БІБЛІЯ (СВЯТЕ ПИСЬМО) В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ І ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА. Б.— священна писемна пам’ятка християнства та юдаїзму, яка складається із книг Старого і Нового Завіту. Обидві наз. пов’язані з центр. ідеєю Б.— ідеєю „завіту“, тобто взаємної обіцянки вірности, союзу, який Бог укладає зі своїми обранцями. Ці книги творять Канон Св. Письма, звідки походить наз. „канонічні книги“. Під такою наз. вони, правдоподібно, стали загальновідомі вже від IХ ст. Старий Завіт складається із 46 кн. доістор. і праістор. змісту: 4 Євангелія (Івана, Луки, Марка і Матвія), „апостольські житія“ і апостольські листи. Б.— важлива пам’ятка світ. культури і л-ри. Починаючи від заснування Товариства ім. Шевченка (1873), пізніше — Наукового товариства ім. Шевченка (1892), Б. перебувала під постійною дослід. увагою багатьох чл. Т-ва.
Чи не перші кроки у справі популяризації Б. зробили І. Пулюй, П. Куліш та І. Нечуй-Левицький, які спільними зусиллями переклали всі книги Канону. Представники двох част. України, поділеної на той час поміж двох імперій, ясно усвідомлювали велике значення Б. для справи нац. й культ. відродження України, її цілісного духов. розвою. Перші задуми щодо перекл. укр. мовою Євангелій виношував ще 1846 Тарас Шевченко. П. Куліш 1860 почав перекладати Б. У львів. „Правді“ 1868 він під псевд. Павло Ратай видрукував перекл. І і XIII „Давидових псальмів“, які ввійшли до Псалтиря, опубл. 1871. У „Правді“ 1868 (ч. 39 і 45), а згодом окр. вид. П. Куліш опубл. перекл. двох Мойсеєвих тв.: „Пісні над Червоним морем“ і „Пісні передсмертної“, у 1869 — перекл. XV і XVI Псалмів та Книги Йова (також під псевд. Павло Ратай). Того ж року в дод. до „Правди“ П. Куліш опубл. Мойсеєве П’ятикнижжя, зазначивши на титулі: „Святе Письмо, або вся Библія Старого й Нового Завіту. Русько-українською мовою переложена“.
Невдала спроба продати власні перекл. Св. Письма Британ. біблійному т-ву змусила П. Куліша звернути пильнішу увагу на відповідність його перекл. грец. ориґіналу. У зв’язку з цим запросив до співпраці І. Пулюя, випускника Віден. духов. семінарії, студента філос. ф-ту Віден. ун-ту, автора укр. Молитовника, а гол.— знавця класич. мов та богослов’я. З лют. 1871 у Відні розпочато роботу над перекл. Нового Завіту, згодом її продовжили перекладачі нарізно: І. Пулюй — у Гримайлові, П. Куліш — у Мотронівці. Наслідком цієї праці 1871 у Віден. друкарні Соммера громад. коштом з’явилися „Євангелія по св. Матфеєві (Святе Письмо). Переклад український“, „Євангелія по св. Маркові...“, „Євангелія по св. Луці...“, „Євангелія по св. Іоаннові...“ (перше Євангеліє мало тираж 5 тис., наст.— по 3 тис. примір.). Подальша співпраця П. Куліша з І. Пулюєм закінчилася 1880 перекл. усього Нового Завіту, який побачив світ п. н. „Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали вкупі П. Кулиш и И. Пулюй. Відень 1871 р. Печатано у Львові в друкарні Товариства имени Шевченка 1880“.
Ост. прижиттєвим друк. перекл. П. Куліша були „Товитові словеса“, які опубл. у Коломиї М. Павлик 1893. І хоча над перекл. старозавіт. кн. письменник працював до кін. життя, проте не встиг закінчити замислену справу.
