БУЧКО Іван (* 01. 10. 1891, с. Германів Перемишлян. пов., Галичина (нині — с. Тарасівка Пустомитів. рну Львів. обл.— † 21. 09. 1974, м. Рим, Італія) — архиєпископ УГКЦ, церк. і громадсько-культ. діяч. Почес. чл. НТШ Європи (з 1949).
Н. у селян. родині. Поч. освіту здобув у рідному селі, а серед.— в Академічній гімназії у Львові (1903—11). Вищі студії розпочав на юрид. фті Львів. ун-ту, однак наприкін. 1911 виїхав до Рима, де вступив на філософсько-богослов. студії в Укр. колеґію (Collegium Ruthenum). У черв. 1913 захистив ступінь бакалавра богослов’я. 26. 04. 1914 рукоположений на диякона, а 21. 02. 1915 висвячений на свящ. Після оголошення Італією війни Австро-Угорщині (трав. 1915) Б. І. як австрій. громадянин змушений був виїхати на Батьківщину. В жовт. 1915 прибув до Львова, де був призначений секретарем митрополичої консисторії. Восени 1916 став префектом Духов. семінарії. 1917—19 вів пастирську працю серед укр. сезонних робітників у Німеччині. На поч. верес. 1919 повернувся до Львова, де, за дорученням митрополичого ординаріату, організував Малу семінарію і став її першим ректором (верес. 1919 — листоп. 1921). З листоп. 1921 по лип. 1922 продовжував філософсько-богослов. студії в Римі, де захистив докторат з богослов’я (1922). Після повернення до Львова працював секретарем Апостольського візитатора в Україні о. Джованні Дженоккі. У верес. 1929 номінований титулярним єп. Каді і призначений єп.-пом. Львів. архиєпархії. 20. 10. 1929 митр. А. Шептицький з участю єп. Г. Хомишина та Й. Коциловського висвятив Б. І. на єп. Хіротонізація відбулася в укр. церкві св. Сергія і Вакха в Римі.
Осн. зацікав. Б. І.— церк. і громадсько-культ. діяльність.
У 1929—39 Б. І. був акт. організатором і будівничим зв’язків між Церквою і світськими культ. й політ. орг-ціями. За дорученням митр. А. Шептицького, духовно опікувався всіма національно-патріот. акціями, які організовували і проводили по всій < span class="text311">Галичині на відзначення пам’ятних дат і місць укр. нац. доблесті та мучеництва. Був одним із духовних натхненників величавого здвигу „Українська молодь — Христові“ (1933) й одним з організаторів суспільно-християн. руху „Католицька акція“, брав участь у міжнар. євхаристійних та унійних конґресах, де боронив позицію й інтереси УГКЦ. Б. І. відкрито протистояв тискові польс. адмін. розправ. над ГКЦ у Галичині та Холмщині. Відкрито засуджував „пацифікацію“, яку у першій пол. 1930-х рр. проводила польс. окупаційна влада з метою знищення укр. політ. і суспільно-культ. інституцій, різко виступав проти комунізму, нацизму й антисемітизму. Акт. діяльність ГКЦ і особисто Б. І. не сподобалися польс. владі, й вона домоглася відкликання єп. зі Львова до Ватикану.
У лип. 1939, за дорученням митрополичого ординаріату, Б. І. виїхав на амер. континент для духовної візитації гр.-катол. станиць і парафій. Про свої враження від відвідин Пд. Америки (1939—41) залишив спогади й нотатки, які є цінним мат-лом для вивчення історії укр. еміґрації в Бразилії, Аргентині, Уругваї та Парагваї, для пізнання її екон., культ. і релігійно-духовного становища напередодні Другої світової війни. В 1941—42 — генеральний вікарій Філадельфійського гр.-катол. екзархату і душпастир Нью-Йорка, а з 1942 постійно перебував у Римі. Після війни морально підтримував і активно допомагав утікачам із України, які в час „Великого Ісходу“ опинилися на Зх.: відвідував їх у таборах і бараках Ді-Пі в Німеччині, Італії, Шотландії, піклувався про усталення їхнього правового статусу, захищав від спроб депортації в Радянський Союз, активно організовував світські та духовні школи для молодих укр. еміґрантів. 1946 призначений Апостольським візитатором українців у Зх. Європі, а в 1953 став титуляр. архиєп. Леокадійським. Налагодив церк. життя українців-католиків у повоєнному зх. світі, зокрема організував гр.-катол. екзархати в Європі й Австралії, а також нові єпархії й митрополії в Пн. та Пд. Америці.
