ВАТИКАН (Lo Stato della Citt? del Vaticano) — держава-місто, реліг., адмін., політ. центр Катол. церкви світу.
Історія В. сягає раннього середньовіччя, 756 р., і пов’язана з виникненням Папської церк. держави на території Серед. Італії. Розташований В. на правому березі р. Тибру, на гористих теренах кол. передмістя Рима, які називають Ватиканськими пагорбами. В.— оселя пап і численних центр. інституцій РКЦ. Заг. пл.— 0,44 кв. км, кількість населення — прибл. 1 тис. чол. (духовні особи, ватикан. урядовці й охорона). Територія В. становить ансамбль численних палаців і церков із відомою базилікою св. Петра на площі Св. Петра та будівлями б-к, музеїв і ватикан. адміністрації, а також істор. ватикан. городами та скверами. Адміністрації В. нині підпорядковані також будівлі, які розташовані поза межами власне В. у Римі: палаци, церкви та приміщення ін-тів (церкви Лятерану, Григоріанський ун-т, Біблійний ін-т, Палац св. 12 апостолів, Археологічний ін-т, Сх. колегіум, Сх. ін-т та ін.), літня резиденція пап у Кастель Ґандольфо, радіостанція, власний вокзал.
В.— монархія, яку очолює папа, обраний колегією кардиналів. Папа, згідно з Конституцією держави В. від 07. 06. 1929, має найвищу й абсолютну законодавчу, виконавчу та судову владу, яку здійснює безпосередньо чи за посередництва своїх урядів і мін-в. Контакти зі зовн. світом В. проводить через мін-во зовн. справ, зреформоване 18. 08. 1967.
В. як столиця і центр Катол. церкви підтримує дипломат. та культ. відносини з багатьма країнами. Контакти В. з Україною (Київ. Руссю) розпочались у ІХ ст. Вони пов’язані з іменем св. папи Климентія († 901?), засланого цісарем Траяном до Криму. Мощі святого зберіг. у Херсонесі, 861 їх віднайшов повністю К. Солунський і 868 мощі перенесено до Рима. Перші прямі зв’язки Київ. Руси з В. (папським престолом) простежуються у Х ст., у час християнізації України. Відомо про папські посольства Івана XV 988 і 991 та Сильвестра ІІ 1000 до кн. Володимира Святославича (Великого), також князівські посольства до Рима 991 і 1001. Дипломат. зв’язки з В. пов’язані з перебуванням у Києві Бруно з Кверфурту (бл. 1006) і прийняття його кн. Володимиром Святославичем. 1075 папа Григорій VII своїми буллами підтримував вел. кн. київ. Ізяслава Ярославича в боротьбі за престіл у Києві. Ізяслав Ярославич вислав до Рима сина Ярополка. Відомо, що папа Григорій VII наділив Ізяслава короною. Зближенню папського престолу з укр. землями сприяло спрямоване через Україну в Монголію посольство Плано Карпіні, яке пізніше затрималося в Україні. Тоді зміцніли зв’язки кн. Данила та Василька Романовичів і взагалі Галицько-Волинського князівства з Римом, які завершилися коронацією 1253 кн. Данила папським леґатом Опізо.
У XV ст. у Римі жив і помер київ. митр. Ісидор (1454—56), який отримав із рук папи сан кардинала, а 1458 вислав із Рима в Україну свого наступника митр. Григорія ІІ. Чимало булл, бреве та ін. офіційних док-тів надсилав В. на зх.укр. землі у зв’язку зі становленням і функціонуванням катол. костелів у XV—XVII ст. У 70—80х рр. XVI ст., у зв’язку з планами „єднання католицьких і православних церков, папський нунцій А. Болоньєтто вів переговори“ з В.-К. Острозьким. Новий період укр. взаємин із В. розпочався „унійним актом Київської митрополії з папським престолом 23. 11. 1595, док-т було підписано у Римі єп. І. Потієм і К. Терлецьким“. Після проголошення Берестейської церковної унії 1595 відбуваються реґулярні контакти гр.-катол. церк. діячів із В. (це стосується й білорус. земель), Рим відвідують Й. Рутський, Р. Корсак, М. Терлецький, Я. Суша та ін., а також репрезентанти чернечих чинів. Постійне представництво укр. церкви у В. „становили прокуратори (апокризарії) київ. митрополитів і василіянського чину“, які проживали при храмі св. Сергія і Вакха (1639—1880?) у Римі.