І. Пулюй доклав багато зусиль, щоб увесь Старий Завіт був перекл. й опубл. укр. мовою. Діставши рукоп. Куліша з Музею Тарновського у Чернігові, І. Пулюй запросив І. Нечуя-Левицького для закінчення перекл. І. Нечуй-Левицький переклав бл. чверти текстів Старого Завіту, зокрема Псалтир; він також ред. перекл. П. Куліша, усуваючи окр. недогляди й недоречності. 1903 у Відні повна укр. Б. з’явилася світ п. н. „Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту“ (повторні вид. 1906, 1908, 1909, 1912, 1920). 1944 і 1947 цей перекл. виходив друком у Нью-Йорку та Лондоні.
Мовби підсумовуючи справу вид. Б. укр. мовою, І. Франко відзначав: „Доси надруковано 402 ріжні переклади Біблії в 60 ріжних альфабетах. Надто видано Біблію в 28 язиках письмом призначеним для сліпих. Для індійських язиків і діялєктів винайшли два місіонері 63 знаки для віддання всіх звуків; сих знаків уживають уже для букварів у 17 ріжних мовах. В р. 1903 розпродало товариство [Біблійне] 5,943.775 книжок, у тім числі майже міліон повних Біблій і півтора міліона Нових Завітів“. На цьому тлі невигідно вирізняється справа поширення укр. перекл. Б. в Рос. імперії, куди ця книга до 1907 потрапляла контрабандою. Багато зусиль щодо зміни цього становища й вільного поширення укр. перекл. Св. Письма доклали І. Пулюй та Ганна Барвінок.
У першій пол. 1905 розгорнулася полеміка навколо доцільности вид. в моск. синодальній друкарні трьох наявних на той час перекл. Євангелія укр. мовою — П. Морачевського, М. Лободовського, а також П. Куліша та І. Пулюя, про що повідомив І. Франко у рец. на пр. П. Житецького „О переводах евангелія на малорусскій язык“.
На стор. „Записок НТШ“ та „Літературно-наукового вістника“ значна увага приділялась історії перекл. Св. Письма старослов’ян./церковнослов’ян., а також старою укр. мовою. Різні аспекти цієї теми висвітлено в рец. І. Копача на кн. Є. Карського „Западнорусскія переводы псалтыри в XV—XVII в±ках“, М. Грушевського на публікацію С. Пташицького „Иван Федоров. Изданія острожской библіи в связи с новыми данными о посл±дних годах его жизни“, а також ст. І. Франка „Причинок до студій над Острожською Біблією“. Підставою до ще однієї розмови про першу повну Б., видрук. 1580—81 в Острозі в перекл. церковнослов’ян. мовою, стали випадково знайдені І. Франком аркуші, вилучені з якогось рукопис. збірника, власник (чи автор) якого „цікавився абстрактними, вищими питаннями догматичної теології, Св. Трійцею і відносинами божеських осіб взаємно до себе“. Дослідження історії перекл. Б. тривали, про що свідчить звіт про „Труды четырнадцатаго археологическаго съ±зда в Чернигов± 1909 г.“ (1911, т. ІІІ), де подано мат-л Ю. Тиховського „Новые данныя о западно-русских переводах священнаго писанія XVI в±ка“ (мовиться про Євангеліє п. п. XVI ст. (Петерб. публ. б-ка), Пересопницьке Євангеліє, 1556—61, Євангеліє, 1571, Тяпинське Євангеліє, 1575, Новий Завіт В. Неґалевського, 1571); кожна зі згаданих пам’яток мовою перекл. передає більш чи менш виразні ознаки тогочас. укр. мови. М. Возняк 1912 відгукнувся рец. на пр. О. Грузинського „Из исторіи перевода Евангелія в Южной Россіи в XVI в±к±. Л±тковское Евангеліе. Краткій библіографическій очерк“, присвячену розглядові рукопис. пам’ятки староукр. мови та мист-ва Волині кін. XVI ст. (на жаль, нині загублена).
