БАХМАТЮК Олекса (Бахматник, Бахмінський, Бахміцький) (* 1820, м. Косів (нині — Івано-Франк. обл.) — † 1882, там само) — укр. майстер нар. кераміки ХІХ ст.
Н. в сім’ї гончаря Петра Бахматника, який виготовляв переважно неполив’яний посуд. Гон- чарному промислу навч. у батька, а потім — у знаного місцевого майстра Івана Баранюка з Москалівки (нині — у складі м. Косова). Деякий час працював разом із батьком, а після його смерти 1851 почав виробляти кераміку самостійно.
Гончарі неодноразово обирали Б. О. кер. місцевого гончарного цеху. Творчість майстра мала великий вплив на стан і розвиток гончарства у Косові та загалом на Гуцульщині й Покутті. 1873 брав участь у Міжнар. виставці у Відні, 1877 — у Крайовій рільничій та пром. виставці у Львові, 1880 — в Етнограф. виставці у Коломиї. На львів. виставці Б. О. присудили 1ше місце: нагородили „медаллю заслуги“ і п’ятьма золотими дукатами за якісно виготовлені та гарно декоровані вироби. На виставці в Коломиї гончар Б. О. представив кахлеву піч, свічники та посуд (миски, дзбанки, калачі, вазони). Відомо, що тоді цісарський двір придбав кахлеву піч майстра, яку відправили до Відня. Про Б. О. писали у місцевих та зарубіжних виданнях, а про потребу вивчення творчої спадщини майстра йшлося у шкільних підручниках і Статуті Коломийської гончарної школи, засн. 1876.
Творчий доробок Б. О. становить майже тисячу предметів декоративно-ужиткової кераміки та бл. 150 кахлевих печей (піч у середньому складалася з 24—68 кахель) тощо. Він виготовляв архітектурну кераміку (кахлі, плитки), глиняні вироби, пов’язані з обрядами та звичаями українців (канделябри, свічники-поставники, чаші, вази, дискоси, пасківники), посуд побутового та святкового призначення (дзбанки, кухлі „водопійча“, баньки, калачі, полумиски, миски), а також вазони на квіти, підставки для нафтових ламп тощо. Част. виробів гончар і його донька Розалія, яка часто допомагала батькові, датували і підписували. Це переважно кахлі зі зображеннями святих або дво- чи одноголових орлів, рідше — поставники, миски, дзбанки, пасківники.
У розписі кераміки майстра поєднано різноманітні декоративні композиції рослинного характеру (розетки, гілки, „дерево життя“, „вазон“); зображення тварин (лев, олень, віл, кінь) і птахів (пава, півень); сюжетні композиції зі сценами праці гончаря, орача, пастуха, ткача, зі сценами полювання на зайця та ведмедя; образи комедіантів, музик у корчмі або на природі; зображення військових. Особливе місце у творчості Б. О. посідають сакральні мотиви („Богородиця з Дитям“, „Св. Ми-колай“, „Св. Катерина і Варвара“, „Св. Кири- ло та Мефодій“, сценки Страшного суду), а також хрести різних модифікацій, зображення церков та дзвіниць.
У декорі кахель та мисок Б. О. простежуються цікаві міфол. образи, зокрема Сімаргла-Сенмурва — істоти з рисами напівсобаки-напівптаха, з хвостом змії, вкритим лускою. Імовірно, одним зі шляхів проникнення Сімаргла-Сенмурва у коло зацікавлень Б. О. були заставки чи ініціали стародруків, іншим — давні леґенди та перекази, де ця істота відома як „гадина з крилами“, яка „вірно служила Богові“.
Значний вплив на тематику розписів майстра мали місцеві звичаї та побут, багатий фольклор гуцульського краю, чудова природа, тваринний світ. У деяких образах та сюжетах Б. О. вбачається подібність із нар. іконописом, іконою на склі, гравюрою, різьбою, поширеними на Гуцульщині. Характерною рисою в оздобленні кераміки Б. О. є традиційна для гончарів цього краю тріада кольорів (зеленого, жовтого і брунатного) на білому ангобовому тлі зі застосуванням технік ритування, ріжкування, рідше фляндрування.
Велика заслуга Б. О. полягає в тому, що він по-своєму трактував уже відомі на той час сюжети, а також створив низку нових і власних, автор., чим значно розширив діапазон розписів. Його образи живі й динамічні, наповнені внутр. енергією, пластичністю.
