БУЧИНСЬКИЙ Мелітон (псевд.: Аристах, Кассян, Підгірський чоловік) (* 24. 02. 1847, с. Криве Терноп. окр., Галичина (нині — Підволочиського р-ну Терноп. обл.) — † 25. 04. 1903, м. Станіславів (нині — м. Івано-Франківськ) — адвокат, громад. діяч, фольклорист і етнограф. Чл. Тва ім. Шевченка (з 1874).
Н. у сім’ї гр.-катол. свящ. Осипа Бучинського (1819—64). Поч. школу і німецькомов. г-зію закінчив у м. Станіславові. Вищу юрид. освіту здобув у Львів. (1866—67) і Віден. (1867—73) ун-тах. Після закінчення навчання повернувся до Станіславова. Працював секретарем у нотаріальній конторі, був практикантом у цивільному і кримінальному судах, від 24.
24. 01. 1876 — пом. адвоката у канцелярії д-ра К. Кв’ятковського. 1876 (чи 1877) здобув ступінь д-ра права. Після 7річної практики „кандидата в адвокатуру“, згідно з рішенням Вищого крайового суду від 01. 05. 1883, отримав право на самостійну адвокат. практику. У лип. 1884 відкрив у Станіславові адвокат. канцелярію, у якій працював до кін. життя.
Належав до народовецької (українофільської) громади, яку створ. у Станіславів. г-зії 1865; певний час (з 15. 12. 1865) був її секретарем. Під час навчання у Львові та Відні залишався в громаді, згідно з її статутом, „кореспондуючим членом“. Брав участь у виданні чл. громади рукопис. часоп. „Зірка“ (1866—68). У Львові 1866—67 належав до „українсько-руської громади“, входив до редколегії журн. „Правда“. Під час навчання у Віден. ун-ті вступив до укр. студент. т-ва „Січ“, яке, за визначенням І. Франка, „відіграло досить важну роль в европеїзації галицької Руси“. 24. 11. 1869 — 01. 12. 1871 був головою, а з 31. 10. 1874 — почес. чл. цього т-ва. 1870 з чл. тва „Січ“ у Відні організував окр. гурток „Товаришів просвіти“, який мав видавати популярно-практ. л-ру для народу. Першою публікацією у межах цього задуму став „Співаник для господарських діточок“ О.Ю. Федьковича (Відень, 1869). Учасники гуртка планували теж підгот. укр. част. до слов’ян. альманаху, ініційованого чес. діячами. Але через брак коштів проект не вдалося реалізувати. З кін. 1868 на запрошення Є. Желехівського надсилав т-ву „Просвіта“ у Львові зібрані на Станіславівщині записи нар. пісень тощо. Однак цих фолькл. мат-лів т-во не використало, оскільки осн. увагу зосередило на виданні навч. і популярно-просвітн. л-ри.
Осн. зацікав. Б. М.— адвокат. практика, етнограф. дослідження; громад. та політ. діяльність.
У Відні брав участь у налагодженні реґуляр. контактів галицьких народовців з укр. діячами Наддніпрянщини, передусім з П. Кулішем, з якими підтримував тісні зв’язки. З наддніпрянцями Б. М. об’єднували дем. світогляд, відкидання церковно-консервативної моделі нац. розвитку, пошуки для галицьких русинів глибокої істор. традиції та взірців для націотворення, а роз’єднували — підкреслений місцевий патріотизм (т. зв. партикуляризм), перевага раціоналізму над чуттєвістю в оцінці явищ сусп. життя, схиляння до концепції „органічної праці“, відкидання „общеруськости“ як способу для українців стати част. світ. культури, наголос на виразній укр. самобутності. Відтак опинився в епіцентрі конфлікту, який поступово зростав у відносинах між галицькими народовцями, з одного боку, та П. Кулішем як єдиним тоді діяльним представником Наддніпрянщини в Галичині, з ін. Деякі чл. львів. народовецької громади (група В. Навроцького) 1869 розглядали Б. М. як можливого наступника А. Вахнянина на посаді ред. журн. „Правда“, який фінансував П. Куліш. Б. М., так само як ін. молоді галицькі українофіли, не сприймав зверхнього Кулішевого тону, пояснюючи його рос. патріархально-самодержавним вихованням письменника. Як наслідок Б. М. і П. Куліш залишилися непримиренними недругами. З 1871 Б. М. листувався з В. Антоновичем, М. Драгомановим та І. Рудченком. М. Драгоманов поступово замінив Куліша в ролі чільного представника Наддніпрянської України й у визначальному впливі на галицьку молодь.
