Енциклопедія «Наукове товариство імені Шевченка»

АНТОНОВИЧ Дмитро (крипт., псевд.: А. Д., В. С., Д. А., С. В., Войнаровський, Войнилович, Войнилович С., Войнилович Северин, Войнович, Галин Тодор, Gutta, Дядько Дмитро, Муха, Подорожній, Старий студент, Simplissimus, Skriptor, Шельменко) (* 14 (02). 11. 1877, м. Київ — † 12. 10. 1945, м. Прага, Чехія) — історик мист-ва, музеєзнавець, громадсько-політ. і держ. діяч. Д. чл. НТШ (з 1932). Син В. Антоновича. Закінчив 4-ту Київ. г-зію. Навч. в Ун-ті св. Володимира в Києві (з 1895) та Харків. ун-ті (з 1897 по 1911). Брав акт. участь у соціаліст. русі в Україні (від 1893 до 1919), спершу як засн. студент. громад, організатор їх з’їздів у Харкові та Києві. 11. 02 (29. 01). 1900 у Харкові разом із М. Русовим, О. Коваленком, П. Андрієвським та Л. Мацієвичем заснував першу політ. партію в Наддніпрян. Україні — РУП, лідером та ідеологом якої був у 1900—03, а чл. залишався до 1905. Доклав до розбудови РУП чимало орг. та творчих зусиль (автор політ. програм, відозв, брошур тощо). Заарештований восени 1903 (ув’язнений до серед. 1904). Ред. і автор публіцист. статей у часоп. „Гасло“ (1902—03), „Селянин“ (1903—05), „Праця“ (1904—05), „Воля“ (1905). Після розколу РУП 1905 входить до УСДРП.

1906 разом з П. Андрієвським перебував в Італії, Франції, Німеччині, де студіював зх.європ. мист-во, історію скульптури XIV ст. У 1908 його не залишили при ун-ті для підгот. до професор. каф. Виїхав в Італію для продовження студій над європ. мист-вом. 1911 обраний д. чл. Українського наукового товариства. З 1912 викладав історію мист­ва у Київ. школі мист-в та історію костюма і стилів у Музично-драм. ін-ті ім. М. Лисенка. Ред. місячники літературно-політ. та мист. спрямування „Дзвін“ та „Сяйво“ (1913—14). У 1915—17 працював у Всерос. земському союзі, де опікувався пораненими із Пд.-Зх. фронту.

Чл. УЦР, організатор укр. маніфестацій у Києві у берез.—квіт. 1917. Долучився до діяльности УСДРП, ред. „Робітничої газети“ і „Волі“. У 1917—18 — заступ. голови Київ. міської думи, уповноважений у справах українізації Чорноморського флоту. Від 22 (09). 01. 1918 — міністр морських справ УНР. За його кер. 18. 01. 1918 Мала рада затвердила пропонований А. Д. проект прапора морських Збройних сил України. У лип.—жовт. 1918 — формально генеральний консул Укр. держави у Швеції. У часи Директорії — міністр мист-в (груд. 1918—січ. 1919), голова дипломатичної місії УНР у Римі (січ.— лип. 1920). У 1917 — один зі засн. Укр. академії мист­в. Ініціатор заснування Держ. драм. театру (1917), де викладав історію театру, і Держ. нар. театру (1918).