У XVI—XVII ст. В. робить спроби залучити укр. козацтво до антитурецької коаліції європ. держав (М. Кордуба, 1901; М. Грушевський, 1909). 1594 з інструкціями папи Климентія VIII до козаків приїздить папський легат О. Комулович, щоби схилити їх до боротьби з Османською імперією. З цією ж метою В. використовував також посередництво дипломат. місій ін. держав у м. Чигирині, саме Венеціанської республіки (1650), Священної Римської імперії герман. нації (1657) (Варварцев, 2003). В. не завжди погоджувався з королями і їхніми урядами Польщі (Речі Посполитої), що примусово насаджувала католицизм і унію на землях України, особливо у заселених православними реґіонах ХІХ—ХХ ст. В. „вдається до політично-дипломатичних та ідеологічних заходів захистити унію від владних утисків Російської імперії, Польщі, СРСР“.
Рим, зокрема ватикан. середовище — важливий навч. осередок для українців. Спершу це була Колегія св. Атанасія (засн. 1573 папою Григорієм ХІІІ) для студій і виховання гр.-катол. богословів (першими побували у ній І. Мороховський (1596—1603) і Й. Рутський (1599—1603), яка підгот. для українсько-білорус. земель до 1820-х рр. бл. 150 ос. Надання освіти українцям спостерігається і пізніше. Крім згаданих, понад 50 чернечих і кілька світських богословів виховувалися у Колегії конґреґації пропаганди віри, починаючи від 1622 аж до створення окр. Конґреґації Сх. церков 1917 (від 1845 до 1897 світські богослови, переважно із Зх. України, навч. у Грец. колегії, що наз. Греко-Рус. На її основі папа Лев ХІІІ заснував окр. Укр. колегію при церкві св. Сергія і Вакха). 1855 окр. конкордатом з Австрією В. забезпечив масове відкриття укр. нар. шкіл під наглядом гр.-катол. духовенства, а конкордатом з Польщею 1925 (завдяки акт. діям А. Шептицького) вреґульовано правове становище ГКЦ загалом.
У Римі, починаючи з XV ст., видали свої твори Ю. Дрогобич (Ю. Котермак) „Judicium prenosticon...“ (1483), Й. Кунцевич (1643), Я. Суша (1665), М. Смотрицький (1666), І. Кульчинський (1733—34) та ін.
Новий виток у відносинах В. (Рима та Італії взагалі) настав із відновленням після Другої світової війни НТШ у Європі (1947). У Римі засн. один із осередків Т-ва, до якого належать духовні та окр. світські особи. Згідно з „Хронікою НТШ“, у 1963—65 чл. і д. чл. НТШ (Історично-філософська секція) були М. Ваврик, А. Великий, І. Назарко, М. Пришляк, В. Сапеляк, І. Тилявський, В. Федорончук, І. Хома, пізніше А. Пекар, І. Патрило, І. Музичка та ін.; почес. чл. НТШ — І. Бучко, Й. Сліпий. Більшість наз. осіб безпосередньо контактувала з церк., навч. та наук. структурами у В. Вони через НТШ послідовно робили свій внесок у нац. науку. Завдяки прихильному ставленню Конґреґації Сх. церков В. на чолі з її префектом кард. (деканом кард. колегії) Є. Тіссераном, за безпосередньої участи архиєп. І. Бучка, 1950 НТШ Є отримало окр. будинок у м-ку Сарселі (Франція), куди переїхала із Мюнхена управа Т-ва в Європі і де чл. НТШ активно розгортають працю Ін-ту Енциклопедії українознавства та Ін-ту нац. дослідів. Тоді ж В. спрямовує на наук. цілі Т-ва чимало фондів, закладено ін. укр. гуманіт. інституції. У будинку в Сарселі розмістилися Бібліотека й архів НТШ.