Реалізуючи програму народовецького руху, Б. М. збирав (особливо активно в 1866—72 під час студент. канікул) фолькл., етнограф. та діалектол. мат-ли на Покутті й Гуцульщині (у Товмацькому і Косівському пов.). Переклав серб. нар. пісні укр., а укр.— нім. мовами. Етнограф. дослідження уважав част. загальноукр. націотвор. процесу, про що писав у листі до Д. Танячкевича від 22. 08. 1871: „Час, не за Дніпрами Украйни шукати, час побачити її исну, свіжу и красну округи нас, и від неї питому, осібну участь дода- ти до всеукраїнської культури“ (К. Студинський). Записи Б. М. друк. галицька періодика („Правда“, „Діло“). Част. зібраних Б. М. фолькл. мат-лів увійшла до вид. „Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драго- манова“ (К., 1874, т. 1; 1875, т. 2, вип. 1. Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком); „Політичні пісні украjінського народу XVIII—ХІХ ст. з увагами М. Драгоманова“ (Женева, 1883, част. 1, розд. 1). Але 20 казок, які Б. М. надіслав 1871 І. Рудченкові у Житомир для 3-го вип. його збірника укр. казок (перші 2 вип. п. н. „Народныя южнорусскія сказки“ вийшли друком 1869—70), залишилися не опубл. Лексикограф. мат-ли Б. М. використав Є. Желехівський для „Малорусько-німецького словаря“ (Львів; Чернівці, 1886, т. 1—2). Записами Б. М. користувався І. Франко у своїх народозн. дослідженнях. 1888 Б. М., обдумуючи спосіб використання зібраних етнографічно-фолькл. мат-лів, висловлював ідею про вид. повного зібр. тв. „малоруської живої словесності“: „[...] на будуще гадка моя з ними така: колективним коштом и трудом приступити до редакциі повнозводу творів малорускоі живоі словесности, в формі и ціні, для найширшого круга приступній, але инициятиву у тім ділі взяти не позволяє мині на разі многотрудяща моя праця заводова“. Ін. публікацій, окр. наук., у Б. М. немає.
У 1870-х рр. під впливом М. Драгоманова захопився радикально-соціаліст. ідеями. Певний час ретельно виконував обов’зки кореспондента, інформатора й пом. вченого. Сприяв налагодженню зв’язків між галицькою і наддніпрянскою інтелігенцією. „Потрапив зробити сей свій припадково зав’язаний зв’язок з Драгомановим осередком нових галицько-українських взаємин, котрих нервом служило його листування з Драгомановим“ (М. Грушевський). Через укр. народовецькі громади у Відні, Львові й Станіславові, а також через галицькі часоп. популяризував ідеї М. Драгоманова, займався обміном л-ри між двома част. України. Зумів зацікавити ідеями М. Драгоманова своїх станіславів. товаришів Є. Желехівського, братів Л. і К. Заклинських, особливо В. Навроцького й О. Терлецького. Драгоманов, зі свого боку, увів Б. М. у коло актуальних питань укр. й рос. громад. життя, познайомив його з представниками молодої укр. інтелігенції Наддніпрянщини, зокрема з В. Антоновичем, надавши практ. сенсу етнограф. і фолькл. зацікав. народовецької молоді. Упродовж тривалого часу Б. М. підтримував широкі кореспондент. зв’язки з учасниками укр. нац. руху в Наддніпрянській Україні, насамперед із діячами київ. „Старої громади“ (В. Антонович, В. Беренштам, П. Житецький, О. Кістяківський, О. Косач, С. Подолинський, І. Рудченко, О. Русов та ін.). Серед кореспондентів Б. М. були й рос. народники, які або діяли в Україні (С. Чудновський), або були пов’язані з соціально-революц. рухом загалом (В. Смирнов).
