ті рр. навч. в аспірантурі філол. ф-ту Моск. держ. ун-ту ім. М. Ломоносова, 1978 захистив канд. дис. на тему „Предмет і завдання літературознавчого джерелознавства“. Його статтю опубл. у КЛЭ (М., 1978, т. 9), друкувався в УРЕ, у біограф. словнику „Рус ские писатели 1800—1917“ (М., т. 1—5), вид. Encyclopedia of Ukraine (Toronto; Buffalo; London, 1984, vol. III—IV), в ЕСУ (вміщено 90 його статей), у 3му вид. енциклопед. довідника „Історія України“ (К., 2008; надрук. 129 його статей), в Енциклопедії історії України тощо. Був наук. консультантом енциклопед. довідника „Київ“ (1981), УЛЕ (К., 1988—92, т. 1—3), подав низку статей до Енциклопедії НТШ.
1977—78 — безробітний. 1978—81 працював у Від. рукоп. ЦНБ АН УРСР (нині — Ін-т рукоп. НБ України). Ініціював одержання багатьох приват. архівів (В. Зуммера, С. Карацуби, Д. Кравцова, Н. Малечі, С. Таранушенка, Є. Чепур, Д. Чукіна), зробив огляд ф. В. Модзалевського, описав низку фондів, зокрема ф. С. Таранушенка. 1982—85 працював позаштатним кор. газ. „Молода гвардія“, пізніше — 1984—86 — співробіт. Літературно-меморіального музею Лесі Українки.
Осн. наук. зацікав. Б. С.— нова і новітня історія України, її джерела, культура України.
У верес. 1966 у журн. „Дніпро“ з’явилася перша публікація Б. С. про Г. Нарбута. У трав. 1980 Б. С. прочитав першу публ. лекцію „Моя Нарбутіана“ в одній із секцій Київ. міського клубу книголюбів, у Будинку літераторів доповідав про М. Зерова та Г. Нарбута. У приміщенні Центральної Ради провів кілька нарбутівських читань за участю М. Брайчевського, Я. Дашкевича, П. Жолтовського, В. Шевчука та ін.
У 1970—80-х рр. досліджував історію укр. аристократії, культури, церкви. Автор низки публікацій з історії України, яку персоніфікував, присвячуючи праці укр. історикам (М. Грушевському, В. Модзалевському), митцям (М. Бойчукові, П. Ковжуну, Л. Лозовському, С. Налепинській-Бойчук, Г. Нарбуту), письменникам (М. Зерову, Л. Старицькій-Черняхівській), мистецтвознавцям (Ф. Ернсту, Є. Спаській, С. Таранушенкові), діячам Православної Церкви (митр. Василеві Липківському, патріархові Володимиру (Романюкові), бібліографам (Я. Стешенкові). Друкував праці з питань джерелознавства та історіографії, книгознавства.
Першу статтю про М. Грушевського опубл. 1988. 05. 12. 1988 в українозн. клубі „Спадщина“ виголосив доповідь „Михайло Грушевський — відомий історіограф України“, де чималу увагу приділив періоду праці історика в НТШ. У 10-ти номерах журн. „Київ“ Б. С. уперше надрук. „Спомини“ М. Грушевського з власної збірки (1988, 1989, 1992).
У груд. 1992 Б. С.— голова Всеукр. братства апостола Андрія Первозваного, 01. 12. 1994 — радник патріарха Володимира (Романюка).
З 1990 часто виїздить за кордон на конференції (Німеччина, Канада та США). На конференції Ратгерського унту (США) виступив із доповіддю, що лягла в основу ст. „Чи маємо ми історичну науку?“ Виробив нові дослідн. підходи до історії масового терору в СРСР, що принципово розходилися з позиціями офіційних істориків; брав акт. участь в ідеолог. боротьбі щодо трактування питань історії України.
1990 — організатор і голова Київ. наук. т-ва ім. Петра Могили, 1994 ініціював вид. серії „Хто є хто в Україні?“ (найповніше вид. 2004).
Після проголошення незалежности України Б. С. систематично працював у кол. партархіві (нині — ЦДАГО України) та галузевому архіві СБУ, підгот. статтю про ключову в історії терору проти укр. інтелігенції справу СВУ — „Репетиція беззаконь“ (Україна, 1989, № 37—38), у якій заперечував відсутність в УРСР опозиції, на противагу тезі про фальшування мат-лів слідства у справі СВУ та ін. і самого процесу. Б. С. перший опубл. статті з історії рад. цензури (Слово і час, 1990, № 1) та з джерелозн. проблем вивчення слідчих справ НКВД (Розбудова держави, 1992, ч. 6). Відновив вид. журн. незалежної істор. думки „Наше минуле“ (1993), де вперше опубл. 45 док-тів з історії НКВД УРСР.