Ґрунтовну розвідку про один із перекл. Псалтиря ХVIII ст. опубл. І. Огієнко. Цей Псалтир дослідник знайшов 1922 на Лемківщині. Унікальність пам’ятки полягала в тому, що її перекл. не просто укр. мовою, а саме лемків. говіркою. Ін., не менш важливою ознакою рукопис. кн. було й те, що цей Псалтир був одночасно і зб. псалмів у канон. вимірі, і зб. тлум. текстів, поданих до кожного псалма. Дослідник приділив значну увагу історії цього списку, його палеографії, можливим протографам, а найбільше мові, окресливши її церковнослов’ян., польс. і нар. укр., власне лемків. елементи. У статті охарактеризовано особливості фонетики, а також додано укр. і „церковно-слов’янсько-український словник“.
Не менш важливою була й справа наук. осягнення Б., яку разом із Гомером і В. Шекспіром П. Куліш називав „трьома фундаментальними каменями сего вселенського храму“ — храму загальнолюдської цивілізації. Як до видатного явища світ. культури ставилися до Б. й ін. укр. діячі другої пол. XIX ст., що відповідало загальноєвроп. літ. і наук. віянням.
Д. чл. НТШ у своїх автор. історіях укр. л-ри — О. Огоновський (1887), І. Франко (1907—09), Б. Лепкий (1909—30), С. Єфремов (1911), М. Возняк (1920—24), М. Грушевський (1914—30) — започаткували й розвинули власне наук. погляди на Б. як на одну з найважливіших пам’яток світ. лри, а також невід’ємну складову укр. культури в найширшому плані.
На стор. „Записок НТШ“ та ЛНВ книги Б. були висвітлені з різних аспектів: історико-літ., бібліограф., мовозн., археограф. і літературозн.
Автори ЛНВ у кількох публікаціях ознайомили читачів із результатами розпочатих ще в першій пол. XIX ст. археол. досліджень, що провадились у Євфратській долині, в місцях, де починалася біблійна історія. Так, у замітці „Вавилон і Біблія“ В. Гнатюк повідомляв про доповідь проф. Фрідріха Деліча в нім. Т-ві орієнталістів на тему „Babel und Bibel“. Доповідь присвячена новим знахідкам у галузі археології, а саме викопним камінним рельєфам, глиняним табл. із клинопис. написами вавилон. й acсирій. походження.
Наст. року у часоп. опубл. реферат, який зробив на ІІ заг. зборах Істор. т-ва в Чернівцях М. Кордуба, п. н. „Біблія в освітленню найновіших вавилонських розкопів“.
Результати нових археол. відкриттів показували, що книги Св. Письма підлягають не лише теолог. тлумаченням, але й порівняльно-істор. аналізу. Стало очевидним, що задовго до появи Вічної Книги в Єгипті й Вавилоні існували високо розвинуті цивілізації з власною писемністю, понад те — л-рою функціон. призначення, яка існувала у різноманітних жанрах: реліг., наук., довідковому тощо. Нові дані яскрао висвітлювали взаємозв’язки давніх цивілізацій та культур.
Отже, у XIX ст. науковці (у т. ч. НТШ) скрупульозно перевіряли тексти Б. на достовірність істор. подій, імен, ін. факт. даних порівняно з новими археол. мат-лами. Результати таких досліджень викликали неоднозначну реакцію і розголос. Вони також інспірували наук. дебати та реліг. протистояння, але щоразу пробуджували все більше зацікав. Б.