Позиції Драгоманова і Б. М. серед львів. народовців ослабли після переведення 1872 на роботу до Ряшева (Жешува) В. Навроцького, гімназ. товариша Б. М. та його опору у Львові. З радикально-соціаліст. середовищем Б. М. припинив контактувати на поч. 1876, коли відмовився бути посередником у транспортуванні брошур соціаліст. спрямування (т. зв. метеликів), які у Відні видавав і поширював О. Терлецький (разом із С. Подолинським). Б. М. рішуче відмежувався від протиправної літературно-вид. діяльности й назвав марксистські ідеї, якими захоплювався Терлецький, „теориями, поставленими самою тупою із соціяльних фракцій“, а Терлецький у відповідь звинуватив Б. М. у „попівстві“ та „параграфованому патріотизмі“ (Лист О. Терлецького до Б. М., Відень, 06. 01 (02?). 1876). У другій пол. 1870-х і 1880х рр. Б. М. зосередився на діяльності у Станіславів. філії Т-ва „Просвіта“ (у 1885—89 — голова філії), підтримував створення т-в тверезости, просвітн. засобами боровся з лихварством. 1881 видав брошуру „Лихва и законы против неи“, в якій засудив і лихварів, і позичальників. Дописував до журн. „Правда“ і газ. „Діло“, переважно на теми укр. шкільництва, спростовував інформацію польс. часоп., що стосувалася виборчого руху на Станіславівщині тощо. Підкреслював значення преси для поступального розвитку суспва. Тому наполягав спочатку на перетворенні народовецького журн. „Правда“ на реґуляр. часоп. з газет. форматом, а згодом газ. „Діло“ — на щоденне вид.
1872 Б. М. разом із Драгомановим брав участь у Львові в перших орг. нарадах у справі створення з ініціативи і коштом наддніпрянців НТШ, пов’язуючи із заснуванням цієї інституції певні надії на поширення в Галичині новочас. прогрес. соціаліст. поглядів. Він уважав, що Т-во повинно мати літературно-наук. завдання (йшлося передусім про вивчення нар. життя в Україні) і відкритий його всеукр. характер. Хоча вповні цей задум реалізувати не вдалося (народовці переробили проект статуту Т-ва ім. Шевченка в консервативному напрямі й затвердили у груд. 1873 у Галицькому намісництві), Б. М. став чл. Т-ва на поч. 1874, проте акт. участи в його діяльності не брав. Спочатку перешкодою для цього став замкнутий консервативний характер інституції, яка опинилась у руках вузької групи львів. народовців, а згодом — віддаленість від Львова та наук. вимоги, які Т-во ставило до своїх чл.
Б. М. цікавився справами театру „Руської бесіди“, писав рец. у львів. пресі на його виступи в 1870-х рр., допомагав дирекції театру „радою естетичною і коректою“. Був автором численних віршів, які за життя не друк. Вірші підписував „Аристарх“, „Підгірський чоловік“, „Кассян“. Відома лише одна спроба Б. М. опубл. кілька поезій у львів. журн. „Сьвіт“ (1881—82). І. Франко, який був тоді одним із ред. вид., розкритикував поезії Б. М. за брак поет. форми і провідної думки. Він переробив один із віршів („Не виростеш!“) і звернувся листом до автора з пропозицією так само вчинити з ін. поезіями: „Коли поезія має вказувати ідеали, то здаєсь міні, повинен передовсім поет мати ті ідеали, перенятись ними, бо тільки тоді твори єго вийдуть горячі, живі. А наші ідеали які? Думаю, що згодитесь з нами на то, що не шукати нам тих ідеалів в минувшости ні князівській, ні козацькій, а в будущині, до котрої одна тілько дорога: пізнанє теперішности і свідома, наукою прояснена праця над її поправою. Отсе наш програм,— в такім дусі працюємо ми і бажаєм, щоб до того прямували й усі наші співробітники“ (К. Студинський). Б. М. порадами І. Франка не скористався. Першим дослідником літ. творчости Б. М. був К. Студинський. Аналізуючи його поезії, дослідник відзначив, що „іскра таланту в них була“.