В. як столиця Катол. церкви та держава, контакти В. з Україною, а також ватикан. архіви від давнього часу до сьогодні перебувають у полі зору укр. дослідників, а з кін. ХІХ ст.— багатьох науковців НТШ. Варто згадати праці М. Гарасевича, Й. і С. Сембратовичів, Ю. Пелеша та ін. На стор. видань НТШ вони періодично з’являються у ХХ ст. Більшу част. публікацій, зокрема статті та рец., вміщають „Записки НТШ“. Інформації про В. і події, які відбуваються у ньому, а також писемні пам’ятки В. потрапляють через Наукову хроніку до „Записок НТШ“ та ін. вид. Т-ва. Чи не перший з НТШівців на стор. „Записок НТШ“ опубл. свої рец. на праці польс. дослідників М. Кордуба (1901), надрукував статті про унійного діяча XVI ст. В. Гербеста О. Сушко (1903—04). М. Грушевський коментував візит і процедуру зустрічі єп. І. Потія й К. Терлецького з папою Климентієм VIII у 1595, він же звернув увагу на грамоти, які пересилав папський престіл митрополитові в Україну з дорученням скликати синоди та дозволом висвячувати нових єпископів, а короля Польщі просив затвердити унію. Історик також розглянув події, пов’язані зі собором 25. 01. 1596 у Новогрудку (1905). В окр. працях, спираючись на ватикан. мат-ли, передусім звіти нунціїв, М. Грушевський писав про намагання В. залучати козаків для боротьби з Туреччиною (1909). В. Гребеняк на основі літ. даних оголосив повідомлення про Біблію Рафаеля у В. У контексті політ. історії Київської Руси роль В. розглядав М. Чубатий (1917, 1965). Учений порушив питання, пов’язані із ранньою добою християнізації Руси, а також відносини кн. Данила Романовича з В. як змагання до унії з Катол. церквою. Водночас він констатував успіхи і невдачі контактів України з Римом у ХІІІ ст. І. Крип’якевич опрацював нові мат-ли до історії соборів 1629, публікуючи бреве папи Урбана VIII з 1625 та листи різних духовних і світських осіб. Помітний внесок у дослідження взаємин В. з укр. землями зробив С. Томашівський. Зокрема, у своїй „Історії церкви“ (1932), текст якої довів до ХІІ ст., культивував „ідею церковної унії [...] що органічно й нерозривно злучена з напрямками і духом усієї української історії, а навіть із самою національною ідеєю українського народу“. Паралельно вчений зосереджував увагу на маловідомій постаті київ. митр. Петра, який виступив на Ліонському соборі 1245 з повідомленням про монголо-татарську загрозу для Руси та Європи (1927). Цю тематику розглянуто у кількох працях. Він же рецензував працю Б. Ляйба про взаємини Рима, Києва та Візантії наприкін. ХІ ст. (1924), проаналізував „латинсько-руські взаємини“ церковно-політ. характеру між старою Руссю і катол. заходом у Х—ХІ ст., а пізніше ці питання піднімав, рецензуючи праці С. Закшевського, М. Таубе (1926, 1928). Заслуговують на увагу рецензійні статті М. Ваврика, зокрема про розвиток чернечих чинів в історії укр. церкви і культури (1926, 1969). Після Другої світ. війни з’явилася пр. Г. Лужницького „Нарис з історії української церкви“ (1954), яка вміщає чимало згадок про істор. взаємини В. і „святого престолу“ з Україною, окремо характеризує розвиток церкви у Київ. і Галицько-Волинській державі, Великому князівстві Литовському, розглядає функціонування укр. церков у козацько-гетьман. державі. У новітній історії вчений акцентує на ролі ГКЦ як рушійної сили укр. державности. Тим часом М. Войнар (1955) у контексті коронації кн. Данила Романовича торкається правничо-політ. структур В. і Візантії щодо давньорус. володарів, І. Хома — сх.європ. політики папського престолу, якій присвячує окр. розділ „Інокентій IV і Данило Галицький“ (1955). Він же 1969 досліджує історію церк. єднання з Римом Крижевацької єпархії 1601 (Хорватія). Ін. дослідник О. Баран у політично-істор. контексті вивчає історію церкви на Закарпатті, акцентуючи на діях папського престолу (1967, 1968), а також питання утворення укр. патріархату за папи Григорія XVI в 1843—53 (1962). Пізнавальними з огляду відносин В. і України є праці А. Великого, І. Шевченка , Б. Ґудзяка та ін.