Результатом багаторічних досліджень стала монографія Б. С. „Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917—1941 рр.“ (1999) — докт. дис. 2-й т. вийшов п. н. „Нові студії з історії більшовизму, І—VІІІ“ (вид. 2-ге, 2007). 1999 надрук. ст. „Розгром київського єпархіального управління у 1923“, 2001 опубл. зізнання С. Глеваського про грабування більшовиками укр. культ. спадщи ни, 2009 вийшла друком пр. Б. С. „Терор проти київських музейників“. Мат-ли, опрацьовані пізніше, узагальнено у пр. „Голодомор, різні типи й способи терору“ (2008). Уклав огляд „Історіографія державного терору й тероризму в СРСР: проблеми систематизації й періодизації (Політичні репресії в Україні (1917—1980ті рр.)“ (2007).
Осн. для Б. С. було вивчати й упроваджувати в наук. обіг невід. мат-ли з історії культури. Написав розвідки про вид. Кам’янець-Подільської художньо-пром. профшколи (1921—31), про епіграф. пам’ятки як істор. джерело і літ. жанр (Збірник на пошану Л. Проценко, 2000), масонство (2002), про Голодомор і становлення соцреалізму як „творчого методу“ (2003), а також „Соціальна революція в СРСР і пам’ятки Золотоверхого Києва“ (2004), „Київська ікона св. Миколи Мокрого на американському континенті“ (2009), „Перший том „Українського музею“ (1927), про укр. культ. спадщину за океаном (2011). Нарбутозн. цикл становлять розвідки про Чернігівсько-петерб. істор. гурток, 1908—17, „Видавнича діяльність товариства „Друкарь“ (2007), „Початки Української державної Академії мистецтв“, „Літопис життя й творчості Георгія Нарбута“ (2010). Видав кілька праць про фундатора нарбутознавства Ф. Ернста: монографію „В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст“ (2006), ст. „Ф. Ернст про гетьмана І. Мазепу як центральну постать старої України“ (2007) та ін. Втратам культ. спадщини присвячено монографію „Музей України: Збірка П. Потоцького“ (2006). Був автором наук. дослідження про 20 років „єврейської державности“ в Україні, 1918—38 (2004).
Видав студію „Про видання, заборонені на стадії верстки, або тиражі яких було знищено, 1920—1941“ (2004), опубл. низку невід. пр.: „Неизвестная статья В. К. Лукомского о Г. И. Нарбуте“ (1987), „Невідома праця Сергія Дложевського з історії Ольвії“ (2009).
Б. С. активно публ. мат-ли власного приват. архіву: „Рецензія Олександра Білецького на 6-й т. „Історії української літератури“ [М. Грушевського]“ (1991—92), „Рукопис історії Києво-Либідської Свято-Троїцької церкви“ (2007), листи Ю. Меженка, С. та В. Маслових, П. Попова, Г. Коляди — „Повсякденні турботи повоєнних книгознавців (із листування Ф. Максименка)“ (2008), „Нові матеріали до біографії Данила Щербаківського“ (2009), промову Г. Політики на заг. зборах укр. шляхетства, 1763 (2010).
Видав і прокоментував Каталог 2-ї звітної виставки Укр. академії мист-в, (осінь 1921), автобіографію В. Стуса, автокоментар до „Відлуння“ Г. Кочура та цикл мемуарів, спогади І. Сенченка „Було колись“ (Україна, 1989, № 14—15), Ірини Бошко „Рік 1938-й, Київ, Лук’янівська в’язниця“ (Там само, № 20—21), Є. Спаської про Д. Щербаківського (Наука і культура. Україна: Щорічник. К., 1990, вип. 24), Софії Зерової, В. Кричевського „Нарбут в Українській Академії мистецтв“ (Образотворче мистецтво, 1997, ч. 1—2), Н. Геппенер-Лінки „Спогади про Всеукраїнське музейне містечко 1929—1939 рр.“ (Лаврський альманах: Зб. наук. праць. К., 2003, вип. 11), Д. Щербаківського про Г. Нарбута.
У співавт. з О. Савчуком упоряд. корпус мат-лів „Таранушенко С. А. Наукова спадщина: Харківський період. Дослідження 1918—1932 рр.“ (2009).