У двотижневику „Новий громадський голос“ 1904 І. Франко опубл. розвідку п. н. „Поема про сотворения світу“, у якій детально проаналізував окр. моменти Старого й Нового Завітів, трактуючи їх з погляду тогочас. істор., філол. та природозн. науки. Вчений піддавав критиці біблійне літочислення, наголошуючи на тому, що небо й землю, чоловіка й жінку Бог не міг створити за 4 тис. років до народження Ісуса Христа, оскільки археологи розкопали на територіях Єгипту та Вавилону докази існування могутніх розвинутих цивілізацій в IV тис. до н. е. І. Франко піддав критиці біблійне положення про автора перших п’яти Книг Б., адже результати лінґвіст. аналізу підтвердили, що ці тексти пройшли довгий шлях становлення (складання, переписування, змін і редагування), доки не застигли в Каноні. У самих текстах Мойсеєвого П’ятикнижжя також збережено обмовки, помилки, неточності, суперечності, з яких можна зробити висновок, що Мойсей не б ув їхнім єдиним автором. Указує І. Франко й на низку нелог. моментів, які є — між Торою (П’ятикнижжям) і Книгами пророків. Дослідник акцентував увагу на мові Старого Завіту, аналіз якої давав підставу вважати, що П’ятикнижжя написав не Мойсей за 1000 літ перед Христом, а єврей. книжники після повернення з вавилон. полону.
Через рік І. Франко надрук. у ЛНВ ст. „Вавилон і новий завіт“, а пізніше там само велику пр. „Сучасні досліди над святим письмом“. Ця праця, створ. в НТШ, має особливу наук. вагу. Видатного вченого, мислителя-раціоналіста непокоїв розмах реліг. зацікав., що знаходили тоді відгук не лише в колах інтелігенції, але серед народу. Масове захоплення містицизмом та реліг. фанатизмом, на думку вченого, здатне деформувати духов. життя різних націй. Оборонитися від виявів крайнього фанатизму можна лише за однієї умови: якщо взяти на озброєння здоровий скептицизм і тверезий глузд. І. Франко вважав гол. обов’язком кожно го інтелігента „зацікавитися тою боротьбою, що йде в глибині душ і сумлінь людських, і тягне одних назад, у тьму середньовікового світогляду, а других вперед, до дійсної, не лише матеріальної, але також духовної незалежності і свободи і до ясного бачення найглибших мотивів і пружин людського розвою“. Зреферувавши публікації Г. С. Реймаруса, Д. Ф. Штрауса та ін. дослідників, у статті Франко брався роз’яснити для широкого читацького загалу ту суму знань про Б., що їх нагромадила на той час світ. наук. критика. Видатний учений описав найстарші списки біблійних кн., беручи до уваги мат-л, що ліг в основу давніх рукоп., та стиль письма й оформлення старих списків (сувоїв, а потім і книг); детально охарактеризував списки Нового Завіту: Синаїтський кодекс (IV—VI ст.), Олександрійський кодекс (бл. 450), Ватикан. кодекс (IV ст.) та низку ін. списків біблійних кн. Зокрема І. Франко наголошував на історії тих давніх списків, у текстах яких траплялося чимало помилок.
У висновках І. Франко спирався на результати досліджень астрономів, біологів, ін. учених, які прагнули краще пізнати людину і світ, засуджував тих оборонців Б., які воліли б заперечити наук. гіпотези.
Про увагу чл. НТШ до біблійної рукопис. спадщини свідчать також публікації В. Охримовича — присвячена рукопис. церк. кн. із с. Волосянки Стрийського пов.; І. Свєнціцького — палеограф. описам Бучацького Євангелія та Новосадського Апостола; Я. Гординського — палеограф., грамат. та змістовий аналіз уривка Псалтиря XIII—XIV ст., складеного 1911; публікація В. Січинським передм. до рукопис. Євангелія кін. XVI ст. з Маковиці на Закарпатті; а також представлення М. Драй-Хмарою фраґментів менського пергаменного апракоса XIV ст. І. Франко 1908 у ЛНВ також писав про нововіднайдений уривок Євангелія (ЛНВ, т. 42).