Окр. стор. взаємин НТШ і В.— праця чл. Т-ва над виявленням і публікацією ватикан. архів. джерел щодо України і Укр. церкви. Після видань А. Тайнера, також польс. і рос. археографів (А. Бельовського, представників Akademii umiej“tno?сі w Krakowie, А. І. Тургенєва та ін.), у перших десятиліттях ХХ ст. певні кроки у цьому напрямку робило НТШ, саме М. Кордуба (1907) та С. Томашівський (1924), пізніше (під кер. А. Шептицького) К. Королевський, Г. Бенедетті, а у Львові — І. Шендрик, Г. Дворянин. З 1952 систематично виходять Ватикан. акти і докти, що стосуються України у Римі. Упоряд. і очільником низки серій видань цих мат-лів був д. чл. НТШ, протоархиман. А. Великий. Лише в межах третьої вид. секції „Documents from the Roman archives“, що працює при „Записках ЧСВВ“, з’являються багатотомні серії: Documenta Pontificum Romanorum; Acta s. Congregation is de Propaganda Fide; Litterae Nuntiorum Apostolicorum; Epistolae Metropolitarum; Litterae Episcoporum historiam Ucrainae illustrantes; Litterae Basilianorum та ін.
Дипломат., церк. та культурно-осв. контакти України з В. (Римом) широко відображені в бібліографіях праць та збірників актів і док-тів І. Патрила, також період. вид. А. Кравчука. Стараннями В., особисто папи Павла VI, звільнено з рад. ГУЛАГу патріарха Й. Сліпого.
У В. (частково) та на прилеглих до нього територіях Рима міститься багато укр. катол. церк., адмін. і навч. установ, насамперед собор св. Софії, укр. гр.-катол. парафія св. Сергія і Вакха, центр патріархату Помісної УКЦ (з 1963), Український католицький університет, Укр. папські мала і велика семінарії (на горі Джанікольо), будинки згромадження сестер-катехиток св. Анни та служебниць Непорочної Діви Марії, Гол. управа василіян. чину і монастир сестер ЧСВВ, Укр. папська колегія Йосафата, Посольство України при В., Укр. пресове бюро, Ватиканське радіо зі щоденними укр. програмами. У Римі друк. укр. наук. л-ра, яку підгот. укр. і неукр. автори. Крім згаданих книжк. видань та збірників актів і док-тів, друк. вид., які до війни виходили у Львові та Жовкві: Праці гр.-катол. богословської академії, Праці Укр. богословського наук. т-ва, „Богословія“ (квартальник), також Праці філософсько-гуманістичні істор. ф-ту УКУ та ін.
Папська АН у 30-х рр. ХХ ст. обмінювалася своїми вид. з НТШ у Львові. Сьогодні книжки, які друкують укр. наук. і навч. інституції у Римі, систематично надходять у Бібліотеку НТШ в Україні.
Арх. дж.: Archivum Vaticano. Roma. Archivum Sanctae Congregacione de Propaganda Fide. Congressi (scripture referite nei Congressi Moscovia. Polonia et Rutenia); Archivum Vaticano. Roma. Regesta Vaticana.