Про персоналії — розвідки Б. С. про діячів л-ри В. Горленка, П. Зайцева, М. Зерова, В. Міяковського, про діячів мист-ва М. Бойчука, М. Касперовича, П. Кульженко та С. Налепинську-Бойчук, краєзнавця В. Різниченка, а також про історію соціальних груп — „Члени общини св. Марії Магдалини“, „Київський будинок вчених, його члени й гості“, про учасників бою під Крутами (Крути: січень 1918 року: Док-ти, мат-ли та ін. / Упоряд. Я. Гаврилюк. Вид. 2-ге. К., 2010), мешканців міської дільниці у студії „Садиба Грушевських — серце латинського кварталу“ в Києві (Київ і кияни: Мат-ли щорічної науково-практ. конференції. К., 2006, вип. 6), дослідження з історії шістдесятництва „Клуб творчої молоді „Сучасник“ (Там само, 2010, вип. 10).
Б. С. видав мемуари „На зламах епохи: Спогади історика“ (Біла Церква, 2005), де висвітлено питання соціальної історії українознавства.
2009 вийшла друком пр. Б. С. „Довідкова книга з культурної спадщини України: Метабібліографія, зміст біографічних та інших словників тощо. Робочий зошит“, над якою він продовжує працювати.
Від 06. 11. 2002 Б. С.— кер. Центру культурол. студій Ін-ту історії України НАН У. Б. С.— чл.-пошуківець Російсько-амер. академ. групи у США (2000), почес. акад. АН вищої школи України (2007), Засл. діяч науки і техніки України (2007). Був чл. редколегії „Пам’яток України“. Лауреат Нац. премії України ім. Т. Шевченка (2002).
Б. С. постійно підтримує стосунки з НТШ та УВАН. Є чл. НТШ та д. ч. УВАН США з 20. 11. 2005. У „Записках НТШ“ надрук. засадничі розвідки „Нарбут і Шевченко“ (1991, т. CCXIV), „Механіка державного масового терору в Україні“ (1999, т. CCXXXVIII), „Теорія і практика большевизму: голодомор та інші типи й способи терору“ (2008, т. CCLVI). Виступав із доповідями в НТШ Америки (США. „Свобода“. 1998, 9 черв.; „Бюлетень НТШ А“, 2001, ч. 11 (27), с. 19).
Пр.: Неизвестная статья В. К. Лукомского о Г. И. Нарбуте // Геральдика: Материалы и исследования: Сб. науч. трудов. Л., 1987; Михайло Грушевський // Літературна Україна, 1988, 21 лип.; „Спомини“ М. Грушевського // Київ, 1988, 1989, 1992; Репетиція беззаконь // Україна, 1989, № 37—38; На полицях спецфондів у різні роки // Слово і час, 1990, № 1, с. 69—76; Нарбут і Шевченко // Записки НТШ. Філол. секція. Н.-Й.; Париж; Сидней; Торонто; Львів, 1991, т. CCXIV, с. 227—36; Рецензія Олександра Білецького на 6й т. „Історії української літератури“ [М. Грушевського] // Укр. історик, 1991—92, т. 28—29, ч. 110—54; Чи маємо ми історичну науку? // Літ. Україна, 1991, 3 січ., 10 січ.; Джерелознавчі проблеми вивчення слідчих справ НКВС // Розбудова держави, 1992, № 6, с. 29—37; Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917—1941 рр. К., 1999; Механіка державного масового терору в Україні // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1999, т. CCXXXVIII, с. 254—347; Розгром київського єпархіального управління у 1923 // КС, 1999, січ.—лют., № 1, с. 93—142; Епіграфічні пам’ятки як історичне джерело і літературний жанр // Збірник на пошану Л. Проценко. К., 2000, с. 40—91; Зізнання С. Глеваського про грабування української культурної спадщини за більшовиків // Пам’ятки України, 2001, ч. 4 (133), с. 92—109; Масони і Україна // Там само, 2002, т. 2, с. 180—208; Голодомор і становлення соцреалізму як „творчого методу“ // Сучасність, 2003, № 7—8, с. 98—110; Двадцять років „єврейської державности“ в Україні, 1918—1938 // Там само, 2004, лют., ч. 2, с. 63—70; Про видання, заборонені на стадії верстки, або тиражі яких було знищено (1920—1941) // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70річчя. К.; Львів, 2004, т. ІІ, с. 554—602; Соціальна революція в СРСР і пам’ятки Золотоверхого Києва // Пам’ятки України, 2004, ч. 2, с. 96—106; На зламах епохи: Спогади історика. Біла Церква, 2005; В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. К., 2006; Музей України: Збірка П. Потоцького. К., 2006; Садиба Грушевських — серце