Б. І. спричинився до організації й активізації укр. наук. життя у вільному світі: сприяв відновленню НТШ у Німеччині. Пізніше за посередництва Б. І. НТШ Є 1950 одержало будинок у м-ку Сарселі (Франція), куди переїхала з Мюнхена управа Т-ва в Європі. Тут активно розгорнулася праця Ін-ту Енциклопедії українознавства та Ін-ту нац. досліджень. За це Б. І. іменовано почес. чл. НТШ Є. Водночас єп. Б. І. матеріально і морально підтримував ВУАН, а також укр. вищі школи — Український вільний університет та УТГІ. За свою жертовну працю на користь укр. повоєнної еміґрації дістав почес. ймення „Архипастир скитальців“.
Пр.: Пій ХІ про піднесення богословських студій // Богословія, 1923, т. 1, ч. 1, с. 82—85; [Рец. на:] Каралєвський К. Studion (Bolletino delle chiese di rito bizantino), vol. 1, N 1/2, Roma, 1923 // Там само, ч. 3—4, с. 326—27; [Рец. на:] Spacil T. Conceptus et doctrina de Ecclesia iuxta Theologiam Orientis separate, Roma, 1923 // Там само, т. 3, ч. 1—2, с. 126—28; [Рец. на:] Grimand Ch. Futurs Pr‡tres, Paris, 1924 // Там само, 1927, т. 5, ч. 2—3, с. 170—71; [Рец. на:] Hoffmann G. Il Beato Bellarmino e gli Orientali / Orientalia Christiana. Roma, 1927, vol. III, N 33 // Там само, 1927, т. 5, ч. 4, с. 249—50; [Рец. на:] Rostworowski J. Charakter i znaczenie biskupstwa pierwszych dw?ch wiekach dziej?w Ko??io?a. Krak?w, 1926 // Записки ЧСВВ, 1927, т. 2, ч. 3—4, с. 449—50; [Рец. на:] Hontheim J. Theodicea sive Theologia naturalis in usum scholarum, Freiburgi Br., 1926 // Богословія, 1928, т. 6, ч. 1—2, с. 76; [Про християнський націоналізм] // Нива, 1934, т. 29, ч. 1, с. 25—29.
Арх. дж.: ЦДІА України у Львові, ф. 852, оп. 1, спр. 16.
Літ.: Новий львівський єпископ-помічник о. Др. І. Бучко // Нива (Львів), 1929, т. 24, ч. 10, с. 370—71; Несамовиті події // Там само, 1934, т. 29, ч. 5, с. 200, 240—41; Городецький І. Тернистим шляхом. Мартиролоґія Української Католицької Церкви в образках. Реґенсбурґ; Мюнхен, 1948, 40 с.; Великий А., Лаба В. Архипастир Скитальців. Преосв. Кир Іван Бучко. Рим; Париж, 1949, 62 с.; Світильник істини: Джерела до історії Укр. Кат. Богосл. Академії у Львові. Львів; Торонто; Чікаґо, 1973, ч. 1, с. 215—16; [б. а.] Архиєп[ископ] Бучко Іван, почесний член НТШ, основоположник науково-культурного осередку НТШ в Сарселі // Вісті із Сарселю. Неперіодичний бюлетень Акції С. Париж; Мюнхен, 1974, ч. 16, с. 3; Dushnyk W. Archbishop Buchko — Arch-Sheperd Ukrainian Refuges // Ukr. Quaterly. N.-Y., 1975, vol. XXXI, p. 32—43; Назарко І. Архиєпископ Іван Бучко // Укр. історик, 1975, № 3—4, с. 47—48; Крив’як Б. Бучко Іван // Українська журналістика в іменах. Львів, 2000, вип. 7, с. 40—44; Паславський І. Єпископ Іван Бучко про націоналізм // Жива вода. Газета Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, 2005, № 2 (лют.), с. 7, 11; Марусин М. Архипастир скитальців архиєпископ Іван Бучко. Львів, 2008, 369 с.; Сапеляк О. Параґвайці українського походження: церковно-громадське життя. Львів, 2011, с. 89—91.
Іван Паславський