Своєрідну панораму зацікав. давньою рукопис. спадщиною відтворюють і рец., що з’являлися на сторінках „Записок НТШ“. Йдеться про рец. О. Грушевського, І. Свєнціцького, М. Возняка, Я. Запаска.
У „Записках НТШ“ досліджувалися також проблеми мови Б.: говірку Луцького Євангелія ХIV ст. (в аспекті істор. діалектології укр. мови) вивчав П. Бузук; І. Чепіга — проблему взаємодії укр. і церковнослов’ян. мов XVI ст. на мат-лах перекл. Євангелія.
У „Записках НТШ“ вчені рецензували і мовозн. праці. Так, І. Кревецький надрук. відгук на ст. Н. Каринського „Остромирово Евангеліе как памятник древне-русскаго языка“; О. Назаріїв — на публ. О. Назаревського „Язык Євангелія 1581 года в перевод± В. Негалевскаго“. Відповідно висвітлені у цьому вид. й мистецтвозн. аспекти, що стосувалися давньої книж. спадщини, зокрема книг Св. Письма. Так, М. Грушевський опубл. рец. під заг. наз. „Київські мінятюри при Трірській Псалтири“.
Відбилися на стор. „Записок НТШ“ і важливі аспекти рецептивного освоєння біблійних тем та образів як письменством найдавнішого часу, так і новою укр. лрою. У цьому вид. І. Франко вмістив рец. на публ. Г. Бараца „О библейско-агадическом элемент± в пов±стях и сказаніях начальной русской л±тописи“ та М. Возняк — на його публ. „О библейском элемент± в Слов± о полку Игореⱓ. Пізніше Р. Коропецький пише ст. про „Структурну єдність Шевченкових „Давидових псалмів“, О. Пріцак „Шевченко — пророк...“ Низку статей присвячено дослідженню біблійних мотивів у поезії І. Франка. Зокрема, В. Дорошенко у „Записках НТШ“ опубл. рец. на ст. М. Євшана „Пісня про Мойсея (Студія над твором І. Франка)“; О. Домбровський — ст. „Поема „Мойсей“ у світлі біблійної символіки“; В. Радзикевич — ст. „Біблійна притча в поетичній версії І. Франка“; В. Компанієць-Барсом — ст. „Літературна аналіза поеми Івана Франка „Смерть Каїна“; Л. Бондар — ст. „Образ Ісуса Христа в інтерпретації Івана Франка“.
Літ.: Г[рушевський] О. [Рец. на:] Карсскій С. Особенности Мстиславова Евангелія. Варшава, 1895, 25 с. // Записки НТШ. Львів, 1897, т. XVIII, кн. ІV, с. 25; Охримович В. Рукописні церковні книги в с. Волосянці, Стрийського повіту // Там само, т. ХІХ, кн. V, с. 1—8; Копач І. [Рец. на:] Карскій Е. Ф. Западнорусскіе переводы псалтыри в XV—XVII в±ках. Варшава, 1896, ХІІІ + 444 с. // Там само, 1899, т. ХХІХ, кн. ІІІ, с. 8—10; Грушевський М. Київські мінятюри при Трірській Псалтири. [Рец. на:] Der Psalter Erzbischof Egberts von Trier — Codex Gertrudianus in Cividale — historisch-kritische Untersuchung von H. V. Sauerland, kunsthgeschichtliche Untersuchung von A. Haseloff (Festschrift der Gesellschaft f?r n?tzliche Forschungen zu Trier zur Feier ihres hundertj?hrigen Bestehens herausgegeben am 10 April 1901). Trier, 1901, Bd. І—ІІ, 4 + 215 S. + 62 Таbl.; Бобринскій А. Кіевскія миніатюры XI в±ка и портрет князя Ярополка Изясловича в