У 1880—90-х рр. адвокат. практику Б. М. поєднував із політ. діяльністю. У політ. симпатіях він поступово перейшов від помірковано-радикальних до національно-консервативних поглядів, остаточно відійшов від соціаліст. руху та схилився у бік народовців. 1885 став чл.-засн. політ. т-ва народовців „Народна рада“ у Львові, яке ставило метою політично, культурно та економічно розвивати „руську народність“ на засадах нац. самостійности та з опертям на можливості австрій. конституційного ладу. Разом з ін. народовецькими лідерами підписав відозву „Русины галицкои земл±!“ від 24 (12). 10. 1885, яка обґрунтовувала утворення політ. т-ва „Народна рада“ та роз’яснювала нац. програму народовців. На боці народовців брав участь у виборчих кампаніях (як чл. повітового передвиборчого к-ту в Станіславові) до Галицького сейму (1883, 1889, 1895) й австрій. парламенту (1885, 1891, 1897). Як довірена особа правління „Народної ради“, зміцнював позиції народовців на Станіславівщині, намагався залучити на бік проукр. течії кол. прихильників панрус. і панславіст. орієнтації, протистояв поширенню впливів радикалів, проводив нац. агітацію серед селян, передплачував для гімназійної та студент. молоді укр. часоп. 1895 розірвав стосунки з І. Франком, коли відмовився передплачувати журн. „Житя і слово“ через його „крайньо-реалістичний напрям“. В ост. роки життя через важку хворобу відійшов від громадсько-політ. діяльности.
Сформував особистий архів, до збереження якого ставився дуже ретельно. Під час арештів і судових процесів над соціалістами в 1876—77 закопав на городі листи (передусім від Драгоманова). Після смерти Б. М. його мат-ли (фолькл., етнограф. й діалектол. записи, листування, док-ти політ. й осв. т-в, рукоп. віршів та ін.) родина подарувала Бібліотеці НТШ. Сьогодні вони зберіг. у ф. 17 від. рукоп. ЛННБ України. Част. фолькл. записів із док-тів Етнограф. комісії НТШ (записані в 1866—72 на Станіславівщині розповіді, легенди, казки, прислів’я та приказки, загадки, повір’я, звичаї, демонологія, пісні різних жанрів) зберіг. у від. рукопис. ф. ІМФЕ НАН України (ф. 28: В. Гнатюк, спр. 47—52). Збірки листів і пр. Б. М. зберіг. також у ЦДІА України у Львові в особистих ф. К. Студинського (ф. 362) і М. Павлика (ф. 663).
Пр.: Лихва и законы против неи. Р±чь Дра М. Бучиньского (держана на збор± Филіи Тов. „Просв±ты“, д. 9. Жовтня 1881 в Станиславов±) / Накладом автора. У Львов±: З друкарн± Товариства имени Шевченка, пoд зарядом К. Беднарского, 24 с.
Арх. дж.: ІМФЕ НАН України, ф. 28, спр. 47—52; ЛННБ України, від. рукоп., ф. 17 (М. Бучинський); ф. 167 (І. Левицький), оп. 2, спр. 433/п. 19 (М. Бучинський), 12 арк.; ЦДІА України у Львові, ф. 362, 663.