латинського кварталу // Київ і кияни: Матли щорічної науково-практ. конференції. К., 2006, вип. 6, с. 104—34; Видавнича діяльність товариства „Друкарь“ // Сіверщина в контексті історії України: Зб. наук. праць. Суми, 2007; Історіографія державного терору й тероризму в СРСР: проблеми систематизації й періодизації // Політичні репресії в Україні (1917—1980 pp.): Бібліографічний покажчик. Житомир, 2007; Нові студії з історії більшовизму, І—VІІІ. К., 2007, вид. 2; Перший том „Українського музею“ (1927) // Український музей. Зб. 1. К., 2007, с. 10 (Репринтне перевид.); Рукопис історії Києво-Либідської Свято-Троїцької церкви // Київ і кияни: Мат-ли щорічної науково-практ. конференції. К., 2007, вип. 7, с. 89—99; Ф. Ернст про гетьмана І. Мазепу як центральну постать старої України // Батуринські читання 2007: Зб. наук. праць. Ніжин, 2007, с. 18—33; Голодомор, різні типи й способи терору // Наукові записки / Академія наук вищої школи України. К., 2008, т. 3; Повсякденні турботи повоєнних книгознавців (із листування Ф. Максименка) // Збірник пам’яті українського бібліографа Ф. Максименка. Львів, 2008, с. 48—135; Теорія і практика большевизму: голодомор та інші типи й способи терору // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 2008, т. CCLVI, с. 394—422; Довідкова книга з культурної спадщини України: Метабібліографія, зміст біографічних та інших словників тощо. Робочий зошит. К., 2009; Київська ікона св. Миколи Мокрого на американському континенті // Софійські читання: Мат-ли ІV міжнар. науково-практ. конференції. К., 2009, с. 144—66; [Коментар до статті „Нахабний плагіят“] // Таранушенко С. А. Наукова спадщина: Харківський період. Дослідження 1918—1932 рр. / Упоряд. у співавт. Х., 2009; Невідома праця Сергія Дложевського з історії Ольвії // Ольвийские древности. Сб. научных трудов памяти В. Отрешко. К., 2009; Нові матеріали до біографії Данила Щербаківського // Студії мистецтвознавчі, 2009, ч. 3; Терор проти київських музейників // Київ і кияни: Матли щорічної науково-практ. конференції. К., 2009, вип. 9, с. 111—53; Клуб творчої молоді „Сучасник“ // Там само. К., 2010, вип. 10; Літопис життя й творчості Георгія Нарбута // Сіверщина в історії України: Зб. наук. праць. К.; Глухів, 2010, вип. 3, с. 263—81; Неопублікована шевченкознавча студія Дмитра Антоновича // Студії мистецтвознавчі, 2011, ч. 2; Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917—1941). Джерелознавче дослідження. Дрогобич, 2013, т. 2, 1068 с.
Літ.: Клід Б. Історія і політика: Боротьба навколо спадщини Михайла Грушевського // Укр. історик, 1991—92, т. 110—15; Гирич І. Оборонець і дослідник національної культурної спадщини // Пам’ятки України, 1998, ч. 3—4; його ж. Грушевськіана С. Білоконя, або Приватні збірки як культурна проблема // Культурологічна думка: Щорічник наук. праць. К., 2009, № 1, с. 164—68; Шаповал Ю. Особливості „національного орієнтування“ // Дзеркало тижня, 2000, 12 серп., № 32 (передрук: його ж. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. К., 2001); Швидкий В. „Масовий терор“ С. Білоконя і новітні праці з історії голодомору: Текстологічні спостереження // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. ст. К., 2004, вип. 7, с. 514—15; Інститут історії України НАН України, 1936—2006. К., 2006; Дмитрієнко М. Музеї як скарбниці історичних пам’яток і унікальних знань: роздуми над їх значенням для дослідників (Шляхами книги С. Білоконя „Музей України“) // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. Зб. наук. праць. К., 2007, ч. 14, с. 303—08; Шевченківські лауреати, 1962—2007: Енциклопед. довідник / Авт.-упоряд. М. Лабінський. К., 2007, вид. 2; Тронько П., Маньковська Р. Центр культурологічних студій Інституту історії України НАН України: Проблематика досліджень // УІЖ, 2008, № 3; Колпакова В. Чи відбулась рецензія? // Укр. археографічний щорічник. Нова серія. К., 2010, вип. 15, с. 714—15.
Ігор Гирич