Вишуканість, спостережливість, гротеск, щедре різноманіття форм виробів та неабиякий хист у їх прикрашенні, схильність до імпровізації, працьовитість — лише деякі штрихи до творчого портрета гончаря.
Б. О. у гончарній справі дещо перевершив свого вчителя Івана Баранюка, зокрема у виготовленні кахель. Проте сам Б. О. ніколи не був учителем для ін. Вироби Б. О. представлені в музеях України, Польщі (у Варшаві, Кракові, Перемишлі, Ланцуті), Австрії (у Відні), Румунії (в Бухаресті), Угорщини (у Будапешті), Росії (С.Петербурзі). Значна част. кераміки Б. О. зберігається у фонді нар. кераміки Музею етнографії та художнього промислу Ін-ту народознавства НАН України. Окрім канделябрів і свічників, різних типологічних груп посуду (миски, полумиски, дискоси, дзбанки, калачі), у музеї є кілька облицювальних плиток та печей майстра (1847, 1877— 79), деякі кахлі 1850—60-х рр.
1912 Музей НТШ у Львові за сприяння вчителя з Жаб’я-Магури М. Кузьмака закупив кахлеву піч Бахмінського вартістю 132 кор.: серед її складових було 55 лицьових (46 цілих і 9 збитих) і 15 пояскових кахель, а також фраґменти (запис в інвентарній книзі від 12. 10. 1912). 1918 для Музею НТШ закупили гуцульські вироби декоративно-ужиткового характеру з колекції Є. Червінського, серед яких — кераміку Б. О. Ці предмети після ліквідації НТШ (1940) перейшли до музеїв Львова (нині — МЕХП, НМ у Львові ім. А. Шептицького, Львів. істор. музей).
Арх. дж.: Інвентарна книга Музею НТШ у Львові, т. ІІ (№ 6044—16289), № 14193—263, 18662—664 (нині — Інститут народознавства НАНУ).
Літ.: Вербицький Л. Взори промислу домашнього. Вироби з глини селян на Руси (Косів). Львів, 1882, серія V; [його ж.] Взори промислу домашнього селян на Русі. Львів, 1889, серія ІХ; [б. а.] Домовий промисл рускій // Діло (Львів), 1882, 26 (14) квіт., с. 4; Хроніка НТШ. Львів, 1912, ч. 52, с. 35; 1920, ч. 63—64, с. 106; Seweryn T. Pokucka majolika ludowa. Krak?w, 1929; Лащук Ю. Косівська кераміка. К., 1966; його ж. Олекса Бахматюк. К., 1976; його ж. Покутська кераміка. Опішне, 1998; Гоберман Д. Росписи гуцульских гончаров. Л., 1972; Матейко К. І. Фольклорно-побутові мотиви в творчості О. Бахматюка // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. К., 1975, с. 89—96; Свєнціцька В. Цей неперевершений Бахматюк // Жовтень (Львів), 1985, № 6, с. 97—102; Гонтар Т. Етнографічні колекції Музею НТШ // Записки НТШ. Праці Секції етнографії та фольклористики. Львів, 1992, т. CCXXIII, с. 422, 425; Івашків Г. Колекціонери та колекції народної кераміки (До 100-річчя Музею при Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка) // Народознавчі зошити, 1997, № 3, с. 195—97; її ж. Зображення церковних споруд у кераміці // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2005 рік: У 2 кн. Львів, 2005, кн. ІІ, с. 664—71; її ж. Декор української народної кераміки ХVІ — першої половини ХХ століть. Львів, 2007; її ж. „Крилатий пес“ у кераміці Олекси Бахматюка // Образотворче мистецтво, 2007, № 3, с. 107—08; її ж. Образ святого Миколая у кераміці Косова (витоки та художні особливості) // Буття в мистецтві. Зб. наук. праць на пошану Степана Костюка з нагоди 80-річчя. Львів, 2007, с. 224—32; її ж. Цигани і Гуцульщина крізь призму розписів у кераміці // Роми України: із минулого в майбутнє. К., 2008, с. 232—44; її ж. Ритуальна та обрядова кераміка Олекси Бахматюка // Апологет. Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистецтво. Львів, 2009, № 1—4 (16—19), с. 191—96; її ж. Свічники Олекси Бахматюка // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2010 рік: У 2 кн. Львів, 2010, кн. ІІ, с. 653—59; Шухевич В. Гуцульщина: У 5 т. Верховина, 1997, т. І—ІІ; Колупаєва А. Українські кахлі ХІV — початку ХХ століть. Львів, 2006.
Галина Івашків