псалтыр± Егберта архіепископа трирскаго // Записки имп[ераторского] археологического общества. Новая серия, 1901, т. XII, І—ІІ, с. 351—71; Abraham W?. Sauerland H. V. und A. Haseloff. Der Psalter Erzbischof Egberts von Trier // Kwartalnik Historyczny, 1902, [zesz.] I, s. 90—101 // Там само, 1902, т. XLIX, кн. V, с. 1—11; його ж. [Рец. на:] Пташицкій С. Л. Иван Федоров. Изданія острожской библіи в связи с новыми данными о посл±дних годах его жизни. СПб., 1903, 20 с. // Там само, 1907, т. LХХХ, кн. VI, с. 220; Гнатюк В. Вавилон і Біблія // ЛНВ. Львів, 1902, т. 18, ч. ІІ, с. 38—39; Кордуба М. Біблія в освітленню найновіших вавилонських розкопів // Там само, 1903, т. 21, ч. ІІ, с. 179—90; П[улюй І.] В справі українського перекладу Святого Письма // Там само, 1904, т. 27, ч. ІІ, с. 174—76; Франко І. Поема про сотворения світу // Новий громадський голос. Львів, 1904; його ж. Вавилон і новий завіт // ЛНВ. Львів, 1905, т. 32, ч. ІІ, с. 114—18; його ж. [Рец. на:] Житецкій П. И. О переводах евангелія на малорусскій язык. СПб., 1906, кн. 65 (відбиток: Известия ОРЯС АН) // Записки НТШ. Львів, 1906, т. LXX, кн. ІІ, с. 214—16; його ж. Причинок до студій над Острожською Біблією // Там само, 1907, т. LХХХ, кн. VI, с. 5—18; його ж. [Рец. на:] Барац Г. О библейско-агадическом элемент± в пов±стях и сказаніях начальной русской л±тописи // Україна, 1907, кн. ІІІ, с. 362—82; кн. IV, с. 41—60; кн. VІ, с. 314—46 // Там само, с. 207—10; його ж. Сучасні досліди над Святим Письмом // ЛНВ. Львів, 1908, т. 41, с. 326—36, 516—32; т. 42, с. 119—28, 234—39; Кр[евецький] І. [Рец. на:] Каринскій Н. М. Остромирово Евангеліе как памятник древне-русскаго языка // ЖМНП, 1903, кн. V, с. 94—111 // Записки НТШ. Львів, 1905, т. LXIII, кн. І, с. 8—10; Д[орошенко] В. [Рец. на:] Євшан М. Пісня про Мойсея (Студія над твором І. Франка) // Будучність, 1909, ч. 1, с. 8—10; ч. 2, с. 24—27 // Там само, 1910, т. XCIII, кн. І, с. 204; Возняк М. [Рец. на:] Грузинскій А. С. Пересопницкое Евангеліе как памятник искусства эпохи Возрожденія в южной Россіи в XVI в±к± // Искусство. Киев, 1911, № 1, с. 1—48 // Там само, 1911, т. CI, кн. І, с. 163—64; його ж. [Рец. на:] Павлуцкій Г. Орнамент Пересопницкаго євангелія. Киев, 1911, [№] ІІ, с. 83—92 // Там само, т. СІІІ, кн. ІІІ, с. 213—14; його ж. [Pец. на:] Барац Г. М. О библейском элемент± в Слов± о полку Игорев±. К., 1912, 40 с. // Там само, 1912, т. СХІІ, кн. VI, с. 216—19; його ж. [Рец. на:] Грузинскій А. С. Из исторіи перевода Евангелія в Южной Россіи в XVI в±к±. Л±тковское Евангеліе. Краткій библіографическій очерк // Чтения в Историческом обществе Нестора летописца, [1912], кн. ХХІІ, вып. І—ІІ, с. 42—79; вып. ІІІ, с. 80—124 // Там само, с. 220; Гординський Я. Уривок Псалтири ХІІІ—ХIV в. // Там само, 1911, т. CVІ, кн. VІ, с. 5—24; Свєнціцкий І. Бучацьке Євангеліє. Палєоґрафічний опис // Там само, т. CV, кн. V, с. 5—17 + 1 іл.; його ж. [Рец. на:] Срезневскій В. И., Покровскій Ф. И. Описаніе рукописнаго Отд±ла Библіотеки Импер[аторской] Академіи Наук. І. Рукописи. СПб., 1910, т. I: 1. Книги священнаго писанія. 