У 1920—21 проживав у Відні. Влітку 1921 переїхав до Праги, де до кін. життя займався науково-пед. та орг. роботою укр. вищої освіти, науки, мист-ва, бібліотеч. та музейної справ. Всією своєю багатогранною діяльністю А. Д. сповідував „ідею відтворення зруйнованих війною і захватниками молодих паростків культурного життя в часи національного відродження 1917—1918 рр.“ (В. Міяковський). 1920—21 — ініціатор та один з організаторів УВУ у Відні, а згодом у Празі. З 1921 — звич. проф. історії мист-ва. Викладав історію укр. та зх.європ. мист-ва. У 1921—22 і 1932—33 — продекан, 1927—28 та 1931—32 — декан філос. ф-ту УВУ, а 1930—31 і 1938—39 — проректор, 1928—30, 1937—38 — ректор ун-ту. У 1923 належав до середовища професорів УВУ — ініціаторів і фундаторів Укр. історично-філол. т-ва в Празі. Незмінний його голова до 1939. З 1926 — надзвич. чл. УНІ в Берліні. Очолював також Укр. т-во пластичного мист-ва (засн. 1923), співзасн. студії й організатор щорічних виставок у Празі та ін. містах. Від 1922 очолював Бібліотеч. комісію УВУ і був організатором університет. б-ки, а з 1921 — бібліотекарем ун­ту впродовж 17 років. Того самого року під його ред. вийшло 1­ше число журн. „Книга“, вид. якого через фінансові труднощі припинилося.

У 1925—45 — дир. Музею визвольної боротьби України в Празі, єдиного на той час музею укр. еміґрації, у якому, крім мист. пам’яток, зберігалися рукопис. док­ти та містилася книгозбірня. Його ім’ям названо Музей-архів УВАН у США. Осн. наук. зацікав.— історія зх.європ. (насамперед італ.) та укр. мист-ва (малярство, театр, архітектура), музеєзнавство, бібліотекознавство. Присвятив кілька праць малярській спадщині Т. Шевченка. Досліджував творчість низки укр. майстрів: Миколи Ґе, Михайла Паращука, Олександра Мурашка, Дмитра Безперчого, Яна Станиславського, Тимка Бойчука, Василя Лепикаша (про ост. 5 митців нариси з’явилися в серії „Майстри українського мистецтва“, що її видавав у Празі Євген Вировий); давню архітектуру, історію театру, творчість театральних діячів (М. Кропивницького). Автор розвідок бібліограф. характеру.

11. 04. 1932 на засіданні Виділу (президії) НТШ за поданням Історично-філософічної секції затверджений д. чл. Т-ва. 1918 контактував із Виділом НТШ у справах пошуку рукоп. спадщини батька, В. Антоновича. Збереглося листування А. Д. із чл. НТШ. 07. 11. 1923 обраний чл. Бібліографічної комісії. У „Записках НТШ“ опубл. різні мат-ли, пов’язані з діяльністю А. Д.

Пр.: По поводу 25-летия сценической деятельности М. Л. Кропивницкого // КС, 1896, кн. 12, с. 434—40; Первые мастера из Кампионе в Модене. К истории ломбардской скульптуры XIV века // Университетские известия. К., 1910, март, № 3, ч. ІІ, с. 1—22; Характер українських дослідів над українським архітектурним стилем // Дзвін (К.), 1913, т. ІІ, № 12, с. 481—87; Українська артистична вистава у Полтаві // Там само, 1914, т. ІІІ, № 1, с. 47—55; Естетичне вихованнє Шевченка // Там само, № 2, с. 151—58; Сумний вчинок // Там само, № 3, с. 280—82; Київ. Мистецько-історичний начерк. Відень, 1921; Перша Наталка-Полтавка. Прага; Берлін, 1923; Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага, 1923, 340 с.; Українське мистецтво. Конспективний історичний нарис. Прага; Берлін, 1923; Український театр. Конспективний історичний нарис. Прага; Берлін, 1923; Із історії церковного будівництва на Україні. Вип. І. Прага, 1925; Олександр Мурашко (1875—1919). Прага, 1925; Триста років українського театру. 1619—1919. Прага, 1925, 272 c.; Дмитро Безперчий (1825—1913). Прага, 1926; Розвій форм української деревляної церкви // Праці Українського історично-філологічного товариства в Празі. Рік перший (1923—24). Прага, 1926, т. І, с. 159—70; Хто був будівничим брацької церкви у Львові? // Там само, с. 171—81; Ян Станиславський (1860—1907). Прага, 1926; До питання про походження старої української архітектури // Записки Історично-філологічного відділу ВУАН. К., 1927, т. 13—14, с. 399—403; Культ Нарбута і мистецтво нової української книги // Книголюб. Видання УТПК. Прага, 1927, кн. І, с. 22—25; Чергове завдання дослідників української гравюри // Там само, 1928, кн. III—IV, с. 1—12; Маловідома українська книжка видання 1822 р. // Там само, 1929, кн. III—IV, с. 1—6; Тимко Бойчук (1896—1922). Прага, 1929; Книжка О. Кисіля про К. Соленика // Книголюб, 1930, кн. IV, с. 216—28; Найновіші розвідки старої української архітектури і значіння їх для історії українського мистецтва. Інавгураційний виклад 28. ХІ. 1928. Прага, 1931; Малярська творчість Т. Шевченка. Варшава; Львів, 1937, 366 с.; Українська культура / Лекції за ред. Д. Антоновича. Подєбради, 1940 (перевид. К., 1993); Deutsche Einfl?sse auf die ukrainische Kunst. Leipzig, 1942, 180 + 40 S.