Літ.: Codex diplomaticus Galicensi. 1105—1405 (Галицко-русские акты. 1105—1405) / [Підгот. Д. Зубрицький. М., 1852]; Harasiewicz M. Annales Ecclesia Ruthenae... Leopoli, 1862, р. 565—640; Кордуба М. [Рец. на:] Gu?pin A. Un ap?tre de l’union des ?glises au XVII-е si?cle. Saint Josapat et ?glise grеcoslave en Pologne et en Russie. Paris; Poitiers, 1897—98, vol. I, (ІV) + XLVIII + CLVIII + 380 + 32 + 18 р.; vol. II, 589 p. // Записки НТШ. Львів, 1901, т. ХХХІХ, кн. І, с. 16—18; його ж. Венецьке посольство до Хмельницького (1650) // Там само, 1907, т. LXXVIII, кн. IV, с. 51—59; Сушко О. Єзуїти в заведенню Унії на Руси в доберестейській добі // Альманах руско-українських богословів. Львів, 1902, с. 117—93; його ж. Предтеча унії. Критично-історична студия // Записки НТШ. Львів, 1903, т. LIII, кн. ІІІ, с. 1—71; т. LV, кн. V, с. 72—125; 1904, т. LXI, кн. V, с. 126—77; Abraham W. Powstanie organizacyi ko?cio?a ?aci?skiego na Rusi. Lw?w, 1904, t. І, 418 s.; Грушевський М. Історія України-Руси. Львів, 1905, т. V, с. 597—602 та ін.; 1909, т. VII, с. 198, 293; Крип’якевич І. [Рец. на:] Boraty?ski L. Kozacy i Watykan. Kartka z dziej?w dyplomacyi kozackiej za Stefana Batorego // Przegl?d polski, 1906, ks. IV, рa?dziernik, s. 1—40 // Записки НТШ. Львів, 1906, т. LXXIV, кн. VІ, с. 209—10; його ж. [Рец. на:] Б±днов В. А. Православная церковь в Польщ± и Литв± (по Volumina legum). Екатеринослав, 1908, XVIIІ + 512 с. // Там само, 1909, т. ХС, кн. IV, с. 224—25; його ж. Нові матеріяли до історії соборів 1629 р. // Там само, 1913, т. CXVI, кн. ІV, с. 5—39; [Шмурло Е. Ф.] Россия и Италия. Сборник исторических материалов и исследований, касающихся сношений России с Италией. СПб., 1907, т. 1, вып. 1; 1913, т. 2, вып. 2; Л., 1927, т. 4; його ж. Римская курия на русском православном востоке в 1609—1651 гг. Прага, 1928; Гребеняк В. [Огляд] Айналов Д. В. Библія Рафаэля в Ватикан± // Труды четырнадцатого археологическаго съ±зда в Чернигов± 1909. М., 1910—11, т. ІІІ, Протоколы, с. 125 // Записки НТШ. Львів, 1913, т. CXIV, кн. ІІ, с. 174; Чубатий М. Західна Україна і Рим у ХІІІ віці у своїх змаганях до церковної унії // Там само, 1917, т. CXXIII—CXXIV, с. 3—108; його ж. Історія християнства на Руси-Україні. Рим; Н.Й., 1963, т. 1 (до року 1353), 816 с.; Томашівський С. Ватиканські матеріали до історії України. Т. 1. Донесення римських нунціїв про Україну 1648—1657 // Жерела до історії України-Руси. Львів, 1924, т. XVI, 235 с.; його ж. [Рец. на:] Leib B. Rome, Kiev et Byzance a la fin du XI si?cle. Rapports religieux des latins et des Greco-russes sous le Pontificat d’Urbain II (1088—1099). Paris, 1924, XXXII + 356 p. // Записки ЧСВВ. Жовква, 1926, т. ІІ, [№] 1—2, с. 184—86; його ж. [Рец. на:] Zakrzewski S. Boles?aw Chrobry Wielki. Lw?w; Warszawa; Krak?w, 1925, 7 + 439 s. // Там само, s. 189; його ж. Предтеча Ісидора, Петро Акерович, незнаний митрополит руський (1241—1245) // Там само, 1927, т. ІІ, с. 221—313; його ж. [Рец. на:] Taube M. von. Rom und Russland in der vormongolischen Zeit (X—XII Jahrhundert)... // Там само, 1928, т. ІІІ, [№] 1—2, с. 282—83; його ж. Історія церкви на Україні // Там само, 1932, т. IV, [№] 1—2, 160 с.; Hofmann G. Kardinal Isidor von Kiew // Orientalia Christiana. Roma, 1926, Bd. 26, S. 287—91; D’Avack P. A. Chiesa, S. Sede e Citt? del Vaticano nel ius publicum ecclesiasticum. Firence, 1936; Хроніка НТШ. Львів, 1938, ч. 73, с. 67; 1939, ч. 74, с. 94; Торонто; Н.