АЙЗЕНГАВЕР Двайт (Eisenhower Dwight David) (* 14. 10. 1890, м. Денісон, шт. Техас, США — † 28. 03. 1969, м. Вашингтон, США) — держ. і військ. діяч, генерал армії, президент США (1953—61). 1909 закінчив серед. школу в м. Абіліні (шт. Канзас). 1911—15 навч. у Військ. академії США у Вест-Пойнті. У квіт. 1917 (після вступу США в Першу світ. війну) А. Д. пройшов підгот. в таборі „Кемп-Копт“ для амер. добровольців (м. Гетісберґ, шт. Пенсільванія) і до 1918 служив у піхоті в різних військ. з’єднаннях у шт. Техас і Джорджія. З 1920 навч. і служив в амер. військах на території США і за кордоном. 1929—33 працював у мін-ві оборони. 1933—35 — пом. начальника штабу армії США, 1935—39 — військ. радник уряду Філіппінів. Під час Другої світ. війни був начальником управління військ. планування й оперативного управління у штабі армії США (груд. 1941 — черв. 1942). З черв. 1942 — командувач амер. військ у Європі, листоп. 1942 — жовт. 1943 — головнокомандувач, а згодом верховний головнокомандувач союзними експедиційними силами у Пн. Африці та Середземномор’ї. З груд. 1943 — верховний головнокомандувач союзних експедиційних сил у Зх. Європі. Найвизначнішими успіхами А. Д. як полководця були десантування англо-амер. з’єднань на узбережжя Нормандії (06. 06. 1944) і Рейнська кампанія (лют.—берез. 1945).
У 1945 — командувач військ США у Німеччині. Листоп. 1945 — лют. 1948 — начальник штабу армії США. 1948—52 — ректор Колумбійського ун-ту (Нью-Йорк). 1950—52 — верховний головнокомандувач збройних сил НАТО в Європі. З 1953 — 34-й президент США, обраний від Республіканської партії (впродовж двох 4-річних термінів). 1957 розробив зовнішньополіт. курс уряду США (названий згодом доктриною А. Д.), спрямований на зміцнення позицій США на Бл. і Cеpед. Сході і протидію комуніст. впливам у цьому реґіоні. Автор „доктрини звільнення“, котра стосувалася країн Сх. Європи. Намагаючись зменшити напруження „холодної війни“ у світі, неодноразово зустрічався з кер. Рад. Союзу. Кавалер військ. нагород багатьох країн, у т. ч. рад. ордена „Перемога“ (1945).
Автор кн. „Crusade in Europe“ (1948) — військ. мемуарів, у яких розповідає про свої зустрічі і бесіди з відомими військ. і політ. лідерами періоду Другої світ. війни,— та ін. вид. Після обрання президентом А. Д. говорив кол. воякам 1-ї укр. дивізії УНА: „Я вповні розумію духове ставлення вашого Братства, що завзято воювало за високі ідеали свободи і незалежности з ворогом, який загрожує сьогодні цілому світові“. 07. 05. 1958 А. Д. у промові сказав: „Людям, що стали нашими полоненими, не можна було ні в якому разі відмовити права, на якому була заснована наша країна [...] права політичного азилю супроти способу політичного переслідування, якого вони боялися [...] Консеквентно, примушувати цих людей іти назад до життя терору й переслідування є насилуванням морального стандарту, за яким Америка живе. Тому це не було б прийнятним в американському кодексі і не могло б бути виконаним“ (Б. Ганушевський). Як президент, постійно сприяв розвиткові нац. меншин США. Ще з часів Другої світ. війни в А. Д. виробилася повага до українців, їх відваги під час війни, до відданої праці, за що брались, і до згуртованости у мирний час.
13. 09. 1960 А. Д. підписав спільну резолюцію обох палат парламенту США про спорудження пам’ятника Т. Шевченкові у Вашингтоні до 150-річчя від народження поета, яка набула чинности закону. На церемонії відкриття пам’ятника (27. 06. 1964) виступив з офіційною промовою, у якій назвав Т. Шевченка людиною, котра не шкодувала зусиль у боротьбі за справу свободи та справедливости і пожертвувала для цього власним життям, та процитував А. Лінкольна: „Це не тільки на сьогодні, але й на всі прийдешні часи ми повинні для дітей наших увічнити це величне і вільне правління, яким ми втішались усе наше життя“,— а також висловив переконання, що „...ми сьогодні репрезентуємо світові цю статую Тараса Шевченка, Кобзаря України та Борця за Волю, щоб увічнити віру людини в остаточну перемогу свободи“.
29. 11. 1964 Головна рада НТШ у США нагородила президента А. Д. медаллю „За сприяння у спорудженні пам’ятника Т. Шевченкові у Вашингтоні“ (нагородження цією медаллю започ. 1961 до 100ліття від смерти Т. Шевченка, з ініціативи управи НТШ А, для відзначення засл. науковців, письменників та сусп. діячів за їх внесок в укр. науку і культуру). Вручення медалі-відзнаки ім. Шевченка відбулося у трав. 1965. За внесок у цю загальноамер. подію А. Д. отримав також Шевченківську медаль Свободи від Укр. конґресового к-ту Америки.
Пр.: Crusade in Europe. N. Y., 1948 (перевид. Baltimore, 1997, 608 p.); Mandate for change, 1953—1956: the White House years. Garden City (N. Y.), 1963, 650 p.; Waging peace, 1956—1961: the White House years. Garden City (N. Y.), 1965, 741 p.; At ease: stories І tell to friends. Garden City (N. Y.), 1967, 400 p.; Eisenhower at War 1943—1945. N. Y., 1986, 977 p.
Літ.: Урочистості відкриття пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні // Свобода, 1964, 30 черв., річник LХХІ, ч. 120, с. 1—4; Хроніка НТШ. Торонто; Н.-Й.; Сідней; Париж, 1966, ч. 80, с. 11, 14, 49—50; Ганушевський Б. Над синім Дунаєм // Реґенсбурґ (статті, спогади, документи) / За ред. О. Кушніра. Н.-Й.; Париж; Сідней; Торонто, 1985, с. 46—47; Brendon P. Ike, his life and times. N. Y., 1986, 478 p.; Ambrose S. E. Eisenhower: soldier and president. N. Y., 1990, 640 p.; Bazarko I., Bilinsky I. The establishment and activities of the Ukrainian Congress Committee of Ameriсa // The Ukrainian heritage in America / Ed. W. Dushnyck, N. L. Fr.-Chirovsky. N. Y., 1991, p. 42; Parmet H. S. Eisenhower and the American crusades. Piscataway (NJ), 1998, 660 p.; Wicker T. Dwight D. Eisenhower. N. Y., 2002, 158 p.; Davis K. S. Soldier of democracy — a biography of Dwight Eisenhower. Philadelphia, 2007, 580 p.; Гринів О. Українці в роки Другої світової війни // Українська дивізія „Галичина“. Історико-публіцист. зб. / Упоряд. М. Слабошпицький. К., 2008, с. 157—71; У Вашингтоні вшанували 45-ту річницю відкриття пам’ятника Тарасові Шевченкові // Свобода, 2009, 3 лип., річник CXV, ч. 27, с. 1, 8.
Юрій Ковалів