Літ.: Австро-руські спомини (1867—1877) М. Драгоманова / Накладом Івана Франка. [Част. 2]. Львів: З друкарні Товариства імени Шевченка, 1889 (Літературно-наукова бібліотека. Кн. 4), с. 65—66, 73, 117, 124; Част. 5. Львів, 1892 (Літературно-наукова бібліотека. Кн. 15), с. 358, 363; Двацять и пять л±т исторіи Товариства „Просв±ты“ / Коротко начеркнул Иван Белей. [Львів]: З друкарн± Наукового Товариства им. Шевченка, 1894 [Видання Товариства „Просв±та“. Ч. 166], с. 20; Франко І. Із уст народа. А. Пісні. VI. Кошут і Кошутська війна // Житє і слово: Вістник літератури, історії і фольклору / Видає Ольга Франко. Львів, 1894, т. І, с. 461—77 [Пісня, записана Б. М. у Космачі Косівського пов. в 1867, опубл. на с. 468—69]; його ж. Пять листів Остапа Терлецького / Відбитка з ювилейного „Альманаха“ віденської „Січи“, виданого в 40літню річницю заснованя товариства. Львів: З друкарні Наукового Товариства імени Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1908, с. 9—12 (Лист О. Терлецького до М. Бучинського, Відень, 06. 01 (02?).1876); Из Станислав?вского п?дг?ря // Діло (Львів), 1899, 30 (18) серп., ч. 184; Спомини про Федьковича / Зібрав Р. Заклинський // ЛНВ (Львів), 1901, січ., кн. І, с. 13—20 (Спогади Б. М. про зустрічі з Ю. Федьковичем у 1867 і 1872); [Т.] Новинки. Посмертні спомини. Д-р Мелітон Бучинский // Діло (Львів), 1903, ч. 87, 4 мая (21 цьвітня); Д-р Мелітон Бучинський // Товариш: Ілюстрований календар Товариства „Просвіта“ на рік переступний. Львів, 1904; Переписка Михайла Драгоманова з Мелітоном Бучинським, 1871—1877. З портретами й факсіміліями кореспондентів / Зладив М. Павлик. Львів: З друкарні Наукового Товариства імени Шевченка, 1910. (= Збірник Фільол. секції НТШ, т. ХІІІ), ХІІІ + 353 с.; Грушевський М. З починів українського соціялістичного руху. Начерки і фраґменти // З починів соціялістичного руху. Мих. Драгоманов і женевський соціялістичний гурток / Зладив М. Грушевський. Wien, 1922 (Documents pour servir B l’histoire du mouvement social en Ukraine. Dragomanov et le groupe socialiste de GenPve), с. 5—102; Студинський К. Галичина й Україна в листуванні 1862—1884 рр.: Матеріяли до історії української культури в Галичині та її зв’язків з Україною. Х.; К., 1931, VІІІ + 606 с.; його ж. Із редакційної теки Івана Франка. З приводу віршів Мелитона Бучинського // Наша культура. Варшава, 1936, кн. 1 (10), с. 12—17; кн. 4 (13), с. 308—09; його ж. Зустріч Ольги Косачевої з Мелитоном Бучинським 1872 р. До історії єднання Великої України з Галичиною / Відбитка з „Нашої культури“. Львів, 1936, 16 с.; Грицик М. Фольклорист Мелітон Бучинський // Українське літературознавство. Львів, 1984, вип. 43, с. 43—50; Кухар Р. Віденська „Січ“: Історія Українського Академічного Т-ва „Січ“ у Відні (1868—1947). В пам’ять 125-річчя від оснування „Січі“. К., 1994, с. 28, 123, 152 (фото); Головацький І. Матеріали з архівної спадщини вчених І. Горбачевського та І. Пулюя // Рукописна україніка у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та проблеми створення інформаційного банку даних: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 20—21 вересня 1996 року / Упоряд., заг. редакція текстів, допоміжні покажчики М. М. Трегуб. Львів, 1999, с. 253—55; Світленко С. Джерела з історії народництва Наддніпрянської України у фонді М. Й. Бучинського // Там само, с. 46—52; Старков В. А. Особовий архів Володимира Гнатюка та його роль у дослідженні ігрової культури українців // Архіви України (К.), 2001, № 3; Барвінський О. Спомини з мого життя / Упоряд. А. Шацька, О. Федорук; ред. Л. Винар, І. Гирич. Н.Й.; К., 2004, с. 93, 164, 378; Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. Українські адвокати Східної Галичини (кінець XVIII — 30-ті роки ХХ ст.). Львів, 2004, с. 37, 57, 68; Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини в світлі архівних джерел (1800—1939 рр.). Львів, 2008, c. 22, 45—46, 187; Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови) та ін. Львів, 2006, 594 с.; Дашкевич Я. Іван Омелянович Левицький. Матеріали І. О. Левицького як джерело для біографічного словника // Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури / 2-ге вид., виправл. і доповн. Львів, 2007, с. 292; Нахлік Є. К. Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель: У 2 т. / НАН України. Львівське відня Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка. Серія „Літературознавчі студії“. Вип. 11/12; Міжнародний фонд Пантелеймона Куліша. К., 2007, т. 1: Життя Пантелеймона Куліша: Наукова біографія, с. 245—307 [VI. Рушій українофільського руху в Галичині. Перша спроба повного українського перекладу Біблії (31 жовтня / 12 листопада 1867 р.— серпень 1872 р.)].
Мар’ян Мудрий