-Й.; Сідней; Париж, 1963, ч. 79, с. 46—48, 53—54; 1966, ч. 80, с. 69, 73, 75; Winter E. Byzans und Rom im Kampf um die Ukraine: 955—1939. Leipzig, 1942, 227 S.; Welykyj A. G. Prima Unio Eparchiae Leopoliensis (1607) // Analecta OSBM. Roma, 1949, vol. I, s. 553—67; його ж. Josaphat, Hieromartyr. Documenta romana Beatificationis et Canonizationis. Romae, 1952—67, vol. 1—3; його ж. Epistolae Metropolitarum. Romae, 1952—80, vol. 1—9; його ж. Documenta Pontificum Romanorum Historiam Ucrainae Illustrantia (1075—1953). Romae, 1953—54, vol. 1—2; його ж. Acta S. Congregationis de Propaganda Fide. Romae, 1953—55, vol. 1—5; його ж. Litterae S. Congregationis de Propaganda Fide. Romae, 1954—57, vol. 1—7; його ж. Congregationes Particulares. Romae, 1956—57, vol. 1—2; його ж. Littera Nuntiorum Apostolicorum. Romae, 1959—77, vol. 1—14; його ж. Supplicationes Ecclesiae Unitae. Romae, 1960—65, vol. 1—3; його ж. Audentia Sanctissimi. Romae, 1963—64, vol. 1—2; його ж. До джерел українського католицизму // Українське християнство. Рим, 1969, с. 130—66; його ж. З Хроніки Ватиканського архіву про Переяславський договір // Світла і тіні. Рим, 1969, с. 75—81; його ж. [Рец. на:] Monumenta Ucrainae Historica / Ed. Universitatis Cath. Ucrainorum S. Clementis Papae. Roma, 1964—1971, vol. I—X // Записки ЧСВВ. Рим, 1971, т. ХІІІ, с. 497—512; його ж. Litterae Episcoporum. Romae, 1972—81, vol. 1—5; його ж. Litterae Basilianorum. Romae, 1979, vol. 1—2; Ватикан і українці. Париж, 1950, 48 с.; Documenta Pontificum Romanorum Historian Ucrainae Illustrantia (1075—1953) / Ed. A. Welykyj. Romae, 1953—54, vol. I—II; Negro S. L’ordinamento della Chiesa cattolica. Milano, 1950; Halecki O. Rome. Constantinopole et Moscou au temps de l’Union de Brest // L’Eglise et les Egises, 1954, p. 441—74; його ж. From Florence to Brest. 1439—1596. Rome, 1958; Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом. Філадельфія, 1954, 724 с.; Баран О. [Рец. на:] Lacko M. Unio U?horodensis Ruthenorum Carpaticorum cum Ecclesia Catholica / Orientalia Christiana (Analecta 143). Roma, 1955, XX + 276 pp. // Записки ЧСВВ. Рим, 1954—56, т. ІІ, с. 543—46; його ж. Питання українського патріархату в половині ХІХ сторіччя // Логос (Йорктон), 1962, с. 26—36; його ж. [Рец. на:] Пекар А. Нариси історії церкви Закарпаття. Рим, 1967, т. 1, 242 с.; його ж. Церква на Закарпатті в роках 1565—1601 // Богословія. Рим, 1968, т. ХХХІІ, с. 77—145; його ж. Конґрегація Пропаґанди й українці // Логос (Йорктон), 1971, с. 246—58; Войнар М. Корона Данила в правничо-політичній структурі Сходу (Візантії) // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Рим; Париж; Мюнхен, 1955, т. CLXIV, с. 17—30 (Відбиток: Записки ЧСВВ, Рим. Т. ІІ); Коструба Т. Нариси з церковної