Арх. дж.: НБ України. Ін-т рукоп., ф. 164, спр. 24—27, 31—32; ЦДАВО України, ф. 3956, оп. 1, спр. 214, 232; ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 35, арк. 117 зв., 253; спр. 658, арк. 4 зв.

Літ.: Біднов В. Дмитро Антонович (1877—1927 рр.) // ЛНВ. Львів, 1927, т. XCIV, кн. ХІ, с. 256—60; Хроніка НТШ. Львів, 1930, ч. 69—70, с. 79; Український Університет в Празі в роках 1926—1931. Прага, 1931, с. 41—43, 136—37; Праці Українського історико-філологічного товариства в Празі. Збірник на пошану Д. Антоновича. Прага, 1939; Бирич Я. Сторінка з чесько-українських взаємин: Український музей у Празі. Вінніпеґ, 1949; Жук А. Автобіографія Дмитра Антоновича // Сучасність (Мюнхен), 1961, № 1, с. 103—14; Міяковський В. Дмитро Антонович. Вінніпег, 1967; Ульяновська С., Ульяновський В. Автори „Української культури“ // Українська культура / Лекції за ред. Д. Антоновича. 2-ге вид. К., 1993, с. 505—14; Курдюмова Д. Український шкільний театр в оцінці Дмитра Антоновича // Третя академія пам’яті професора Володимира Антоновича. К., 1996, с. 203—08; Ричков П. А. Праця Дмитра Антоновича „Німецькі впливи на українське мистецтво“ в контексті сучасності // Німецькі колонії в Галичині. Львів, 1996, с. 231—34; Головацький І. Антонович Дмитро Володимирович // Українська журналістика в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника. Львів, 1997, вип. 4, с. 8—11; Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. К., 1998, с. 63—65; Гончаренко М. Е. Антонович Дмитро Володимирович // Українська біографістика. Зб. наук. праць. Вип. 2. К., 1999, с. 64—67; Наріжний С. Професор Д. В. Антонович // Музей визвольної боротьби України: до 80-ї річниці заснування: збірник матеріалів конференції (Прага, 12—14 жовт. 2005 р.). Прага, 2006, с. 277—82; його ж. Українська еміґрація. Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Част. 1. Львів; Кент; Острог, 2008, с. 118—19, 122—24, 129—31, 190, 196—97, 199, 203—04, 206—07, 211, 214, 231—32, 248, 251—52, 256, 259, 316—17; Шаповал А. Дмитро Антонович: життя, громадсько-культурна та просвітня діяльність // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія „Історія, економіка, філософія“. К., 2007, вип. 13, с. 111—30; Dmytro Antonovy? a ukrajinska um?nov?da: vych?zi ke 130. vyro?i narozeni D. Antonovy?e / Sestavila D. Petis?kova?. Praha, 2009.

Андрій Фелонюк