2. Книги богослужебныя, XVI + 525 с. // Там само, 1912, т. СХІІ, кн. VI, с. 220—21; його ж. Новосадський Апостол. Опис рукопису XIV в. // Там само, 1918, т. CXXVI—CXXVII, с. 161—70 + 2 іл.; Назаріїв О. [Рец. на:] Назаревскій А. А. Язык Євангелія 1581 года в перевод± В. Негалевскаго // Университетские известия [киевские], 1911, № 8, с. 1—40; № 11, с. 41—78; № 12, с. 79—139 // Там само, 1912, т. СХ, кн. IV, с. 239—40; Гребеняк В. [Рец. на:] Тиховскій Ю. И. Новые данныя о западно-русских переводах священнаго писанія XVI в±ка // Там само, 1913, т. СХІV, кн. ІІ, с. 124—25; Огієнко І. Псавтир половини XVIII в. в лемківськім перекладі // Там само, 1930, т. ХСІХ, с. 1—44; Січинський В. Передмова рукописного євангелія кінця ХVІ ст. з Маковиці на Закарпатті // Там само. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1931, т. CLI, с. 189—91 + 4 іл.; Сімович В. [Рец. на:] Бузук П. З історичної діалектології української мови. Говірка Луцької євангелії XIV в., т. І, с. 113—35 // Там само. Праці Філол. секції. Львів, 1937, т. CLV, с. 333—35; його ж. [Рец. на:] Драй-Хмара М. Фрагменти менського пергаменового апракоса XIV ст., т. І, с. 141—246 (з передруком тексту — с. 220—46) // Там само, с. 335—36; Домбровський О. Поема „Мойсей“ у світлі біблійної символіки // Там само. Збірник Філол. секції. Н. Й.; Париж; Торонто, 1967, т. СLХХХІІІ, с. 133—47; Радзикевич В. Біблійна притча в поетичній версії І. Франка // Там само, с. 149—55; Компанієць-Барсом В. Літературна аналіза поеми Івана Франка „Смерть Каїна“ // Там само. Філол. секція. Н. Й.; Париж; Сидней; Торонто, 1981, т. СХСVІІІ, с. 92—100; Пріцак О. Шевченко — пророк. [З присвятою]: Читачам-авдиторії Тараса Шевченка 1837—1845 рр., співтворцям поета-пророка — присвячує автор // Там само. Н. Й.; Париж; Сидней; Торонто; Львів, 1991, т. CCXIV, с. 249—76; Бондар Л. Образ Ісуса Христа в інтерпретації Івана Франка // Там само. Праці Філол. секції. Львів, 1992, т. ССХХІV, с. 128—40; Запаско Я. [Рец. на:] Остромирово Евангелие 1056—1057: Факсимильное воспроизведение / Авторы статей в прил[ожении]: А. Х. Востоков, митрополит Питирим Нечаев, Н. Н. Розов, Н. Н. Лисовой. Л.: Изд-во Аврора, Изд. Отдел Московського патриархата. М., 1988, 16 + 598 с. // Там само. Праці Історично-філос. секції. Львів, 1993, т. CСХХV, с. 422—26; Чепіга І. Взаємодія української і церковнослов’янської мов XVI століття. На матеріалах перекладів Євангелія // Там само. Праці Філол. секції. Львів, 1995, т. CСХХІХ, с. 277—88; Коропецький Р. Структурна єдність Шевченкових „Давидових псалмів“ // Там само. Філол. секція. Н.-Й.; Львів, 2001, т. ССХV, с. 152—64.
Віра Сулима