історії України Х—ХІІІ-го століття. Торонто, 1955, т. 1, 140 с.; Хома І. Східноєвропейська політика папи Інокентія IV // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Рим; Париж; Мюнхен, 1955, т. CLXIV, с. 38—48; його ж. Церковне об’єднання з Апостольським престолом на терені сьогоднішньої Крижевацької єпархії в 1611 // Матеріали до історії Української церкви. Зб. доповідей. Наукові записки Українського вільного університету. Мюнхен; Рим; Париж, 1969, т. 9—10, с. 117—36; його ж. Апостольський престіл і Україна 1919—1922. Рим, 1987, 135 с.; Горбач О. Три церковнослов’янські літургічні рукописні тексти Ватиканської бібліотеки. Рим, 1966, 160 с.; Polons’ka-Vasylenko N. Ukraine-Ru? and Western Europe in the 10th — 13th Centuries. London, 1968, 456 p.; Madej J. Kirche zwischen Ost und West. Beitr?ge zur Geschichte der Ukrainischen und Weissruthenischen Kirche. M?nchen, 1969, 239 S.; Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233—1799 / Каталог склали і підг. до друку О. А. Купчинський, Е. Й. Ружицький. К., 1972, № 29, 33, 43, 307, 493, 705—06, 1005; Vatican City. Reader’s Digest. 1975. Almanac et Yearbook. N.-Y., 1975; Патрило І. Джерела і бібліографія історії Української Церкви. Рим, 1975, [т. 1], 376 с.; 1988, т. 2, 330 с.; Лончина Т., о., Гурин І. Українці в Італії та Ватикані: [1.] Країна й устрій; [2.] Українська національна група (Український Рим); [3.] Плекання української культури // Записки НТШ. Українські поселення. Н.-Й., 1980, т. СС, с. 133—43 + табл.; Bullarium Poloniae / Ed. et cur. I. Su»kowska-Kura? et S. Kura?. Romae, 1982, [vol.] I (1000—1342); Фіголь А. До історії дому НТШ — Сарсель у Франції (1950—1982). Спогади, коментарі, документи // Вісті із Сарселю. Неперіодичний бюлетень Акції-С. Париж; Мюнхен, 1984, жовт., ч. 26, с. 48—61 + додатки; Пріцак О. О. Атанасій Великий ЧСВВ — археограф // Записки ЧСВВ. Рим, 1985, т. 12, с. 68; Analecta OSBM. Catalogue. Roma, 1986, N 12, p. 1—12; Плохий С. Н. Папство и Украина: политика римской курии на украинских землях в XVI—XVII вв. К., 1989; Купчинський О. [Рец. на три 1-ші томи вид.] „Bullarium Poloniae“ / Ed. et cur. Irena Su?kowska-Kura? et Stanis?aw Kura?. Romae, 1982, [vol.] I. (1000—1342), 386 p.; [vol.] II (1342—1378), 483 p.; Romae; Lublini, 1988. [vol.] III (1378—1417), 301 p. // Записки НТШ. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1993, т. CCXXV, с. 409—22; його ж. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів, 2004, с. 43, 60, 176, 474, 636, 1113, 1121, 1125, 1129; Паславський І. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії Української Церкви. Львів, 1994, 143 с; Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії. Львів, 2000, XVI + 426 с.; Кравчук А. Індекс української католицької періодики Галичини: 1871—1942. Львів, 2000, 536 с.; Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття. Львів, 2001, 250 с.; Rossi F. Der Vatikan. Politik und Organisation. M?nchen, 2004; http://uk.wikipedia.org/wiki/ Ватикан; http:// w2.vatican.va/content/vatican/it.html; http://uk. wikipedia.org/wiki/Рим.
Олег Купчинський